Астрологічні консультації
  1. Головна

Астрологиня Ольга Іванець

Астрологічні консультації

Цикл Сатурн – Нептун

7 Січня 2019

Про посилення демократії та занепад соціалістичних і комуністичних ідеалів

15 листопада 1988 розпочався новий 36-річний цикл Сатурн/Нептун. Цей цикл пов’язаний із посиленням демократії, політичними змінами та реформами. Також цей цикл керує розвитком соціалізму та комунізму.

Із осені 2005 до осені 2007 на фазі опозиції циклу стали видимі результати праці заради втілення ідеї демократизації суспільства. То був період гострого протистояння політичних сил, час великих змін і сподівань.

Період жовтня 2011 — грудня 2014 – фаза «врожаю» циклу Сатурн/Нептун (падаючий трин), коли відновилася гармонія між мріями суспільства і структурами державної влади. Суспільство мало змогу насолодитися втіленням у державних структурах своїх соціалістичних та комуністичних ідеалів, а також змінами у державних структурах, що відбулися під впливом ідеї посилення демократії. Період об’єднання демократичних сил. Це був період можливостей для позитивного творчого співробітництва на ґрунті політичних змін в бік демократизації.

У період із грудня 2014 до грудня 2017 – фаза падаючої квадратури циклу Сатурн/Нептун: криза ідей соціалізму та комунізму досягла максимального драматизму. Ми спостерігали, як ідеали «соціалізму з людським обличчям», які виникли у Радянському Союзі у другій половині 1980-тих, остаточно руйнуються, не витримавши випробування реальним життям. Люди, що вірять у ці ідеали, намагалися захищати їх. Але то був захист на залишках останніх сил. Політичні зміни та реформи в цей час остаточно витісняють залишки радянщини на периферію життя. Ідеали патерналістського матеріалізму руйнуються, не зважаючи на вірність та стійкість адептів.

Із грудня 2017 до травня 2024 – фаза падаючого секстилю циклу: в цей час завершується боротьба за ствердження демократії, а прихильники ідеї соціалізму та комунізму, вичерпавши сили у боротьбі за своє домінування в соціумі, шукають шляхів примирення зі своїми супротивниками. Важливі події на міжнародному рівні, пов’язані з цим процесом, відбуваються в період 30 листопада 2018 – 8 січня 2020. Піки аспекту: 31 січня 2019, 18 червня 2019, 9 листопада 2019.

Зазначу, що точний аспект фазі падаючого секстилю Сатурн/Нептун був 14 жовтня 1982, аспект належить до складу патерну факторів, кпов’1язаних зі смертю генсека Брежнєва. Аспект 45 градусів між Сатурном і Нептуном, що був точним 10 січня 1984, і невдовзі за ним кон’юнкція Юпітера з Нептуном (інший «соціалістичний цикл) 19 січня активізували наступний висококритичний для Радянського Союзу період у кілька місяців. Після того три кон’юнкції 1989 року в Козерогові, визначили нову важливу та серйозну стадію у суспільному розвитку людства.

Цикл Юпітер – Нептун

7 Січня 2019

Про розвиток та втілення ідеї автокефаліьної Православної церкви України

В.В. Путін назвав В.А. Ющенка „… великим начальником у крадіжці російського газу…”, а покійний Патріарх Алексій ІІ в кінці свого життя в інтерв’ю сказав, що В. Ющенко «… возомнил себя равноапостольным князем Владимиром, который должен объединить совершенно необъединенное. Ну как можно объединить всех в единую национальную Церковь и раскольников, и каноническую Церковь, и автокефалистов и греко-католиков?»

У 2009 році розпочався новий 13-річний цикл Юпітер/Нептун – цикл розвитку ідеалістичних та релігійний систем вірувань – . 14 січня 2009 року Святіший Отець Венедикт XVI поблагословив рішення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви про призначення отця доктора Святослава Шевчука, ректора Львівської духовної семінарії Святого Духа, Єпископом-помічником єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі (Аргентина). Новому єпископу уділено титулярний престол Castra di Galba. Після обрання Кирила Патріархом Московським і всієї Русі (2009), політичний та ідеологічний тиск Москви на Україну посилився. РПЦ стала активним провідником, а її патріарх – ідеологом «русского мира». Російська Православна Церква виступила в ролі «м’якої влади» – морально («духовно») обґрунтовує та підтримує експансіоністську і месіанську ідею російської зовнішньої політики. Ідеї, які проголосив патріарх Кирило, можна сформулювати так: сучасний «русский мир» є безпосереднім спадкоємцем «Святої Русі» як історичної реальності; народи «русского мира» (особливо Росії, України, Білорусі та Молдови), духовно об’єднані спільною православною вірою. «Русский мир» – така собі ідеальна цивілізація, яка начебто зберігає традиційні культурні цінності та мораль. У цьому контексті «русский мир» постає альтернативою глобалізації, базованої на культурному і моральному плюралізмі.

У 2012 та у 2015 проявами напружених фаз циклу Юпітер/Нептун стали сектантські чвари, політичні розбіжності та «релігійні війни». 2012-2013 – роки гострої боротьби ідей в Україні. Економічно це був період буму та оптимізму, але через недостатній зв’язок із реальністю то були плани типу «журавля в небі», що призвели до скаженої інфляції. Фазу квіконсу у 2014 році в Україні супроводжувала глибока економічна криза і втеча Президента Януковича з країни. Одним із феноменів Майдану стала помітна присутність на ньому церкви – інституту, якому громадяни України довіряють найбільше. В контексті конфлікту ідентичностей та боротьби з імперською спадщиною релігійне питання відіграє в Україні поважну роль. З моменту проголошення незалежності серйозні загрози для української державності перманентно створювали три проблеми: присутність Чорноморський флоту РФ в Криму, панування російської мови у медіа та видавничому просторі, діяльність Російської православної церкви (УПЦ МП) у незалежній Україні. Показово, як повели себе церкви під час Майдану. Жодна із наявних (і визнаних) в Україні церков офіційно не засудила Евромайдан та не підтримала анти-майданних дій влади. Навіть УПЦ МП (яка в період правління Януковича, принаймні її верхівка, щедро відпускала гріхи очільників Партії регіонів) відверто не підтримала владу. Щоправда, найбільш одіозні її представники встигли відзначитися своїми антимайданівськими висловлюваннями. Наприклад, Одеський митрополит Агафангел затаврував Майдан, де «зібралися всі сили пекла», а настоятель Києво-Печерської Лаври владика Павло примудрився на проповіді порівняти Віктора Януковича з Ісусом Христом і пообіцяти: «церква з вами до кінця». Особливу роль відіграв Київський патріархат на чолі зі Святійшим Патріархом Філаретом, який всі роки незалежності докладав чимало зусиль для творення єдиної Помісної православної церкви в Україні. У разі створення такої церкви, Російська православна церква з найбільшої православної конфесії перетвориться на одну з багатьох. Тож використовуючи весь свій вплив РПЦ домоглася оголошення УПЦ КП «схизматиками» і неканонічною церквою. 30 листопада 2013 р. монахи Михайлівського Золотоверхого монастиря відкрили ворота дзвіниці, аби врятувати побитих і переслідуваних міліцією студентів-учасників акції протесту на Майдані Незалежності. У ніч на 11 грудня 2013 року, коли«Беркут» та внутрішні війська намагались розігнати Майдан, священик УПЦ Київського патріархату, дзвонар Михайлівського Золотоверхого монастиря Іван Сидор, б’ючи у дзвони, скликав людей на центральну площу столиці. Кияни почали прокидатись. А після тієї ночі прокинулась вся Україна. Так пролунав чи не перший у ХХІ столітті набат.

