Астрологічні консультації
Нічого не вдасться приховати. Новини і роздуми останніх двох тижнів викликали питання і сумніви. Потребували додаткової інформації та аналізу. Зараз все стає зрозумілим. Можна оцінити все це з позиції закону і моралі та прийняти розумне рішення, що з цим всім робити далі. Варто пригальмувати активність.
Чому насправді не виходить “дружити” з людьми із протилежних таборів? Часто людям здається, що можна водночас дружити, підтримувати близькі сутнісні стосунки з людьми, які між собою є ворогами. Людям здається, що можна просто не зводити цих людей між собою: з одним поспілкувався сьогодні, з другим – завтра. Головне, щоб вони не зійшлися на одній площі в один час завдяки твоїй необачності. Але це ілюзія.
У 1982, коли я була студенткою, вивчали ми таку дисципліну – “Педагогіка”. Мені, як людині, яка в дитинстві захоплювалася “Респулікою ШКІД” Льоні Пантелеєва, вся ця радянська хрень про виховання справжньої людини була дико огидна. Але я зі співчуттям та повагою ставилася до викладачки Кіми Митрофанівни. І намагалася не засмучувати її зневагою її предмета.
Дуже вдалий час, щоб розпочати роботу науковця-дослідника. Якщо розумова праця – ваш фах, то зараз ви можете показати власні вміння з найкращого боку. Дослідження йтиме легко, без перешкод. Але не забувайте давати мозку відпочинок – мозок зараз занадто активний, занадто швидкий, готовий брати на себе наднавантаження.
Мене завжди одягали мама і бабуся. Восени у 6-му класі збираюся на прогулянку. За звичкою питаю: “Що мені одягти?” Обидві в один голос: “Ти вже доросла. Обери у шафі щось сама”. У шафі все було гарне і якісне. Обрала. Йду показатися. Мама і бабуся пили на кухні чай. Заходжу тріумфатором. Вони так і закляли з роззявленим ротом. і Тут бабуся каже: “Олечка, так нельзя”. А мамуся енергійно киває, мовляв, ні, так не можна. Я примудрилася скомбінувати гарні речі так, що все в цілому виглядало жахливо у всіх сенсах. Потім спроби одягатися самостійно закінчувалися так само. І бабуся дала мені купу ще дореволюційних журналів мод – вивчай. А потім я стала купувати німецький (НДР тоді) журнал Фюрдіх. І з тих пір маю славу дівчини зі смаком. Але ми ж знаємо, як у мене зі смаком..
Всі знають про архетип Невдахи. Один і той самий сюжет: раптово відкривається нова можливість. Купа подарунків, авансів, протекція, розкішні пропозиції. Натхнення, піднесення, оптимізм. Покровителі і меценати. Навіть не спонсори, ні. А саме меценати – незаслужене везіння. Долучення до більш високого соціального шару. І за деякий час все якось саме по собі заглухло. Наче нічого того і не було. Життя якось непомітно повернуло у звичне русло сірих буднів. Де знову одне й те саме: “Грошей не вистачає. Наче працюю, працюю, а нічого не міняється”.
Рік тому помилилася у розмірі – купила чоловікові в Інтернеті футболки. Каже, нічого, нехай полежать. Полежали рік. Виявляється, чоловік підкачався. Тепер носить. Так от. Це я про афоризм “Наші помилки потрібні світові”.
Не варто з минулого тягти у сьогодення все підряд. Там купа всякого сміття. Наукові дослідження щось підтверджують, а щось відкидають як неправомірне. Викидайте на смітник все, що не відповідає вимогам часу та не є витвором мистецтва. Шкода? Звісно, шкода. То ж колись було таким важливим, гарним. Не знадобилося. Не знадобиться завтра. Вперед!
Дуже зручно мати якісну життєву позицію з дитинства. Вона тверда і непохитна. І ти ніколи не програєш, бо вона завжди підтверджується життям. От якось скільки себе пам’ятаю, ненавиділа ніякого приниження. Протестувала проти будь-якої халяви. Якщо щось отримувала від друзів на шару, намагалася компенсувати їм більше, ніж вони дали. Не просила для себе ніяких пільг.
Вчора трапило на очі многа букафф від Сашка Лірника про геїв. Дивіться, який парадокс. Сашко – казкар. Що таке казка? Це такий витвір літературного мистецтва, який в алегоричній формі розповідає нам про закони світу. Таким чином, казкар – це людина-філософ, яка узагальнює у зрозумілій формі складні природні та соціальні явища. Здавалося би, казкар має бути людиною цілісною та із широкою картиною світу.