Астрологиня Ольга Іванець

Астрологічні консультації

6 червня – 10 червня 2019

Із 23:42 6 червня до 08:59 10 червня 2019 фаза зростаючого секстилю в Левові місячно-сонячного циклу в Близнятах. Відверто заявляють про себе на рівні конкретних подій реального життя нові ідеї щодо таких тем: якість інтелекту, аналітичні здібності, раціональне мислення, логіка, пізнання, навчання, міркування, спілкування, знайомства, короткотривалі подорожі. Сприятливі умови для втілення ідей щодо особистої творчості, ризикованих проектів, дітей. У фокусі уваги опиняються хобі, веселощі, розваги, театралізовані дійства, ігри, любовні пригоди, фінансові авантюри.

В першій декаді червня імперативні обставини викликають напруження, бо ми зіштовхуємося з реальністю, до якої не готові. Раптом стає ясно, що сліпі сподівання не справджуються, а фантастичні мрії дива розсіюються. Болісне розчарування змушує брати на себе відповідальність і приймати самостійні рішення. За цих обставин стають очевидними особисті недолітки, обумовлені браком освіти, світоглядними позиціями, особистою філософією, особистою системою вірувань. Доводиться чесно визнати межі власної компетентності, власну відповідальність. Ясно видно, якими будуть наслідки рішень, що ми прийняли наприкінці листопада 2018, і наступні півроку нам доведеться мати справу з цими наслідками. Зараз ми приймаємо важливі рішення щодо освіти, стосунків з іноземцями, юридичних питань (9 і 10 червня точний зростаючий квадрат Сонце/Нептун і точна опозиція Сонце/Юпітер).

До 8 червня сприятливі умови для навчання та спілкування за допомогою новітніх технологій, для застосування своїх знань у наступних галузях: символьні системи, програмування, інженерія, прогресивні реформи, колективна робота, наукові розробки (7 червня точний зростаючий секстиль Меркурій/Уран).

Із 9 червня до 3 липня 2013 Венера у Близнятах. У цей час найбільш привабливими та симпатичними будуть ті, хто виглядає людиною розумною та легкою у спілкуванні. Ми подобаємося іншим, коли демонструємо свої енциклопедичні знання, добру обізнаність на останніх новинах, швидкі інтелектуальні реакції та гарне почуття гумору. Нас зачаровує все нове, цікаве, розумне, коли йдеться про любовні стосунки, стандартні соціальні ситуації та фінанси. Почуття в цей час раціональні, логічні. У коханні та фінансах поводимося практично і раціонально: будуємо схеми, плануємо, комбінуємо, даємо логічну оцінку, не упускаємо з виду деталі та дрібниці. Причаровуємо мистецтвом спілкуватися: словами, знаннями, інтелектом, комбінаторними здібностями. В еротиці збуджує інтелект партнера, красиві слова, дотепні жарти, різноманіття, нові враження. Тінь: пліткарка.

Щоб підвищити власну привабливість, у соціальних ситуаціях варто демонструвати демократичність. У цей час дуже личать речі, що демонструють мобільність: зручне сучасне спортивне взуття, цікаві повсякденні речі, модні недорогі новинки. Динамічності образу додають свіжі кольори (блакитні, зелені, жовті з особистої палітри), легкі сучасні тканини (тонкий льон, поплін, змішані тканини, вовна, бавовна). Личить простий лаконічний крій – раціональний, розумний. Загалом образ має бути молодіжним.

Соціальний образ – Інтелектуал, Журналіст.

Стиль у мистецтві – модерн.

3 червня – 6 червня 2019

Із 13:01 3 червня до 23:42 6 червня 2019 фаза Нового Місяця в Близнятах місячно-сонячного циклу в Близнятах. Зароджуються нові ідеї щодо таких тем: якість інтелекту, аналітичні здібності, раціональне мислення, логіка, пізнання, навчання, міркування, спілкування, знайомства, короткотривалі подорожі.

