Астрологічні консультації
У 1982, коли я була студенткою, вивчали ми таку дисципліну – “Педагогіка”. Мені, як людині, яка в дитинстві захоплювалася “Респулікою ШКІД” Льоні Пантелеєва, вся ця радянська хрень про виховання справжньої людини була дико огидна. Але я зі співчуттям та повагою ставилася до викладачки Кіми Митрофанівни. І намагалася не засмучувати її зневагою її предмета.
Дуже вдалий час, щоб розпочати роботу науковця-дослідника. Якщо розумова праця – ваш фах, то зараз ви можете показати власні вміння з найкращого боку. Дослідження йтиме легко, без перешкод. Але не забувайте давати мозку відпочинок – мозок зараз занадто активний, занадто швидкий, готовий брати на себе наднавантаження.
Мене завжди одягали мама і бабуся. Восени у 6-му класі збираюся на прогулянку. За звичкою питаю: “Що мені одягти?” Обидві в один голос: “Ти вже доросла. Обери у шафі щось сама”. У шафі все було гарне і якісне. Обрала. Йду показатися. Мама і бабуся пили на кухні чай. Заходжу тріумфатором. Вони так і закляли з роззявленим ротом. і Тут бабуся каже: “Олечка, так нельзя”. А мамуся енергійно киває, мовляв, ні, так не можна. Я примудрилася скомбінувати гарні речі так, що все в цілому виглядало жахливо у всіх сенсах. Потім спроби одягатися самостійно закінчувалися так само. І бабуся дала мені купу ще дореволюційних журналів мод – вивчай. А потім я стала купувати німецький (НДР тоді) журнал Фюрдіх. І з тих пір маю славу дівчини зі смаком. Але ми ж знаємо, як у мене зі смаком..
Всі знають про архетип Невдахи. Один і той самий сюжет: раптово відкривається нова можливість. Купа подарунків, авансів, протекція, розкішні пропозиції. Натхнення, піднесення, оптимізм. Покровителі і меценати. Навіть не спонсори, ні. А саме меценати – незаслужене везіння. Долучення до більш високого соціального шару. І за деякий час все якось саме по собі заглухло. Наче нічого того і не було. Життя якось непомітно повернуло у звичне русло сірих буднів. Де знову одне й те саме: “Грошей не вистачає. Наче працюю, працюю, а нічого не міняється”.
Рік тому помилилася у розмірі – купила чоловікові в Інтернеті футболки. Каже, нічого, нехай полежать. Полежали рік. Виявляється, чоловік підкачався. Тепер носить. Так от. Це я про афоризм “Наші помилки потрібні світові”.
Не варто з минулого тягти у сьогодення все підряд. Там купа всякого сміття. Наукові дослідження щось підтверджують, а щось відкидають як неправомірне. Викидайте на смітник все, що не відповідає вимогам часу та не є витвором мистецтва. Шкода? Звісно, шкода. То ж колись було таким важливим, гарним. Не знадобилося. Не знадобиться завтра. Вперед!
Дуже зручно мати якісну життєву позицію з дитинства. Вона тверда і непохитна. І ти ніколи не програєш, бо вона завжди підтверджується життям. От якось скільки себе пам’ятаю, ненавиділа ніякого приниження. Протестувала проти будь-якої халяви. Якщо щось отримувала від друзів на шару, намагалася компенсувати їм більше, ніж вони дали. Не просила для себе ніяких пільг.
Вчора трапило на очі многа букафф від Сашка Лірника про геїв. Дивіться, який парадокс. Сашко – казкар. Що таке казка? Це такий витвір літературного мистецтва, який в алегоричній формі розповідає нам про закони світу. Таким чином, казкар – це людина-філософ, яка узагальнює у зрозумілій формі складні природні та соціальні явища. Здавалося би, казкар має бути людиною цілісною та із широкою картиною світу.
В інституті ми з Танькою були найкращі. Тамара Іванівна Жарких, коли йшла до нашої групи на практичне заняття, казала на кафедрі: “Ну, пішла я до вершників без голови”. Ми з Танькою сиділи на першій парті. Тамара Іванівна ставила запитання. Обводила безнадійним зором аудиторію у пошуках розумних облич. Марніла. Але вона знала: досить лише поглянути на першу парту. По виразу її обличчя було видно, що їй це зовсім не цікаво.
Двоноге говоряще без пір’я стверджує, що не може сприймати гомосексуалістів, бо вони не розмножуються традиційним шляхом. Не може сприймати. Що значить, не може сприймати?