З опозицією циклу Юпітер/Нептун у 2015 році відбувається загальне українсько-європейське зближення, Україна отримує фінансову допомогу. Українська православна церква Київського патріархату за участі представників Константинопольського Патріарха домовились про проведення з Українською автокефальною православною церквою об’єднавчого собору у Києві 14 вересня 2015. Таке рішення ввечері 8 червня 2015 у Михайлівському соборі Києва ухвалили спільною комісією. Перемовини про об’єднання пожвавились після смерті у лютому 2015 року попереднього глави УАПЦ Мефодія та обрання Макарія новим керівником церкви. УПЦ КП та УАПЦ разом представляють значну частину православних вірян України, проте вони не визнані православними церквами світу. У разі об’єднання УПЦ КП та УАПЦ з’явиться можливість визнання з боку Вселенського Патріарха в Константинополі. Одна з найбільших православних церков України УПЦ Московського патріархату підпорядковується Російській православній церкві і у процесі об’єднання участі не бере. УПЦ МП вважає УПЦ КП і УАПЦ неканонічними церквами.

При падаючому квіконсі циклу Юпітер/Нептун у 2016-2017 роках економіка починає йти вгору і міжнародні санкції стримують агресію РФ проти України. Революція гідності, а потім війна Росії проти України із захопленням українських територій спричинили єднання українців різних віросповідань у боротьбі з агресією. Але наразі мова йде не стільки про зближення церков західного і східного обрядів, скільки про єднання православних конфесій в єдину помісну автокефальну церкву, кажуть фахівці. При цьому керівництво України сподівається, що у процесі об’єднання православних церков Україну підтримає Вселенський патріарх Варфоломій. Про це у виступі перед народними депутатами України у вересні 2016 року говорив президент Петро Порошенко. Він також повідомив, що результати опитувань показують зростання кількості православних українців, які хочуть «мати єдину помісну автокефальну українську церкву».

Фаза падаючого трину циклу Юпітер/Нептун, активна з жовтня 2017 до листопада 2018, створює сприятливі умови для подальшого зближення України з цивілізованими країнами та для вирішення ідеологічних та релігійно-філософських питань. 19 квітня 2018 Верховна Рада схвалила постанову про звернення президента Петра Порошенка до Вселенського патріарха Варфоломія щодо надання автокефалії Українській православній церкві. Згодом Вселенський Патріархат розпочав процедури, необхідні для надання автокефалії УПЦ. 31 серпня 2018 Константинопольський патріарх Варфоломій під час зустрічі з Московським патріархом Кирилом заявив, що питання подолання церковного розколу в Україні залишається важливим для Вселенського патріархату. На Архієрейському соборі у Стамбулі у неділю, 2 вересня 2018, єпископи розглянули питання надання автокефалії для церков, які цього просять. Єдину помісну церкву в Україні буде створено до кінця 2018 року, а ті церкви, які не долучаться до неї, повинні будуть називатися “Російська православна церква в Україні”. Про це розповів Предстоятель Української Православної Церкви Київського патріархату Філарет.

Фаза падаючої квадратури циклу Юпітер/Нептун, активна з листопада 2018 до листопада 2019, – це вкрай напружений період, коли певні ідеології, що не відповідають вимогам часу, намагаються стати на заваді змін та повернути назад свої втрачені позиції. Цей час характеризується сектантськими чварами, політичними розбіжностями та «релігійними війнами». Пік аспекту 13 січня 2019, 16 червня 2019 та 21 вересня 2019. 6 січня 2019 Вселенський патріарх Варфоломій у Стамбулі урочисто вручив томос про автокефалію главі Православної церкви України митрополиту Епіфанію. Російські ЗМІ сприйняли новину на свій кшталт: багато видань навмисне перекручували інформацію, вдавались до маніпуляцій та дезінформації. Почесний патріарх Православної Церкви в Україні Філарет вірить, що Православну церкву України визнають патріархатом і розколу у світовому православ’ї не буде. Філарет 7 січня в інтерв’ю телеканалу «Прямий»: «Поки що нас визнали як митрополію, і ми з цим згідні. Хоч ми 25 років були патріархатом, але зараз погодились на те, що ми – митрополія, але митрополія для всього православ’я. Ми маємо претензію на патріархат тому, що ми – велика церква. Ми маємо надію, що Українську Церкву з часом константинопольський Вселенський патріарх визнає і патріархатом. Це – майбутнє, але це буде». 06.01.2019 у традиційному різдвяному інтерв’ю для «5 каналу» Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав сказав, що не вважає, що єднання між УГКЦ і Православною Церквою України в перспективі є утопічним.

Історичні довідки щодо Майдану і церкви – зі статті Владислава Гриневича

Аристотель о политике для XXI века

6 Січня 2019

Из лекции “Политика и совершенная жизнь: Аристотель для XXI века” Андрея Баумейстера 3 янв. 2019 г.