Із 4 до 27 червня 2019 Меркурій в Ракові. У цей час для ефективної розумової діяльності необхідно вміти правильно переживати враження. Для ефективної розумової діяльності важливий душевний спокій, відчуття захищеності і комфорту. Слід міркувати з позиції «приємно – не приємно». Корисно вміти розпізнавати емоції. Варто приділяти увагу емоційно забарвленим словам, бо саме вони будуть акцентуватися слухачами. У цей час легко висловлювати почуття. Судження в цей час зворушливі, апелюють до почуттів, спираються на досвід особистих переживань та знання історії. У цей час розум чутливий, інтуїтивний, мрійливий, часом капризний. Мислення образне, глобальне, експансивне. Тонко аналізуємо суб’єктивні враження: факти, події запам’ятовуються через відчуття, що пережили у зв’язку з ними. Мислення часом гальмує: потрібен час, щоб заспокоїлися емоції, та можна було тверезо міркувати. Не вистачає сили думати про те, що викликає неприємні відчуття. У суперечках не вистачає сили зберігати спокій розуму. Логічні ланцюжки рвуться через хвилювання. У суперечках може бути зрив на істерику, сльози, образи, жалість до себе. Уява присутня у процесі мислення: непомітно для себе можна логічно помилитися. Мова емоційна, схвильована. Часто пришвидшую темп мовлення, щоб встигти за короткий термін сказати всі важливі речі. Це робить мову не дуже зрозумілою. Слід контролювати емоції під час спілкування, щоб не задихатися, не збиватися. Слід говорити повільно і робити паузи. Тоді вийде чудова розповідь. Те саме і з осмисленням рішення: емоції зважають, і їх треба вміти заспокоїти. Не варто приймати рішення у стані емоційного збудження. Слід заспокоїтися і логічно все продумати. Вказівкою на те, що думка рухається у правильному напрямку, буде відчуття захищеності і комфорту, навіть якщо доводиться обдумувати дуже неприємні речі. Щоб розум працював ефективно, потрібно емоційно налаштуватися на інтелектуальну діяльність.

Шапочка має бути водночас модною і адекватною погоді

11 червня 2016 р.
Восени 1986 мене вразила моя нова знайома, вчителька математики за освітою. Нам обом тоді було по 24 роки. Був лютий холод, а вона вийшла на вулицю у плетеній на спицях шапочці – тоненькій, чисто символічній. Я кажу: “Яка гарна шапочка. Але ж вона суто декоративна! Від холоду ж не захищає”. А вона: “А мені байдуже на холод. Аби модна була”. Я тоді вважала, що математики більш раціональні, більше поважають реальність, ніж філологи. Я дуже здивувалася такому ірраціональному підходу до життя. Потім ще чула від однієї молодої жінки-бухгалтерки: “Не важливо, що немає грошей на їжу. Головне, щоб було у що модне одягтися”. Математичка померла у 47. А що там з тією бухгалтеркою, я не знаю, дуже давно не перетиналися ніде. Я завжди знала, і життя підтвердило цю істину: шапочка має бути водночас модною і адекватною погоді. Крапка.

“Хватит врать”

Вчора в Сільпо мій чоловік відкрив холодильник із маслом, шукає наше улюблене. Така купа масла у різноманітних обгортках, що так одразу й не вирізниш те, що ми любимо. Тітка із зачіскою, що носили 60-літні у 1988 році, вбрана у кристалонову заквітчану блузку, пожвавлюється біля чоловіка: “Вот при Советском Союзе было одно масло. Зато какое!” Ігор суворо: “Гамно було масло при совецком союзі”. Вона: “А какого вы года рождения? Может, тогда уже не было хорошего масла”. Ось такі сталінські курки і сформували у нашої молоді романтичні уявлення про райське життя за советів. Коли до мене пристарки підходять із такими розмовами, я кажу лише два слова у відповідь: “Хватит врать”.

Якщо громада проти зміни назви свого міста

10 червня 2015 р.

