Астрологічні консультації
В інституті ми з Танькою були найкращі. Тамара Іванівна Жарких, коли йшла до нашої групи на практичне заняття, казала на кафедрі: “Ну, пішла я до вершників без голови”. Ми з Танькою сиділи на першій парті. Тамара Іванівна ставила запитання. Обводила безнадійним зором аудиторію у пошуках розумних облич. Марніла. Але вона знала: досить лише поглянути на першу парту. По виразу її обличчя було видно, що їй це зовсім не цікаво.
Двоноге говоряще без пір’я стверджує, що не може сприймати гомосексуалістів, бо вони не розмножуються традиційним шляхом. Не може сприймати. Що значить, не може сприймати?
Коли хтось починає з запалом переконувати, що Україна – велика держава, що їй не треба ні на кого орієнтуватися, а особлива немає чого там озиратися на Захід, що Україна має йти своїм власним шляхом, що українці мають пишатися своїм українством… У мене відчуття дежавю. Десь я вже все це бачила та чула… Ага, точно. Тільки промовлялося те не українською, а російською. І замість слів “Україна, українці” звучало: “Русские, Россия”.
У “Грі престолів” той момент, коли Сноу на першому тренуванні у Чорному Замку трощить переможно своїх супротивників, таких само новобранців, як і сам. А сер Алістер Торн робить йому саркастичне зауваження. Мовляв, тобі, байстрюкові короля, легко перемагати у цій сутичці.
До мене на сторінку час від часу заходять якісь невідомі люди і дорікають мені: “От я інколи заходжу почитати ваш сайт. А коли я заходжу пописати щось на вашій сторінці, ви так агресивно реагуєте! Мене це дивує”. Пояснюю. Моя агресія виглядає дивною лише для тих людей, що відірвалися від реальності та живуть у власному ізольованому світі мрій і вигадок. Я розумію, що мій сайт може читати будь-хто. Але це не значить, що кожен, хто його читає, розуміє там написане. Якби ті люди розуміли, то поводилися би інакше через те, що їхні погляди на життя були би іншими. І вони би нікому не висували претензій через те, що їхня зарплатня 100 дол, бо їхня зарплатня була би разів в десять вища.
Скільки себе пам’ятаю, стільки потрапляю у ситуації, де виконую роль стихійного психоаналітика та стихійного психотерапевта. І в цій ролі постійно стикаюся з реакцією людини на мої слова. Навіть якщо людина просить їй допомогти – проаналізувати її ситуацію та дати конкретну пораду, – вона все одно не буває готовою почути результат аналізу і пораду.
Восени 1986 мене вразила моя нова знайома, вчителька математики за освітою. Нам обом тоді було по 24 роки. Був лютий холод, а вона вийшла на вулицю у плетеній на спицях шапочці – тоненькій, чисто символічній. Я кажу: “Яка гарна шапочка. Але ж вона суто декоративна! Від холоду ж не захищає”. А вона: “А мені байдуже на холод. Аби модна була”. Я тоді вважала, що математики більш раціональні, більше поважають реальність, ніж філологи. Я дуже здивувалася такому ірраціональному підходу до життя. Потім ще чула від однієї молодої жінки-бухгалтера: “Не важливо, що немає грошей на їжу. Головне, щоб було у що модне одягтися”. Математичка померла у 47. А що там з тією бухгалтеркою, я не знаю, дуже давно не перетиналися ніде. Я завжди знала, і життя підтвердило цю істину: шапочка має бути водночас модною і адекватною погоді. Крапка.
Мені дорікнули, що я намагаюся зробити зручно тим, кого люблю. Мовляв, а що вони для тебе роблять, щоби було зручно тобі? От треба пояснювати. Добре. Любов, закоханість – це стан, який виникає внаслідок біохімічної реакції в організмі. Тому коли я когось люблю, мене не цікавить, як саме він/вона до мене ставиться. Я насолоджуюся власними почуттями. Я сліпа, бо від об’єкта моєї закоханості йде неземне, нереальне світло, що затьмарює все навколо і мій здоровий глузд зокрема. Я рада творити щось гарне для мого кохання: обдаровувати, пестити, веселити, балувати, догоджати. А от якщо я почну думати, що мені це кохання дає, яка у мене з того практична користь, то те сяйво обов’язкове зникне (думка вбиває почуття, такий закон), здоровий глузд повернеться. І почнеться осмислене будування стосунків. Ну, або розрив. От чого не треба робити, так це підміняти поняття “любов, кохання” поняттям “колективне господарсько-розрахункове науково-виробниче підприємство”. Речі треба називати на власні імена. Правдиво.
Психолог Євгенія Чугунова говорить про жінок, які мають занижену самооцінку. Психолог каже, що ми порівнюємо себе з іншими і оцінюємо себе. Жінці з заниженою самооцінкою здається, що вона гірша за інших. Жінці з завищеною самооцінкою – що вона краща за інших. А та, що має адекватну самооцінку, розуміє, що якась жінка у чомусь краща, якась у чомусь гірша.
З мовами все просто. Якщо людина не знає жодної мови, крім російської, російська здається їй цілком гарною мовою, А якщо людина при тому ще ретельно навчалася у радянській школі, вона має тверде переконання: “Русский язык – великий, могучий, правдивый и свободный! И нельзя верить, чтобы такой язык не был дан великому народу!” І якщо доля так складеться, що доведеться опановувати іншу мову, і таки опанує, то в якусь мить обов’язково відчує сором за всю ту фігню, яку про російську традиційно популяризували деякі інтелектуали російської культури, починаючи з Михайла Ломоносова.