Наша свобода состоит в том, что мы можем стремиться к высшим целям. Раб зависим. Он никогда не может делать то, что принадлежит именно ему, что-то для себя. Делать что-то ради деятельности. И с этим связано слово «досуг». Ведь досуг – это время, в которое мы делаем ради самой деятельности. Досуг – это главная цель нашей деятельности. Досуг – это тест на свободу. У Аристотеля, то, как я повожу досуг, – это ответ на вопрос: «Кто я?»
Для Аристотеля высшее благо – это цель сама по себе, это деятельность ради самой этой деятельности, это некая самоценность, и главный результат того, что мы это делаем, – это досуг. Если это спроецировать на политику как таковую, он хочет сказать, что высшее благо – это цель политики.
Мы говорим, что счастье – это реализация наших субъективных желаний. К этому приучили нас мыслители 17-18 века. Аристотель говорит: «Нет, счастье – это то, что делает нас наполненными, делает нас самодостаточными. Все стремятся к тому, что они считают счастьем. Но не все понимают, что такое счастье». Он говорит о разных образах жизни. «Большинство, люди весьма грубые, разумеют под счастьем и благом удовольствие. И потому для них желанна жизнь, полная наслаждений. Существует ведь три основных образа жизни. Во-первых, только что упомянутый. Во-вторых, государственный. И в-третьих, созерцательный. И вот большинство сознательно избирают скотский образ жизни, полностью обнаруживают свою низменность, однако находят оправдание в том, что страсти многих могущественных людей похожи на страсти Сарданапала». Аристотель говорит о том, что люди склонны понимать счастье превратно как стремление к удовольствию. В то время как подлинное счастье и благо – жить сообразно лучшей части в нас. Лучшая часть в нас, по Аристотелю, – это рассуждающее начало. Это сознание, или разум, или рассуждение. Логос.
Мы можем выбирать то или иное. У нас есть животное начало, которое роднит нас с животными. Это стремления, страсти. И такие люди часто выбирают удовольствия, личные интересы, эгоистические интересы. Но у нас есть логосное начало, разумное начало. И, по Аристотелю, благо и счастье – это жить сообразно лучшей части нас. Но поскольку мы существа политические, мы это можем реализовать только в пространстве полиса, занимаясь койнонией, усиливая способность мыслить (логос). Наше разумное, осмысленное начало раскрывается только в пространстве полиса, в пространстве общения. Когда мы дополняем друг друга, создаем друг для друга возможности, усиливаем друг друга. Мы создаем возможности, поскольку каждый из нас обладает какими-то талантами, обладает какими-то преимуществами, и задача полиса – эти преимущества открывать и включать в этот общий проект. Только тогда мы можем быть счастливыми (полнота реализации), мы можем вести хорошую жизнь, поскольку мы реализуем логос, вложенный в нас как наша самая главная способность. Политика для того, чтобы раскрыть разумное начало человека. Подчинить наше страстное начало, вожделеющее, желающее этому разумному началу. Поэтому задача элиты политической – строить полис на этих основаниях. Давая возможность через общение, обсуждение проблем, открытие новых задач решать эти вещи. В этот состоит наша практика. Граждане в этом смысле могут практиковать то, что мы называем калакоготия – связь добродетелей и прекрасных поступков. То, что здесь определяется как высшее благо или счастье, – жить сообразно рассуждающему началу и сообразно добродетелям.
Как мы видим, это не авторитарная, не тоталитарная система навязывания чего-либо. Он говорит о рамочных условиях. О том, для чего политика, для чего политическая жизнь, для чего койнония – для того, чтобы наиболее полно раскрылись как сознательные, разумные существа. Те полисы, которые, наоборот, подавляют эти возможности, например, на первый план выдвигают страсти, групповые интересы, они в нас постепенно выключают эти начала, мы деградируем. Поэтому в плохом полисе очень трудно вести благую жизнь. Не потому что нам не хватает удовольствий, удовольствия могут быть в любой государственной системе. То есть, свое маленькое счастье можно получить и в Молдавии за большим забором. Аристотель и говорит, давайте теперь исследуем оптимальные формы государственной системы и покажем их извращенные формы. Что для него извращенная форма политической жизни? Та, которая блокирует у нас добродетели и рассуждающее разумное начало. Потому что в этих системах мы только частично личности, нереализованные индивиды. Где-то они вообще подавляются – при тирании, деспотиях и т.д. А где-то, как в олигархии, они работают для небольшой группы людей, которые правят по цензу экономическому. Что такое олигархия, впервые определил Платон, а не Аристотель, – это когда для занятия политических должностей решающее значение имеет ценз богатства. Чтобы попасть во власть, нужно быть богатым человеком. В таком случает те, кто подчиняется, понимают власть совершенно по-другому.
Система Аристотеля очень гибкая. Он не предлагает конкретного жизненного проекта. Он не говорит о конкретной политической системе. Он не говорит о конкретных моральных ценностях, например, о том, что однополые браки плохо или хорошо, как сейчас. Его логика другая. Его логика в том, что полис может быть различен в конкретном воплощении, в Украине, в Германии, в США, но схема должна быть именно эта: быть счастливым в результате реализации общего блага – жить сообразно рассуждающему началу и добродетели, участвуя в койноние. Эти виды деятельности и являются тем временем, которое занимают люди, – схоле. Поэтому у нас политики в принципе правильно не работают, политик не бизнесмен, политик не актер. Политики – это люди, которые занимаются этой высшей деятельностью ради этой деятельности.
Почему важен гуманитарный блок в системе образования? Он воспитывает граждан, а от граждан требуется уметь поддерживать койнонию. Слушать и оценивать дискуссии. Например, они не могут все стразу принимать участие в дискуссии, но они должны обладать способностью оценивать доводы, аргументы, цифры, проекты, которые им предлагают. Сегодня говорят о том, что это вполне реализуемый проект. Только образование школьное, университетское, уровень СМИ, уровень публичных дискуссий должен быть таким, чтобы эти вещи выходили на первый план, это в силах любой системы. Например, есть сериалы, которые показывают, как судопроизводство происходит. Есть ток-шоу, которое показывает, как дебаты в парламенте происходят. Это возможно делать через социальные сети, через медиа-проекты. Другое дело, что должна быть воля политиков к этому. Не угнетать эти начала, а развивать их в гражданах. И быть готовыми к тому, чтобы койнония была полноценной. Это не требует, чтобы каждый стал академиком, чтобы каждый стал интеллектуалом.
Мы движемся между крайними полюсами. Или мы говорим, что мы манипулируем, и вот эти вещи (разум, добродетели) выключаются, блокируются, но тогда полис начинает болеть, пока не разрушится, койнония некачественная, больная, патологическая. Или мы работаем на то, чтобы через образовательные проекты, через медиа-проекты, через ответственность политиков, которые дискутируют на разных уровнях: по радио, на телевидении, в социальных сетях, – поднимать уровень мышления и добродетелей, создавая здоровый полис и качественную койнонию. Есть эти два пути. Между ними есть градации. Если не говорить о тирании меньшинства, что нам не подходит, и о манипуляциях, тогда нужно говорить об образовании граждан, и тогда Аристотель предлагает нам эту схему. Масштабирование не предполагает высоколобых интеллектуалов в масштабах миллионов. Но разбираться в этих вещах граждане должны.
Говорят, мы не можем принуждать человека делать выбор. Мы не можем в открытом обществе принудить человека быть ответственным гражданином. Мы не можем принудить гражданина интересоваться политикой и участвовать в койноние. Какой выход? Если ты не хочешь принимать решение, если ты не хочешь принимать участие в общественной койноние, тогда тебе не будут предоставлены гражданские права. Это логично. Ты считаешь: «Я политикой не интересуюсь! Мне это неинтересно, я вообще не хочу оценивать речь политиков». Но когда будут выборы, этот человек идет и голосует. Где логика? Если ты считаешь, что тебя не интересует то, что происходит в украинской политике, если ты никак себя не хочешь проявить на муниципальных, общегосударственных уровнях, если ты говоришь: «Не надо меня перегружать ответственностью, что я гражданин, что у меня есть обязанности», – хорошо. Тебя никто не перегружает, но тебе не дают голос. И в таком случае ты сам это выбираешь. Потом ты краснеешь, мучаешься и до следующих выборов пересматриваешь свою позицию. Но должно быть все открыто, все честно. Если ты не считаешь, что ты активный гражданин, почему ты должен иметь тогда право голоса? Если у тебя есть право голоса, тогда, будь добр, проходи эту практику обучения быть гражданином. И я думаю, что политики в ближайшем будущем должны пойти на такие шаги, потому что плодить все больше индивидов в обществе, которые абсолютно не понимают, что происходит, которыми манипулируют, которые не активны, не интересуются ничем, а потом идут и выбирают, – во это я считаю более, скажем, патологичным, чем отбор у них гражданских прав.
Трамп – это Иоанн Креститель будущей великой политики. Великий предтеча, который нанес первый важный удар истеблишменту, который уже существовал ради себя самого, забыл, ради чего политика, считал, что все распределено и в принципе это театр теней, театр кукол. И он показал, что он может с минимальными финансовыми затратами, общаясь с гражданами только через социальные сети. Ведь фактически что он сделал? Он возвращает Америке вес политический и экономический, он отвечает за свои слова. Эксперты правильно говорят, что демократы в основном болтали, но ничего не делали. Что Обама только красную линию постоянно переходил. Они обеспокоенность всеми выражали – все большую, большую и большую. Этот человек делает поступки. И, возможно, это цепная реакция, которая идет и по Европе также. То, что боятся, говорят, что это чуждо, резкие движения, мне кажется, что это оздоровительный момент, когда граждане выбирают тех, кто озвучивает их интересы. Граждане делают ставку на тех, кто их боль, их надежды, их мысли пытается выразить в публичном пространстве. Если эти представители истеблишмента говорят: «Все хорошо, все отлично, дружите, политика включения, инклюзивность, велкам политик, пожалуйста», – граждане начинают возмущаться. От движений антиэмигрантских в Германии до «желтых жилетов» сейчас во Франции, от Польши, Венгрии до многих других стран, скандинавские страны. Сейчас вот страшные вещи происходят. Они там предлагают на острове поселить мигрантов, изолировать. Это попытка выйти из этой ситуации. Но для этого нужно, чтобы в политику вернулась койнония – готовность граждан принимать участие в этом обсуждении, это неминуемо. Гражданином становятся. Гражданин не рождается биологически. Гражданин – это не биологическая единица. Гражданин – это тот, кем нужно становиться. Политики должны думать, чтобы не забирать гражданские права, но делать какие-то промежуточные вещи. В странах Балтии для гражданства потребовали знание языка, например. Чтобы стать гражданином США, экзамен сдают. Задача: кайнония и образование. Без него политика не будет существовать в ближайшем будущем. Она сейчас уже несостоятельна. И это есть схема главная Аристотеля. У него хороший полис, где добродетель гражданина и добродетель индивида тождественны. А там, где они расходятся, – плохой полис. Это значит, что мы можем быть моральны в семье, но идя в бизнес и в политику, мы должны постоянно себе изменять, ломать полностью весь моральный мир внутренний, полностью извращать свой внутренний мир. Аристотель говорит, что хороший полис – это где человек может быть добродетельным на всех уровнях: на уровне семьи, и на уровне президентов, министров, на уровне власти. Если расходятся эти добродетели, значит, патология.