Табалов: “А що робити, якщо громада проти зміни назви свого міста? Відповіді на це питання закон не дає. Та думку громади ігнорувати не можна”. А ось цитата з Кирила Рогова: “Когда в 2011–2012 годах выяснилось, что часть страны не хочет возвращения Путина в Кремль, а хочет как раз модернизации социального устройства, Владимир Путин решил опереться на другую часть страны, менее склонную к модернизации. Но представить дело так, что эта часть и есть сама страна, ее абсолютное большинство”. Скажи мені, чиї методи роботи ти копіюєш, і я скажу, чим ти скінчиш.

Кремлевские плакатики в информационной войне

10 червня 2015 р.

А что, неужели тот, кто плюют в лифте, срет в подъезде, не уступает место инфвалидам в общественом транспорте, дает взятки, напивается вдрызг, не знает своей истории и не интересуется культурой, говорит: “Хочу в в Европу”? Типичное передергивание. Тот, чей образ нарисован на этом плакате, не то что не хочет в Европу, он ненавидит Европу и, наоборот, хочет в Россию, любит путина и ностальгирует по СССР.

Такие плакатики рисуют пропагандисты кремля, чтобы убедить украинцев, что все украинцы – поголовное дремучее говно, которое возомнило себя европейцами.

Вопрос “Хочешь в Европу?” в даном контексте является неправомерным. Спросить: “Хочешь в Европу?” можно в той ситуации, когда я, допустим, говорю о том, что хочу поехать в путешествие, а партнер меня спрашивает: “Куда? В Европу?” А в данном контексте вопрос должен быть сформуолирован так: “Ты хочешь, чтобы Украина стала членом ЕС?” Если следовать логике данного плаката, то тот, кто не хочет, чтобы Украина стала членом ЕС, хочет того, чтобы люди продолжали плевать в подъезде и все остальное по списку. Суть этого плаката: если ты не хочешь, чтобы Украина была в ЕС, продолжай срать в подъезде, как ты срал все это время, – и Украину в ЕС гарантированно не пустят. Ну, в общем-то поборники путина и любители СССР и срут в Украине, чтобы не отдаляться от РФ. Обратите внимание: уборку засранных территорий всегда устраивают патриоты Украины, но грязь растет с завидной регулярностью. Кто же тут срет? Неужели те, кто убирает? Нет, кнечно, срут совки и русскомирцы. И делают это вполне осознанно.

“Сьогодні в Україні працюють два основні проекти: перший базується на європейській орієнтації, другий спрямований на євразійську міфічну спільноту, т.зв. «русскій мір» – утопійний, ретроградний, але такий, що має велику підтримку серед значної частини населення України”. (Ірина Магрицька – кандидат філологічних наук, доцент Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, журналіст, громадський діяч).

Ну, понятно же, почему єтот плакатик “Хочешь в Европу?” написан именно по-русски – потому что ардресован сторонникам “русского мира”, и сторонники русского мира его и распространяют.

День, коли вперше в житті підвищився тиск і вже не опускався до норми

10 червня 2016 р

Із пологового будинку мама з татом принесли мене до маленької кімнатки у підвальному приміщенні цегляного будинку з комунальними квартирами. Поки мама і тато були на заняттях в інституті, мене наглядала старенька прабабуся. Кого там тільки не було, у тому цегляному будинку та у його дворі! Товстелезна смердюча баба, що перевалювалася з боку на бік, коли повзла вузьким коридором. Три худорляві тітки, схожі між собою невиразним одягом і такими самими невиразними обличчями. Там була дурочка Наташа 16 років, що гойдалася на гойдалці під кущем бузку, аж поки не падала на траву. Впавши, вона каталася по траві у стані несамовитого задоволення і стогнала: “Валяться хочу! Хочу валяться!” До нас у кімнату приходили товариші батьків-студенти. Гомінкі, яскраві, балакучі. Веселі. Страшенно цікаві. Я любила їх всіх: і товсту бабу-качку, і мишачих тіточок, і одержиму Наташу, і прекрасних студентів. Бачити їх, спілкуватися, брати участь у їхніх збіговиськах – це було справжнє свято. Ні, мені не було нудно на самоті. Я любила дивитися на полум’я примусу, слухати, як він свистить, тягти носом легкий запах керосину. Любила роздивлятися камінці-вугілля біля буржуйки. У мене була купа газет, які можна було перекладати з місця на місце, рвати на маленькі клаптики, щоб складати мозаїкою. Мені можна було гортати мамині і татові книжки, тільки дуже обережно. У мене була ціла коробка з ляльками: гумовий негритосик, неваляйка, плюшевий кіт Вася з чарівними зеленими скляними очима, кицька у сарафані, гумова лялька Таня, металева смугаста дзиґа, калейдоскоп, картонні кубики з азбукою. І здоровенний червоний коник-гойдалка. І велосипед. Але найцікавішими були люди.

