Про трансформацію життєвих позицій

Дуже зручно мати якісну життєву позицію з дитинства. Вона тверда і непохитна. І ти ніколи не програєш, бо вона завжди підтверджується життям. От якось скільки себе пам’ятаю, ненавиділа ніякого приниження. Протестувала проти будь-якої халяви. Якщо щось отримувала від друзів на шару, намагалася компенсувати їм більше, ніж вони дали. Не просила для себе ніяких пільг. У 15 років сказала подрузі, що ніколи не працюватиму заради зарплатні та пенсії (це було у 1978 році). І от зараз спостерігаю, як страждають від ломки своїх неякісних життєвих позицій мої однолітки. (Не страждають лише мої небагаточисленні друзі, точніше, єдина моя подруга). Уявіть собі: 35 років працювати від дзвінка до дзвінка за принизливу зарплатню. Красти і трястися, що візьмуть за дупу. Задовольнятися нехитрими розвагами – пива попити, підсмажити на грилі окорочки, раз на рік пожити у злиденних умовах біля шматка моря за парканом. І все заради того, щоб у 55 вийти на пенсію – і нічого не робити на ті ж мізерні гроші, до яких звик з народження. І тут таке несподіване лихо – тарифи, відтермінування пенсійного віку, здорожчання жратви. При тому взагалі не відомо, чи буде та пенсія колись у принципі. Який страшенний стрес! А у мене стресу немає. Я все життя так живу: нічого на шару, нічого сталого, нічого гарантованого. Вовка ноги годують. Зловтішаюся. А я ж вас попереджала у дитинстві: вибудовуйте вже зараз якісні життєві позиції, бо пошкодуєте потім.