Русский язык во Львове

6 Січня 2019

Я впервые попала во Львов в июне 1986. Моя близкая подруга вышла замуж за львовянина и переехала туда. Она родилась в Новоукраинке Кивровоградской области, но в раннем детстве родители переехали в Норильск, и она всю жизнь там прожила. В 1981 она поступила в Кировоградский педин на русскую филологию, там мы и подружились. Ее знания украинской были в сравнении с моими нулевыми, потому что я хотя бы понимала то, что читаю и слышу. Шевченковское

“Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине”

моя подруга переводила так: “Москвич любит жарко”. И вот в 1986 я приезжаю во Львов к подруге и попадаю в окружение, где нигде не звучит украинская речь, вообще, кроме как в общественном транспорте. И это было печально. Потому что было понятно, что это следствие оккупации. Были ли львовяне агрессивны к нам, украинцам из Центральной Украины, не умеющим говорить по-украински? С какого дива? Все же понимали, что если во Львов большевики пришли убивать украинцев лишь в 1939, то в Киеве они убивали нас уже в 1918. Тем более, что львовяне знали в 1986 про Голодомор, которого в Западной Украине не было, поскольку там не было большевиков, а в Восточной и Центральной – был. К нам, не говорящим по-украински украинцам, не было у львовян ни агрессии, ни предубеждения. Мы все были жертвами агрессии со стороны московии. Были ли львовяне агрессивны к московитам? В нашем окружении во Львове были потомки советских оккупантов, они говорили по-русски. Но я никогда не видела, чтобы галычаны относились к ним агрессивно. Зато видела, как потомки оккупантов стыдятся своих предков. И я это очень хорошо понимаю: единственно правильная позиция у потомка оккупантов, живещего в Украине, – бороться за независимость Украины и исправлять несправедливость, совершенную их предками.

Про погляд на здоровий спосіб життя у світі “постправди”, тобто, у світі без правди

4 Січня 2019

Bohdan Khomchenko: -Мені так подобається цей сучасний батл про ЗСЖ і світ задоволень. 🙂 Це така мімімішечка! А хочете мою думку? Мені здається, що правила потрібні, звичайно.
Але і відступ від них — то не є смерть. Якщо ти йдеш широким шляхом життя, то пару кроків ліворуч і праворуч ніяк не вплине на загальний вектор.

Ольга Іванець: – Здається, ви плутаєте ЗСЖ із невротичною звичкою зважувати інгредієнти вранішньої вівсяної каші перед тим, як залити її окропом. 🙂 ЗСЖ – це otiumgotiosum. Ну, от просто не цікаво деяким людям переживати неприємні відчуття у шлунку і кишківнику від незбалансованого харчу, не цікаво запихатися від ходи пішки зі швидкістю 6 км на годину, не цікаво дивитися неякісне кіно, не цікаво слухати профанську музику.

Bohdan Khomchenko: – Згідно Вашого визначення, не плутаю. 🙂

Ольга Іванець: – Тоді про які правила ЗСЖ, які можна порушувати без відчуття, що ти є не собою, йдеться?

Bohdan Khomchenko: – Бувають різні моменти в житті. Навіть стійкі люди бувають самі не свої. І можуть за різних обставин спожити неякісний продукт. Чи то харчування, чи то інтелектуальний. І нічого не станеться. 🙂

Ольга Іванець: – А, так це пост про безвідповідальну поведінку людей у стані афекту, і про те, що їм пофортунило у тому, що безвідповідальна поведінка не призвела до драматичних наслідків. Ну, так, везіння трапляється. Але до чого тут правила ЗСЖ? 🙂

Bohdan Khomchenko: ні до чого. :)))))

Bohdan Khomchenko: Я взагалі не знаю, що таке здоровий спосіб життя. 🙂 Може, оці інтенсивні бігуни вздовж жвавої автомагістралі? 😉

Ольга Іванець: – Із Вікіпедії: “Здоровий спосіб життя — означає розумне використання свого життєвого потенціалу, а також дотримання науково обґрунтованих рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я та інших медичних організацій. Його необхідність виходить із того, що багато причин пошкодження стану здоров’я можна уникнути. Заснований на загальних рекомендаціях щодо харчування, необхідних фізичних навантажень, гігієни, тренування холодом, позбавленні від шкідливих звичок та залежностей, запобіганню захворюванням, що передаються статевим шляхом. Також включає в себе психологічний елемент — гармонію з оточуючим робочим середовищем, здорові суспільні відносини”.

