Віталій Портников
7 грудня о 14:18
“Коли черговий російський правитель вирішить повернути Крим Україні заради нормалізації відносин із Заходом і “вічної дружби з братською країною”, комуністів, якщо вони ще будуть існувати до того часу, будуть розганяти нагайками, а інших незгодних – “пакувати” в автозаки. Рейтинг правителя в день передачі Криму Україні злетить до небес, і радісний плач на мітингу в Москві зіллється в загальному хорі з радісним плачем у вільному українському Севастополі. Як добре! Як правильно!
З круглими від подиву очима ходитимуть на цьому мітингу національного єднання тільки іноземні журналісти, які намагатимуться зрозуміти, від чого це раптом така радість. Але почують у відповідь повсякчасне: “зате у нас дружба з улюбленою Україною”, “зате у нас – інвестиції”, “ви – провокатор”, “Росія – щедра душа”.
І найголовніше – “Крим – не наш!”.
Ольга Іванець у себе на сторінці ФБ: “Пояснюю допитливому читачеві, про що стаття Віталія Портникова. Стаття про те, що у населення російської держави немає власної думки: населення це завжди або мовчить – або суцільно схвалює все, що говорить правитель. Схвалює з однаковою запопадливістю прямо протилежні твердження свого правителя: вчора схвалювали одне – завтра схвалять прямо протилежне. Це стаття про психологію російського обивателя, що сформувалася історично в умовах деспотії азійського типу, чим є державний устрій московщини. Стаття про “безумное молчание народа, не смеющего говорить правду своим царям”, як зазначив Едвард Радзинский”.
Роман Мартинюк: – Так не буде ніколи. Ви свідомо пишете неправду.
Віталій Портников: – Роман Мартинюк можна дізнатися чому не буде :)))))?
Роман Мартинюк: Віталій Портников ви на рівні підсвідомості намагаєтесь донести українцям думку, що путіну (або наступному путіну) можна вірити. Особливо цинічно виглядає це сьогодні, коли путін (+інші) ліплять з порошенка ворога #1. І це напередодні президентських виборів після 5 крайніх років, коли умовний путін почувається в Україні так комфортно як ніколи. Ви надзвичайно талановитий, пане.
Якщо скоротити і спростити, то процитую: дурень думкою радіє.
Саме це ви нам завуальовано пропонуєте. Дякую. ІМХО.
Ольга Іванець: – Роман Мартинюк Не завжди неправдою є те, чого ви не розумієте або не здатні розуміти в принципі.
Роман Мартинюк Ольга Іванець дякую за оцінку.
Віталій Портников: – Роман Мартинюк можна дізнатися, яким чином з цього тексту зроблений такий висновок? Просто цікаво, як у вас голова працює – нічого особистого ))))))
Роман Мартинюк: – Віталій Портников дякую. Як працює голова деталізувати не можу.
Хоча, думаю, приблизно так як і у вас. Тому легко бачу те, що ви прописуєте між рядків.
Адже ви, як журналіст найвищого ґатунку, не станете стверджувати, що наївність ваша чеснота?
Дякую. Без образ.
Ольга Іванець: – Роман Мартинюк Ні, так не піде – ви не відповіли на пряме запитання: “Можна дізнатися, яким чином з цього тексту зроблений такий висновок?” Мені дуже кортить побачити логічний ланцюжок ваших думок, що завершився тим вашим висновком. Відповідайте, будь ласка, конкретно: “Так, можна дізнатися, ось хід моїх міркувань”, або “Ні, не можна дізнатися, я сам не розумію, як дійшов того висновку”.
Роман Мартинюк: – Ольга Іванець щиро дякую за запитання. Ви поставили мене на коліна. Курс логіки тут прочитати вам не зможу. І не бачу сенсу.
Ольга Іванець: – Роман Мартинюк Я не пропоную вам читати тут курс логіки. Я хочу побачити саме ваш ланцюжок логічних міркувань, що привів вас до вашого висновку. Не підміняйте поняття: не курс логіки, а конкретна відповідь на конкретне запитання. Одна з двох: “Так, можу показати покроково хід моїх міркувань. Ось, дивіться” – або “Ні, не можу показати, бо логіки в моїх міркуваннях немає, чисто відчуття власної правоти”.
