Астрологічні консультації
Рік тому помилилася у розмірі – купила чоловікові в Інтернеті футболки. Каже, нічого, нехай полежать. Полежали рік. Виявляється, чоловік підкачався. Тепер носить. Так от. Це я про афоризм “Наші помилки потрібні світові”.
Не варто з минулого тягти у сьогодення все підряд. Там купа всякого сміття. Наукові дослідження щось підтверджують, а щось відкидають як неправомірне. Викидайте на смітник все, що не відповідає вимогам часу та не є витвором мистецтва. Шкода? Звісно, шкода. То ж колись було таким важливим, гарним. Не знадобилося. Не знадобиться завтра. Вперед!
Дуже зручно мати якісну життєву позицію з дитинства. Вона тверда і непохитна. І ти ніколи не програєш, бо вона завжди підтверджується життям. От якось скільки себе пам’ятаю, ненавиділа ніякого приниження. Протестувала проти будь-якої халяви. Якщо щось отримувала від друзів на шару, намагалася компенсувати їм більше, ніж вони дали. Не просила для себе ніяких пільг.
Вчора трапило на очі многа букафф від Сашка Лірника про геїв. Дивіться, який парадокс. Сашко – казкар. Що таке казка? Це такий витвір літературного мистецтва, який в алегоричній формі розповідає нам про закони світу. Таким чином, казкар – це людина-філософ, яка узагальнює у зрозумілій формі складні природні та соціальні явища. Здавалося би, казкар має бути людиною цілісною та із широкою картиною світу.
В інституті ми з Танькою були найкращі. Тамара Іванівна Жарких, коли йшла до нашої групи на практичне заняття, казала на кафедрі: “Ну, пішла я до вершників без голови”. Ми з Танькою сиділи на першій парті. Тамара Іванівна ставила запитання. Обводила безнадійним зором аудиторію у пошуках розумних облич. Марніла. Але вона знала: досить лише поглянути на першу парту. По виразу її обличчя було видно, що їй це зовсім не цікаво.
Двоноге говоряще без пір’я стверджує, що не може сприймати гомосексуалістів, бо вони не розмножуються традиційним шляхом. Не може сприймати. Що значить, не може сприймати?
Коли хтось починає з запалом переконувати, що Україна – велика держава, що їй не треба ні на кого орієнтуватися, а особлива немає чого там озиратися на Захід, що Україна має йти своїм власним шляхом, що українці мають пишатися своїм українством… У мене відчуття дежавю. Десь я вже все це бачила та чула… Ага, точно. Тільки промовлялося те не українською, а російською. І замість слів “Україна, українці” звучало: “Русские, Россия”.
У “Грі престолів” той момент, коли Сноу на першому тренуванні у Чорному Замку трощить переможно своїх супротивників, таких само новобранців, як і сам. А сер Алістер Торн робить йому саркастичне зауваження. Мовляв, тобі, байстрюкові короля, легко перемагати у цій сутичці.
До мене на сторінку час від часу заходять якісь невідомі люди і дорікають мені: “От я інколи заходжу почитати ваш сайт. А коли я заходжу пописати щось на вашій сторінці, ви так агресивно реагуєте! Мене це дивує”. Пояснюю. Моя агресія виглядає дивною лише для тих людей, що відірвалися від реальності та живуть у власному ізольованому світі мрій і вигадок. Я розумію, що мій сайт може читати будь-хто. Але це не значить, що кожен, хто його читає, розуміє там написане. Якби ті люди розуміли, то поводилися би інакше через те, що їхні погляди на життя були би іншими. І вони би нікому не висували претензій через те, що їхня зарплатня 100 дол, бо їхня зарплатня була би разів в десять вища.
Скільки себе пам’ятаю, стільки потрапляю у ситуації, де виконую роль стихійного психоаналітика та стихійного психотерапевта. І в цій ролі постійно стикаюся з реакцією людини на мої слова. Навіть якщо людина просить їй допомогти – проаналізувати її ситуацію та дати конкретну пораду, – вона все одно не буває готовою почути результат аналізу і пораду.