Bohdan Khomchenko: – дякую. 🙂 Але де взяти саме “розумне використання”? 🙂 Кожен обирає більш зручне для себе. Каву, наприклад, можна чи не можна, але якщо пацієнт її обожнює, то вона одразу потрапляє в розділ “гармонії з оточуючим робочим середовищем”. 🙂

Ольга Іванець: – А що не так із кавою? Ніхто не довів, що кава шкодить здоров’ю, хоча досліджень проводилося дуже багато.

Bohdan Khomchenko: – ніхто не довів. Я і кажу — “можна чи не можна”.

Ольга Іванець: – Кардіологи радять пити – здоров’ю не шкодить, самопочуття покращує.

Bohdan Khomchenko: – ось Вам і ілюстрація до моїх слів. І там можна вписати в свою власну ЗСЖ-вітрину будь-що. 😉 Агрументів вистачить. Тому і тішуся з цього батлу. 🙂

Ольга Іванець: – Якщо не доведена шкідливість для здоров’я кави, то є речі, шкідливість яких абсолютно доведена. Наприклад, алкоголь, канабіс, тютюн. Де ваші аргументи щодо цих речей?

Bohdan Khomchenko: – не мої, а тих, хто виправдовує їх у своєму меню. Це — седативна дія, збереження нервової системи, здатності рухатися, працювати, зосереджуватися, відкривати творчі горизонти, там багато всього “за” насправді… 🙂

Ольга Іванець: – Це аргументи, що не витримують критики. Яка різниця, чиї вони?

Bohdan Khomchenko: – як це — яка різниця? Хоча… так — різниці жодної. Та і мені по барабану. Я насолоджуюся самим процесом батла, як глядач і слухач.
І вкотре дивуюся талантам людини виправдати свої слабкості. 🙂

Ольга Іванець: – Я так розумію, що йдеться про батл між “ЗСЖ і світом задоволень”. А немає ж поєдинку: ЗСЖ не може заперечувати задоволенню, бо є інструментом досягнення задоволення. Наприклад, забезпечує роботу дофамінової системи, без чого задоволення не можливе в принципі. Якщо ж спробувати отримати задоволення в інший спосіб, наприклад, через вживання наркотиків, це призведе до руйнації дофамінової системи, коли за задоволення доведеться заплатити інвалідністю.

Bohdan Khomchenko: – ось Ваш погляд такий. А є інші. От я і насолоджуюся. 😉

Ольга Іванець: – У мене не погляд, а знання. Поглядів – безліч, але знання – єдине. Скільки не дивися на канабіс як на корисну для мозку річ, а це його на корисну для мозку річ не перетворить. Можна назвати коня віслюком, але кінь від цього на віслюка не перетвориться.

Bohdan Khomchenko: – 100 %.

Ольга Іванець: – Про ЗСЖ знає пан Андрій: andrei.beloveshkin

Bohdan Khomchenko: – дякую! Почитаю.

Астрологія на фазі зростаючого трину циклу Уран/Плутон

2 Січня 2019

У 2018 році розпався квадрат Уран/Плутон, Уран перейшов із знаку Овна до знаку Тельця – почалася фаза зростаючого трину циклу Уран/Плутон. На фазі зростаючої квадратури цього циклу астрологія пережила кризу, коли мала захищати себе від профанації. Зараз, на фазі трину, має бути розквіт астрології в світі. А що буде з російською астрологією? Та нічого. У них же ж інституту астрології як такого ніколи не було, немає традиції. Так все і залишиться на рівні Брюсового календаря. У 1986 у московитів з’явився Авессалом Подводний як спроба прищепити класичну астрологію на культурному ґрунті московії. Вперше прочитала самвидатівську “Тонку сімку” Подводного навесні 1990. Як писав про себе Авессалом: “В 1986 году открыл домашний курс лекций по астрологии, когда, собственно говоря, и родился по-настоящему (4 декабря в 19:00 по московскому времени)”. Це було на фазі зростаючого кута (45 градусів) циклу Уран/Плутон. І деревце не прижилося – більшість московитів, що цікавляться астрологією, відкидають його книжки, висміюють. Авессалом Боніфатієвич Подводний помер на фазі зростаючої квадратури Уран/Плутон. Після семінарів 2005-2006 я з ним не підтримувала зв’язок, але інколи зазирала на його сайт у сподіванні, як колись, побачити те, що запалить серце на подвиги, надихне на високі звершення. Але з прикрістю відмічала, що нічого, крім загравання з натовпом, там більше немає – намагався розважати натовп і щось на цьому заробити. Він помер у 65 років на фазі Козерога семирічного циклу Урану під час війни московії проти України. Символізм цих подій говорить про те, що астрологія на московії не вижила, і хто зна, чи народиться там колись ще астролог такої величини, якою був Авессалом, і чи не провалиться він знов у тріщину між епохами.

У 2011 я писала на тему перспектив астрології в Росії, Україні та інших країнах колишнього СРСР.

“Сегодня ни один опубликованный в инете гороскоп России не соотвествует действительности, потому что история государства Российского построена на вымышленных событиях. Никакие предсказания российских астрологов на уровне народов и государств не сбываются, потому что не может сбыться прогноз, основанный на соотнесении астрологических феноменов прошлого с несуществовавшими в реальности фактами.

Массовая астрология постсоветского пространства имеет такое же отношение к классической западной астрологии, как православие Кирилла Гундяева – к интеллектуальному наследию Византии.

Как развивалась классическая западная астрология в России? При дворе великого князя Московского и всея Руси Василия Третьего в конце XV начале -XVI века служил астролог и личный врач князя Николай Любчанин. Он занимался вопросами астрологической медицины, занимался составлением пасхалий и переводами на церковно-славянский язык пособий по летоисчислению, немецких травников. В 1524 году Николай Любчанин перевел западноевропейский прогностик Штеффлера, где был предсказан «конец света через потоп в 1524 – 1525 годах», что вызвало большой переполох в Европе. Неверное предсказание Штеффлера, а, следовательно, и Любчанина, повредило репутации астролога, и после смерти царя Василия он впал в немилость.

В XVII веке, в период царствования Алексея Михайловича, астрология в Московии переживала своего рода расцвет. В 1670 году при дворе Романовых служил Симеон Полоцкий – общественный и религиозный деятель, писатель и публицист. Он закончил Виленскую иезуитскую академию до того, как в 1656 году постригся в монахи. Симеон был учителем царевича Алексея, а после его смерти – Федора и царевны Софьи. Полоцкий выступал против раскола церкви и ратовал за распространение просвещения. Согласно «Сказанию о зачатии и рождении Петра Первого» П.Н.Крекшина, опубликованном во второй четверти XVIII века, Полоцкий был астрологом, сумевшим предсказать в 1671 -1672 годах время, когда у царицы родится сын, который станет великим государем. Во многом благодаря этой работе стало распространенным мнение о том, что Полоцкий был профессиональным астрологом.