Мені було років п’ять, коли на дачі у посадці я зустріла страшного дядьку. У діда була дача. І ми кожного вечора їздили туди. Мені дозволяли бродити самій по дачах, де хочу. Всі там навколо одне одного знали, там було цілком безпечно. Більш за все я любила лазити у посадці. Там можна було натрапити на справді цікаві речі. Наприклад, на мурашник. На купу порцелянових черепків. На труп собаки, якого їдять черв’яки. В той раз я натрапила на дядька. То був наш сусід, я знала. Такий самий військовий офіцер, як і мій дід. Він патрав якусь білу величезну неймовірно прекрасну тканину. З такої тканини можна було би пошити сукню для принцеси. Я підійшла і довго розпитувала, що це він робить і навіщо. І що воно взагалі таке – та тканина. Ну, що таке парашут, я знала з телевізора та книжок. А от тут побачила уперше. Помацала. І врешті решт, той суворий дядька каже: “Ти не маєш бути такою довірливою. Не можна от так от підходити до незнайомих людей. Ти ж не знаєш напевно, що всі люди хороші. Люди переважно злі. Тебе будь-хто може образити. А-ну, біжи до батьків!” Я зрозуміла, що набридла тому дядькові своїми розмовами, і він просто хоче, щоб я залишила його у спокої. Звісна річ, він нічого не знає про людей. Всі люди дійсно хороші. І він теж хороший, бо інакше точно заподіяв би мені щось таке, чим лякав. В той вечір я, як завжди вешталася посадкою аж доки не залунав бабусин голос: “Олєнька! Олєнька! Іді сюда! Йєдем домой!”

…Вчора у Ватсонсі якийсь старюган років 70-ти з офіцерською виправкою брутально відштовхнув мене від каси: “Ішь ти, какая шустрая!” Я спалахнула: “Не тикайте мені! Хочете пройти попереду, то попросіть”. І він почав реготати і горлати: “Да ти пасматрі, ана йіщщо і укрАінскаю!..” Серце у мене застрибало у грудях. Навколо купа людей, касирки, охоронець. Охоронець підійшов ближче. Старий волав: “Хамка!” Я, звісно, не могла мовчати: “То, я бачу, у вас старечий маразм. Ви, звісно, комуніст”. “Хамка! Хамка!” “Шовіністичне хамло!”

Я йшла додому з пакетом нової лореалівської лінії для омолодження обличчя у таких пристарілих жінок, як я. І думала про того суворого десантника із посадки в дитинстві. А потім зустріла тітку, у якої винаймала квартиру у 1999 році. Звичайна коротенька бесіда ввічливості, як завжди. Але цього разу щось мене так муляло, так дратувало. І голос суворого десантника звучав із середини: “Ти не маєш бути такою щедрою до людей. Не варто підтримувати стосунки з людиною, з якою нічого тебе не пов’язує ні ментально, ні емоційно, ні ціннісно, крім того, що колись ти платила їй гроші за можливість півроку пожити на самоті”.

Тютчев про співчуття до неосвіченої та нерозумної людини

Ольга Іванець
10 червня 2016 р.