Роман Мартинюк: – Ольга Іванець я розумію, що ваші коментарі та примушування мене до капітуляції в дискусії призначені для сторонніх читачів, що можуть випадково відслідкувати перебіг дискусії.
Ви спонукаєте мене до захисту моєї позиції за рахунок якихось додаткових аргументів, які можна буде згодом дискредитувати та повернути перебіг розмови в іншому керунку.
На жаль не можу задовольнити ваші старання.
Повторюсь іще раз: я стверджую, що текст пана Портникова пронизаний казковою “перемогою” та немає нічого спільного із реальністю. Швидше навпаки – має на меті атрофувати реальність та відволікти увагу читачів від дійсного стану справ.
Для того аби оцінити такий витвір за певною шкалою, варто створити систему координат. Наприклад включити до тексту можливу реакцію дійсних жителів Криму, громадян України на неокупованих територіях, переселенців із РФ, яких в Криму нині дуже багато, юридичні наслідки правового безладу в Криму за останні 5 років ітд ітп.
Звідси мій очевидний висновок, що “шароварщина” в тексті пан Портникова розрахована на невибагливого читача (читай виборця), що готовий повірити в такий сценарій.
Тривалий час ми, українці, зловтішались з того, як кремль успішно перетворив на зомбі 84% росіян. Сьогодні аналогічним чином діє пропаганда і в Україні. Успіхів вам. Дякую.
Ольга Іванець: – Роман Мартинюк Ви пишете (фонову складову вашої трансляції я опускаю, залишаю суто когнітивну): “Повторюсь іще раз: я стверджую, що текст пана Портникова пронизаний казковою “перемогою” та немає нічого спільного із реальністю”. Далі мав би йти ланцюжок ваших логічних міркувань, але його немає. Таким чином, ваша відповідь на моє конкретне запитання очевидна: “Ні, не можу показати, бо логіки в моїх міркуваннях немає, чисто відчуття власної правоти”. Дякую за відповідь, мені цілком зрозумілі витоки вашого висновку.
Роман Мартинюк: – Ольга Іванець мій коментар також не лише вам призначений. Ви ж повинні це розуміти? Дякую.
Ольга Іванець: – Роман Мартинюк Так, я розумію, що у вас є власна цільова аудиторія, яку цілком задовольняє відсутність логіки у ваших трансляціях. Дякую.
Роман Мартинюк: – Ольга Іванець ваша монополія на логіку не означає, що логіка відсутня в моїх твердженнях. Щиро дякую. Мої коментарі тут не розраховані на “мою” аудиторію бо це не мій пост. Це, здається, очевидно та логічно?
Віталій Портников: – Роман Мартинюк ви правда не розумієте, про що я пишу?
Роман Мартинюк: – Віталій Портников чому не розумію? Чи ж я дав підставу так думати? Я стверджую, що занадто розумію суть написаного. Тому і вступив у цю дискусію.
Віталій Портников: – Роман Мартинюк я написав що росіяни погодяться з будь-яким рішенням своєї влади. Про що тут дискутувати???
Роман Мартинюк: – Віталій Портников дякую за роз’яснення. Думаю я написав вже достатньо, щоб не продовжувати дискусію. Решті коментаторів щиро дякую за увагу. Приємно, що знайшли час приєднатися. Мати свою думку, це – велика розкіш. Бажаю і вам цього.
Lena Aralova: – Виталий Портников к сожалению, просьба уточнить остаётся, как правило, риторической. Вам никогда не удастся понять, как “работает голова” вашего визави или оппонента, ибо он не в состоянии ответить ни на уточняющий, ни даже на наводящий вопрос. Вот вы спросили – и он тут же уползёт в раковину и даже нос в вашу сторону уже не покажет )))
Ольга Іванець: – Роман Мартинюк “Мати свою думку, це – велика розкіш”. Кожен має право на власну думку. Але не кожна думка варта поваги та уваги. Приділяли тут увагу вашій думці виключно як прикладу протиставлення глупства знанню.
Після цього коментаря Роман Мартинюк чи то мене забанив, чи то видалив всю гілку коментарів.