Известным в истории России астрологом можно считать Якова Вилимовича Брюса (1670 – 1735). Ученый и государственный деятель, астролог и астроном, граф и генерал-фельдмаршал, он происходил из знатного шотландского рода. Брюс был разносторонним ученым, одним из образованнейших людей своего времени. Он многое сделал для организации астрономических наблюдений в Московии-России. В 1702 году оборудовал в Москве, в Сухаревской башне обсерваторию. Под руководством Брюса Василием Киприановым был составлен в 1709 году «Брюсов календарь», сыгравший немалую роль в популяризации астрологических знаний в Российской империи. Этот альманах оставался популярным в течение двух столетий.

Вот и все традиции”.

Новорічна родинна історія

1 Січня 2019

Мамуся навчала мене в дитинстві, що брехати не має сенсу, бо правда – це така штука, яка завжди знайде спосіб показати себе. Мамуся казала: “Немає нічого таємного, що не стало би явним”. От, наприклад, у нас в родині з моєю появою на світ прийнято було вважати, що це народилася бісова дитина: “У нас в роду таких не было!”, “Делает, что хочет!”, “Собирай свои вещи и убирайся из дому!”, “Мы тебя в детдом отдадим!” Ну, і відповідно, коли моїй дочці було 6 років, мамуся з моєю сестрою відкрили їй очі на мене: “Ну, ты же понимаешь, что твоя мама чорт!” Родина у нас має деякі особливості. Наприклад, батько моїх дітей – рідний брат чоловіка моєї рідної молодшої сестри, у них спільний батько, а матері різні. Мама Тараса Валентина водночас мачуха Гени. Відповідно до міфу нашої великої родини, Валя за умовчанням вважає мене чортом, це всім відомо. Якоїсь миті я раптом усвідомила, що більше не хочу робити вигляд, що не знаю, що вони всі вважають мене чортом, і припинила дотримуватися ритуалів ходіння у гості, вітання зі святами. Остракізм так остракізм. Це сталося років 15 тому. І от вчора моя дочка Саша, їй 23 роки, розповідає, що сталося. Вчора моя сестра, її чоловік Тарас і моя Сашка приїздять до Валентини привітати з Новим роком. Там повно народу: дочка Валентини зі своєю родиною, діти онуки, правнуки. Валя відчиняє двері, бачить Сашку – і кидається її обіймати з радісними зойками та слізьми розчулення на очах: “Оля, Оля, ти прийшла до мене! Ти так давно не приходила! Ну, скажіть, хто у нас найгарніший в родині? Олю, яка ж ти красуня! Ти пофарбувалася в білявку, як тобі личить. Як дітки, як там Гена?” І тут, каже Сашка, Валя розуміє, що то перед нею Саша, а не Оля. І каже: “Боже, я геть здуріла на старості. Саша, це ж ти”. Але вже пізно – вже всі побачили, як Валя насправді ставиться до Олі, який конфуз, запроданство сімейного міфу про чорта. Сашка каже, що в ту мить вона зрозуміла, звідки взялася та брехня про Олю-чорта. От все життя отримую підтвердження правдивості мамусиного повчання: “Брехати не має сенсу, бо правда – це така штука, яка завжди знайде спосіб показати себе. Немає нічого таємного, що не стало би явним”. Прекрасний новорічний вечір! Щасливе провіщення для нового року.

Про принцип Сатурну

29 Грудня 2018

Це про принцип Сатурну. Той, хто не розуміє принципу Сатурну, може скільки завгодно мріяти про визнання та винагороди, про свій слід в історії – то пусті мрії.

Автор Carina Cockrell-Fehre

А ВЫ ГОВОРИТЕ: БРИТАНИЯ ПОГИБНЕТ…
(повторю для новых друзей!)

Когда мы с мужем покупали в Англии квартиру, срок владения на нее был 999 лет. Я все не могла оторвать глаз от этих совершенно фантастических цифр: 999 (и прописью- “девятьсот девяносто девять лет”) на контракте.
Кто из нас сумасшедший?
Вдруг, спустя несколько лет, муж обеспокоился… выкупом нашей квартиры в бессрочное владение (freehold).
-Зачем?!
-Вдруг мы решим ее продать. Люди не любят покупать квартиры с ограниченным сроком владения (leasehold)…Да и вообще – freehold лучше…
– Тысячелетие – ограниченный срок?!
Сколько вопросов!
Как он будет выглядеть, этот владелец нашей квартиры через 999 лет?
Будут ли у него щупальца или он все же будет гуманоидом с совершенно искусственным интеллектом?
Будет ли наша планета еще вращаться вокруг солнца через 1000 лет?
А вдруг, даже солнце остынет?
– Это неважно. Не думаю, что в Англии существенно изменятся законы о владении и купле-продаже недвижимости, -улыбается муж.
Тут же образ: зеленая щупальца, ставящая подпись на контракте.
Шутник.
Уже потом, когда я набрела на такую вот историю, я поняла, что он не очень-то и шутит.
1913 год, Англия, Лондон, Вестминстерский холл, самое старое здание парламента в мире.
Заседание комиссии по крупной реставрации холла выявило большую проблему: здание начали строить в 11 веке, закончили только к 14-му, временами потом ремонтировали, но в веке двадцатом требовался уже капитальный ремонт…
И главное: нужно было заменить гигантские, дубовые стропила.
Дубрав в Англии осталось мало, а старых – еще меньше, а тут нужны дубы старше 300 лет – потому что все, что моложе не подходило по размеру.
И стала комиссия искать, нет ли документов, откуда дерево для стропил брали в прошлый раз, в 14 веке.
Отыскали в Парламенте пергамент со списком поставщиков, там их учет ведется примерно с 11 века.
Раскрывают. Ломкий телячий пергамент. Побуревшие чернила. Странная орфография. Читают.
И обнаруживают, что дуб под стропила брали из владений семейства Courthope (Корсоп или Кортоп), из Сассекса. Более того, выясняется, что поместьем все эти века владела одна и та же семья.
Связываются. И глава семьи, сэр Джордж Кортоп, отвечает: да, этого звонка (гонца, письма?) ожидали. Дубы в порядке. Можете забирать.
Немая сцена.
Дело в том, что когда прапрапрапрапра сэра Джорджа поставил балки для строительства Парламента, он тотчас смекнул, что когда- нибудь новое дерево понадобится для ремонта, замены, а дубы нужны такие, которым не менее трехсот лет, поэтому ТУТ ЖЕ же приказал высадить саженцы новой дубравы. Их высадили, пометили и об этом в семейном архиве записали: дубрава для ремонта Вестминстерского холла, да так и передавали документ наследникам… 560 лет.
И возрадовались в Вестминстере.
И срубили дубы, и сделали балки, и отремонтировали великолепный Вестминстерский холл.
Думаю, сэр Джордж, возблагодаривший предусмотрительного предка за огромную сумму, неожиданно полученную за дубы, тут же посадил новую дубраву, с расчетом на следующий ремонт и благодарность далекого потомка)).
Умение планировать на ближайшие 500 лет.
Умение деловито распоряжаться вечностью и собственной смертностью.
Потому что смертность – она ничего не значит по сравнению с предусмотрительно и вовремя посаженными дубами, хранением нужных документов и уверенностью, что Вестминстерский холл будет стоять, поддерживаемый столетними дубовыми “скрепами”, законы (независимо ни от каких партий и правителей) – работать, и все – продолжаться…
Вот такой менталитет, друзья мои.)
PS. Сегодня прочитала в комментах интереснейшее расследование, предпринятое человеком, который хотел опровергнуть этот чудесный анекдот. Его материал замечателен не только тем, что подтверждает идею делового подхода к вечности как части британского менталитета, но сообщет нечто еще более ценное о самом сэре Джордже.
Вот послушайте.
Сэр Кортоп, будучи депутатом Парламента, оказывается, поначалу ОТКАЗАЛСЯ от выгодной продажи своих дубов, “указав причиной конфликт интересов – член парламента НЕ МОЖЕТ заключать контракты с правительством не рискуя потенциальным СУДЕБНЫМ преследованием”.
Внимание: британский депутат ОТКАЗЫВАЕТСЯ от выгодного контракта с британским правительством, потому что им обоим не поздоровится от британского суда, исполняющего dura lex, sed lex!
А вы говорите: Британия погибнет…
Вот такая уверенная в себе вечность.