Десь із років 13-ти я почала захоплюватися віршами. Ні, звісно, і до цього я знала купу віршів. Мене хвилювало, наприклад, коли дід декламував зі слізьми на очах: “Увы, он счастия не ищет и не отсчастия бежит…” Мене дивував зміст віршованої байки про півня, що знайшов у гної перлину. Але щоб відчувати насолоду від віршів, то ні. Насолода прийшла саме десь у 13 років – із ахматовським “Я надела узкую юбку, чтоб казаться еще стройней”. Вірші викликали стан ейфорії. І я почала читати все підряд. Домашня бібліотека була такою, що можна було роками читати кожного дня без перерви, не виходячи з дому. І от я натрапила на Тютчева:

“Нам не дано предугадать,
Как слово наше отзовется,-
И нам сочувствие дается,
Как нам дается благодать…”

Виходило, що я оце читаю вірші, якось усвідомлюю їх сенси, а насправді автор, цілком можливо, за Тютчевим, мав на увазі донести якусь геть іншу думку, а може, навіть протилежну. Та ні, щось тут не те. У мене ж от є словник – товстюща книга, що тлумачить значення кожного конкретного слова. Там все чітко: значення саме таке, ніяким інакшим чином трактувати не маєш права. Виходить, коли Тютчев каже, що не знає, як сказане ним слово сприйме той, хто його почує, він має на увазі, що той, хто почує, або не знає мови, або просто дурень. Тоді зрозуміло, про яке співчуття каже Тютчев: про співчуття до неосвіченої та нерозумної людини.

Насправді закони спілкування такі самі чіткі і незаперечні, як закон всесвітнього тяжіння. Звісна річ, невіглас може про той закон не знати: підкинув каменюку з силою над головою і дивиться, як вона злітає під хмари та зникає у Всесвіті – і тут-таки хльось каменюка по лобі. Так само і в спілкуванні: сказав партнеру ввічливо, що зайнятий конкретною важливою справою, мовляв, не до твоїх філософських відступів зараз, а партнер такий у відповідь: “Гарно ти мене вербально ляснув! Піду пожурюся”.

Алюзія зі стенду з горщиками давніх слов’ян

З’їздили до Києва на екскурсію вихідного дня “Східні слов’яни. Держава Русь” в Національному Музеї Історії України. Наша подорож збіглася в часі з монтуванням на сходах Музею сцени для самопрезентації “Голоса” Вакарчука. Весь час за вікнами щось грюкало, стукало, шаруділо, вигукувало у мікрофон. У фойє енергійні молоді і не дуже люди із діловим виглядом носили якісь пакунки і клунки з місця на місце. Для символічного описання нинішніх подій в Україні пасує алюзія зі стенду з горщиками давніх слов’ян на наших теренах: ось наївний кострубатий зліплений руками горщик без візерунків і орнаментів до нашестя готів, далі – створений за допомогою гончарного кола граційний вишуканий горщик з нанесеним по колу сільсько-господарським календарем після нашестя готів. Далі – знов наївний ліплений горщик без візерунків і орнаментів після того, як готи під тиском гунів пішли звідси.

“Ми же одна семья!”

“Молодь за Зеленського!” Оце весь час чую звідусіль. Я так розумію, пристаркуваті за Зеленського, бо вбачають в тому еліксир повернення своєї молодості. Але ось у чому особливість цієї молоді: наявні симптоми старечої слабкості розуму. Щойно стою в черзі зважити овочі в супермаркеті. Тобто, попереду мене лише одна персона – молодий чувак років 25, а за мною – вже цілий хвіст утворився. Стою собі та й стою. І ось подивилася, що там із цим чуваком. Чувак набрав помідорів у пакет. Поклав їх поруч із вагами. Натиснув на моніторі “овочі”, набрав “томати”, тисне ентер, а клята буржуазна машина не видає чек. Чувак знову робить все спочатку. І так кілька разів – результат той самий. Підказую: “Поклади помідори ось тут”, – тицяю на ваги, спрацювало! Не подякував. А навіщо? “Ми же одна семья!” Мій громадянський обов’язок – рятувати слабких на розум односельців. Ага.