Астрологиня Ольга Іванець

Астрологічні консультації

Краса – це вища форма доцільності

Восени 1986 мене вразила моя нова знайома, вчителька математики за освітою. Нам обом тоді було по 24 роки. Був лютий холод, а вона вийшла на вулицю у плетеній на спицях шапочці – тоненькій, чисто символічній. Я кажу: “Яка гарна шапочка. Але ж вона суто декоративна! Від холоду ж не захищає”. А вона: “А мені байдуже на холод. Аби модна була”. Я тоді вважала, що математики більш раціональні, більше поважають реальність, ніж філологи. Я дуже здивувалася такому ірраціональному підходу до життя. Потім ще чула від однієї молодої жінки-бухгалтера: “Не важливо, що немає грошей на їжу. Головне, щоб було у що модне одягтися”. Математичка померла у 47. А що там з тією бухгалтеркою, я не знаю, дуже давно не перетиналися ніде. Я завжди знала, і життя підтвердило цю істину: шапочка має бути водночас модною і адекватною погоді. Крапка.

Про кохання та партнерство

Мені дорікнули, що я намагаюся зробити зручно тим, кого люблю. Мовляв, а що вони для тебе роблять, щоби було зручно тобі? От треба пояснювати. Добре. Любов, закоханість – це стан, який виникає внаслідок біохімічної реакції в організмі. Тому коли я когось люблю, мене не цікавить, як саме він/вона до мене ставиться. Я насолоджуюся власними почуттями. Я сліпа, бо від об’єкта моєї закоханості йде неземне, нереальне світло, що затьмарює все навколо і мій здоровий глузд зокрема. Я рада творити щось гарне для мого кохання: обдаровувати, пестити, веселити, балувати, догоджати. А от якщо я почну думати, що мені це кохання дає, яка у мене з того практична користь, то те сяйво обов’язкове зникне (думка вбиває почуття, такий закон), здоровий глузд повернеться. І почнеться осмислене будування стосунків. Ну, або розрив. От чого не треба робити, так це підміняти поняття “любов, кохання” поняттям “колективне господарсько-розрахункове науково-виробниче підприємство”. Речі треба називати на власні імена. Правдиво.

Про зовнішність і занижену самооцінку

Психолог Євгенія Чугунова говорить про жінок, які мають занижену самооцінку. Психолог каже, що ми порівнюємо себе з іншими і оцінюємо себе. Жінці з заниженою самооцінкою здається, що вона гірша за інших. Жінці з завищеною самооцінкою – що вона краща за інших. А та, що має адекватну самооцінку, розуміє, що якась жінка у чомусь краща, якась у чомусь гірша.

Про велич російської мови

З мовами все просто. Якщо людина не знає жодної мови, крім російської, російська здається їй цілком гарною мовою, А якщо людина при тому ще ретельно навчалася у радянській школі, вона має тверде переконання: “Русский язык – великий, могучий, правдивый и свободный! И нельзя верить, чтобы такой язык не был дан великому народу!” І якщо доля так складеться, що доведеться опановувати іншу мову, і таки опанує, то в якусь мить обов’язково відчує сором за всю ту фігню, яку про російську традиційно популяризували деякі інтелектуали російської культури, починаючи з Михайла Ломоносова.

Про вплив української мови на самопочуття

Я, коли перейшла на українську (2001 у Африці), відчувала сильну напругу людини, що важко працює: язик просто не рухався в роті, наче кам’яний. Але емоційно якимось дивним чином мені було значно затишніше, комфортніше. Я наче повернулася додому. З тих пір у мене сильно змінився характер: я стала більш врівноважена, спокійніша, більш логічна та раціональна. Як не крути, а російська – це штучна мова, створена заради об’єднання чужих одне одному ментально й культурно людей на величезній території. Російська – мова бюрократів, суха, обмежена, жорстока. Найкращі інтелекти рос імперії пристосувалися до неї, створюючи її інструментом чудові витвори літературного мистецтва. Але всі ці витвори – про самотність цивілізованої людини в світі грубіянства й насильства.

Чи переходити на українську?

Із коментів на сторінці мого товариша: “говорите как удобно…удобно…. и не ПОДСТРАИВАЙТЕСЬ если выбрать путь украинской мовы.. говорите украинской не стройте из себя хуй пойми что…

Про традиційні цінності

Чоловік пишається тим, що йому подобаються дівчата. Цьому чоловікові просто пофартило. Звісна річ, легко радіти з того, що твоє закохання підпадає під офіційно схвалені норми. Так само легко можна радіти з того, що ти народився не євреєм у Німеччині початку 20 сторіччя. Не українцем на селі невдовзі від Голодомору. Та ще, чоловіки, радійте з того, що не народилися жінками десь у країнах, де малим дівчатам зараз традиційно без знеболювання шматком чогось гострого вирізають клітор, щоб не отримувала задоволення під час сексу, бо на задоволення має право лише людина чоловічої статі. Та багато з чого можна радіти, коли ти підпадаєш під дозволене традицією. А як не підпадаєш, то страждай мовчки десь у темному куточку – не потрапляй на очі традиційно схваленим, не дратуй, не заважай радіти.

Про пори року

Кожного року о червні спостерігаю одне й те саме у суспільстві: люди іронізують з приводу того, що, мовляв, де ж те літо. Ну, холодно ж, дощить. А літо ж. Люди, хто вам сказав, що літо починається 1 червня? Ні, ну, звісно ж я знаю, хто те вам сказав. Але якщо ви мислитиме самостійно, логічно, критично, то ясно ж, що весна починається у час весняного рівнодення 20 березня. Літо – у час літнього сонцестояння 21 червня. Осінь – у час осіннього рівнодення 22 вересня. Зима – у час зимового сонцестояння 21 грудня. Люди, не тупіть.

Про життя серед людей

Із пологового будинку мама з татом принесли мене до маленької кімнатки у підвальному приміщенні цегляного будинку з комунальними квартирами. Поки мама і тато були на заняттях в інституті, мене наглядала старенька прабабуся. Кого там тільки не було, у тому цегляному будинку та у його дворі!

Як я перейшла на українську

Звісно, я вивчала українську в школі – 1970-1980. Звісно, я мала відмінні оцінки. Але з української літератури не читала нічого поза шкільною програмою. Але навіть із батьком ніколи не розмовляла українською, хоча батько розповідав мені свої казки українською і лаявся виключно, як українець.