Сажайте дубы, господа, вот что я вам скажу: пригодятся!
Сажайте дубы.
У меня все.

Знецінення як психологічне насильство

27 Грудня 2018

Автор: Дарина Серенко

“Ця стаття нічого не змінить”

Коли я розповіла знайомим, що давно збираюся написати статтю про знецінення, один з них відреагував: «Дарина, ти молодець, звичайно, але твої статті нічого не змінять. Ну прочитають їх в кращому випадку 10 тисяч людей, а решта якими були, такими і залишаться. Серйозно, корисніше було б поїхати волонтером в Африку і почати займатися реальними справами».

У відповідь я запитала, чи можна використовувати його слова в статті як класичний приклад знецінення. Він був не проти, хоча і не зрозумів, чому я назвала його «корисну пораду» знеціненням.

Як активістка я постійно чую висловлювання зі схожою структурою. Який би проект я не робила, скільки б людей в ньому не брало участь, про які б страшні речі не розповідала і які б «реальні» справи не робила, я часто отримую приблизно такий зворотний зв’язок.

“Це нічого не змінить”.

«Є люди, яким гірше».

«А у мене в житті такого не було, значить, цього не існує, проблема надумана».

«Краще б йшла і борщі варила – сім’ю заводила – дітей народжувала» (якщо ти жінка, варіантів тут небагато).

«У неї мужика нормального не було».

«Вона просто піариться, це хайп».

Реакції такого типу легко згрупувати. Припустимо, ви говорите: «У мене депресія» або «Одного разу мені зробили дуже болісно». Ось найпоширеніші типи знецінення.

«Будь вище цього, не звертай уваги». (Інакше кажучи: «Мовчи, цурайся і приховуй, нічого не роби, чекай, коли саме мине».)

«Не стався так серйозно до себе, будь простіше». (Це можна перевести як «Ти занадто високої думки про себе і свої переживання».)

«А ось у мене було набагато гірше, зараз я тобі розповім». (І від цього, звичайно, повинно стати легше, від того, що комусь було гірше. Варіант: «А в Африці діти голодують, їм би твої проблеми».)

«А тобі не здалося?» (Навіть не знаю, як можна відповісти на таке питання, тільки уявіть: «Так, мені не було болісно, мені здалося!»)

Щоб спиратися не тільки на свій досвід, я попросила інших людей описати ситуації зі свого життя, коли вони відчували, що відбувається знецінення. Мені написали 130 осіб. Процитую декілька типових ситуацій.

– У мене післяпологова депресія.

– Ой, та нісенітниця, всі народжують, всі якось справляються. (Варіантів було багато: раніше баби в полі народжували, а у мене четверо і нічого, ви просто не любите дитини і т. д.)

або

Батьки: «Навіщо тобі йти вчитися, ти ж все одно за цією спеціальністю працювати не будеш». Вони ж: «До психолога немає сенсу йти, він тобі не допоможе».

або

Я сортую і відвожу сміття на відповідні пункти збору. Уже не раз чула: «Це нічого не змінить, ви б краще зайнялися чимось іншим».

Після читання подібних історій хочеться запропонувати кожному провести експеримент зі своєю френдстрічкою: розпитати, з яким знеціненням зіштовхувалися ваші друзі та знайомі, як вони до цього ставляться, як це впливає на їхню поведінку. І ви усвідомлюєте масштаб і системність проблеми. Або можна просто відкрити коментарі до будь-якої статті про дискримінацію будь-якої групи людей. На жаль, дуже багато реакцій вписуються в тезу: «Ви і ваша праця марні, а проблеми не існує, та й вас не існує теж».

Знецінення вшиті в нашу мову – навіть на «дякую» ми машинально реагуємо фразою «немає за що». Але якщо вдуматися, то чому нема за що? Якщо ми зробили щось хороше (а іноді це означає «складне»), то чому ми говоримо, що нам це нічого не коштувало? Знецінення (і самознецінення) – це настільки звична побутова практика, що багато виявляються просто нечутливі до її розпізнавання в своїй мові. Адже ми начебто нічого поганого не мали на увазі, хотіли підтримати людину в біді, а в підсумку самі не помітили, як звели все до себе і своїх переживань: «А у мене ось і гірше було». Або ми хотіли сказати, що нам шкода, що не всі люди будуть мати доступ до того чи іншого хорошого матеріалу, а вийшло: «Цим нічого не доб’єшся». Одна з ознак знецінюється висловлювання – це перетягування ковдри на себе, на свої почуття, на те, як вчинили б ви. Це імперативні інтерпретації почуттів іншого: «Ні, тобі не болісно, ти прикидаєшся», «Ні, не так уже й сильно ти і втомилася». Непрохані оцінки («Теж мені досягнення») або непрохані поради («Ти б краще зробила ось це»), які говорять про те, що ми не чуємо іншої людини, зменшуємо те, що для неї важливо.

Але найгірше те, що знецінення заподіює реальну шкоду. У стосунках між людьми воно може мати накопичувальний ефект і діяти руйнівно. Наприклад, людина поруч з нами (дитина, дружина, партнер – хто завгодно) перестає відчувати себе значущим і важливим, адекватно оцінювати свої і чужі вчинки, і бажання. Це не те, що легко забувається, легко прощається, це не «образа на порожньому місці». Воно впливає на мотивацію і довіру. Психологи відносять знецінення до однієї зі складових емоційного насильства.

«Не знецінювати» – це не означає постійно приймати, підтримувати і хвалити. Це означає усвідомлювати всю важливість будь-якого явища для іншої людини, а вже потім не погоджуватися з тим, що з себе представляє це явище. Замість: «Якою нісенітницею ти займаєшся!» Можна сказати: «Не могла б ти розповісти, чим ти займаєшся і чому для тебе це так важливо? Я не розумію». Замість: «Що ти плачеш, нічого ж не сталося» запитати: «Що тебе так засмутило?» Замість: «Я знаю, що ти відчуваєш» (не варто багато на себе брати і думати, що ми знаємо, що там всередині в іншої людини, навіть якщо ми начебто пережили те ж саме) – «Розкажи, що ти відчуваєш, у мене є схожий досвід; якщо ти захочеш, я можу ним поділитися».

Так, це більш складні фрази, на які, можливо, піде трохи більше часу, ніж на звичні знецінювання. Але я згадую, як після двох місяців усвідомленої внутрішньої роботи над подібними висловлюваннями я озирнулася і жахнулася: як часто ми відтворюємо на адресу інших людей ті формулювання, які ображають нас самих! А потім зраділа, бо відчула, наскільки краще спілкуватися, не самостверджуючись за чужий рахунок.

Розумна турбота про почуття іншої людини – це турбота і про себе теж, така собі емоційна гігієна. Кожен раз, коли мені хочеться звести чиїсь знання чи вміння до нуля, перекреслити однією фразою всі досягнення і працю іншої людини, я замислююся: що мене злить? Чому я хочу це сказати? Може, я злюся через те, що не змогла щось зробити, а вона змогла? Що хтось зважився на якийсь вчинок, а я ні? Або це просто мовна інерція?

Не допускаючи знецінення на адресу інших людей, тепер я не хочу дозволяти це і щодо себе самої, тому скажу наостанок, що моя стаття, навіть якщо її прочитають всього п’ять людей, може багато чого змінити. І вже змінює.

Коли мають святкувати Різдво православні українці?

24 Грудня 2018

Для інформації:

Святкування Різдва 25 грудня

1. Константинопольська Православна Церква – 25 грудня
2. Олександрійська Православна Церква – 25 грудня
3. Антиохійська Православна Церква – 25 грудня
4. Ієрусалимська Православна Церква – 25 грудня
5. Румунська Православна Церква – 25 грудня
6. Болгарська Православна Церква – 25 грудня
7. Кіпрська Православна Церква – 25 грудня
8. Элладська Православна Церква – 25 грудня
9. Албанська Православна Церква – 25 грудня
10. Польська Православна Церква – 25 грудня
11. Православна Церква Чешських земель та Словакії – 25 грудня
12. Православна Церква в Америці – 25 грудня

Святкування 7 січня

13. Російська Православна Церква – 7 січня
14. Грузинська Православна Церква – 7 січня
15. Сербська Православна Церква – 7 січня

Lana Svet: – Звичайно, що було б добре святкувати Різдво 25 грудня разом з усім цивилізованим світом, але й шкода цілий комплекс зимових свят, пов”язаних зі світкуванням саме 7 січня (6 січня – Святвечір, 7 – Різдво Христове, 13 – Меланки, Щедрий вечір, щедра кутя, 14 – Новий старий рік та свято Василя ), це великий пласт саме української народної культури, фольклору, етнографії, що вирізняє українців і є цікавим для тих же європейських туристів!

Ольга Іванець: – Ніколи не розуміла, як можна серйозно святкувати Різдво Христове 7 січня: невже всі, хто святкував, постився до Святвечора 6 січня, а не об’їдався з 31 грудня на 1 січня? А якщо це формальність, то чи варто шкодувати про те, що можна чесно святкувати Різдво 25 грудня з усім цивілізованим світом?

Lana Svet: – Думаю, таких “постників” дійсно не багато, але вони мають змогу, пройшовши випробування Новорічним столом, довести свою стійкість перед спокусами))

Ольга Іванець: – Lana Svet Ви ж знаєте, що ніхто цього не робить. Всі ці січневі “свята” були би просто звичкою неосвічених людей до архаїки, якби всі ці дні не були би офіційними вихідними. Свята, не наповнені духовним змістом, – це профанація, що розбещує людей, привчає до неробства, коли, щоб не нудьгувати, люди жеруть і пиячать.

Galyna Zadorovska: – Греко-католицька Церква звільняє від посту на Новий рік, бо виходу нема! 🙂

Єпископ Кропивницький і Голованівський Марк: “Ми святкуємо 25-го грудня. Просто наше 25 грудня випадає на 7-ме січня. Але знову ж таки, щоб це не тягнути до сотого року, вважаю, ми вже маємо вести роз’яснювальну роботу не лише серед вірян, а й серед священиків, які сприймають ці дати як щось дуже сакральне, мало не як догмати. Я розумію, що ми вже звикли, але це звичка суто нашого життя, яка не має відношення ні до догматів церкви, ні до уставних позицій, ні до канонів. Це лише певний організаційний момент, коли і що ми святкуємо. Треба організувати роз’яснювальну роботу, провести опитування громад і прийняти виваженні рішення. Зрозуміло, що може бути кілька людей, які не приймуть цього, які підуть у внутрішню опозицію, як це було в інших церквах. Так з’явились у них старостильники. Бо завжди буде якась нечесна людина, яка на цьому зароблятиме якісь бонуси. Потрібно щоб люди розуміли, що то за календарі, чи то для нашого спасіння аж таке питання важливе. Маючи всю інформацію, людина може прийняти правильне рішення. Ті, що дуже тримаються за календар, переважно до кінця і не розуміють в чому ця різниця. Просто тримаються за це, як за якусь традицію. І ця традиція стає для них надзвичайно святою і спасительною. А їй всього небагато років. Так, для людини це може бути багато. Це може бути все її життя, а для церкви це невеличкий проміжок часу, для історії це взагалі ніщо”.

– Я трохи не в темі, але в чому сенс суперечок, коли певної дати в першоджерелах все одно нема? Теоретично ж хоч улітку…

Ольга Іванець: – Суть у недосконалості календаря, а не в даті народження Христа: народитися він міг лише в день зимового стояння Сонця. Чому так? Розповім випадок зі мною у Ватикані. Черга, як завжди, довжелезна, щоб увійти до собору. Люд найрізноманітніший: з усіх країн і будь-якого віку. Нарешті ми входимо до собору. І тут англійською чоловік років 35 звертається до своєї подруги з наївним виразом обличчя: “А чому на цих картинах жінка завжди тримає на руках хлопчика і ніколи – дівчинку?” О, май гот, я сподівалася, що це дотепний жарт! Я сміялася! Але то не був жарт з його боку, бо його подруга із серйозним замисленим виразом обличчя відповіла, що не знає, чому так.