Астрологічні консультації
У “Грі престолів” той момент, коли Сноу на першому тренуванні у Чорному Замку трощить переможно своїх супротивників, таких само новобранців, як і сам. А сер Алістер Торн робить йому саркастичне зауваження. Мовляв, тобі, байстрюкові короля, легко перемагати у цій сутичці.
До мене на сторінку час від часу заходять якісь невідомі люди і дорікають мені: “От я інколи заходжу почитати ваш сайт. А коли я заходжу пописати щось на вашій сторінці, ви так агресивно реагуєте! Мене це дивує”. Пояснюю. Моя агресія виглядає дивною лише для тих людей, що відірвалися від реальності та живуть у власному ізольованому світі мрій і вигадок. Я розумію, що мій сайт може читати будь-хто. Але це не значить, що кожен, хто його читає, розуміє там написане. Якби ті люди розуміли, то поводилися би інакше через те, що їхні погляди на життя були би іншими. І вони би нікому не висували претензій через те, що їхня зарплатня 100 дол, бо їхня зарплатня була би разів в десять вища.
Скільки себе пам’ятаю, стільки потрапляю у ситуації, де виконую роль стихійного психоаналітика та стихійного психотерапевта. І в цій ролі постійно стикаюся з реакцією людини на мої слова. Навіть якщо людина просить їй допомогти – проаналізувати її ситуацію та дати конкретну пораду, – вона все одно не буває готовою почути результат аналізу і пораду.
Восени 1986 мене вразила моя нова знайома, вчителька математики за освітою. Нам обом тоді було по 24 роки. Був лютий холод, а вона вийшла на вулицю у плетеній на спицях шапочці – тоненькій, чисто символічній. Я кажу: “Яка гарна шапочка. Але ж вона суто декоративна! Від холоду ж не захищає”. А вона: “А мені байдуже на холод. Аби модна була”. Я тоді вважала, що математики більш раціональні, більше поважають реальність, ніж філологи. Я дуже здивувалася такому ірраціональному підходу до життя. Потім ще чула від однієї молодої жінки-бухгалтера: “Не важливо, що немає грошей на їжу. Головне, щоб було у що модне одягтися”. Математичка померла у 47. А що там з тією бухгалтеркою, я не знаю, дуже давно не перетиналися ніде. Я завжди знала, і життя підтвердило цю істину: шапочка має бути водночас модною і адекватною погоді. Крапка.
Мені дорікнули, що я намагаюся зробити зручно тим, кого люблю. Мовляв, а що вони для тебе роблять, щоби було зручно тобі? От треба пояснювати. Добре. Любов, закоханість – це стан, який виникає внаслідок біохімічної реакції в організмі. Тому коли я когось люблю, мене не цікавить, як саме він/вона до мене ставиться. Я насолоджуюся власними почуттями. Я сліпа, бо від об’єкта моєї закоханості йде неземне, нереальне світло, що затьмарює все навколо і мій здоровий глузд зокрема. Я рада творити щось гарне для мого кохання: обдаровувати, пестити, веселити, балувати, догоджати. А от якщо я почну думати, що мені це кохання дає, яка у мене з того практична користь, то те сяйво обов’язкове зникне (думка вбиває почуття, такий закон), здоровий глузд повернеться. І почнеться осмислене будування стосунків. Ну, або розрив. От чого не треба робити, так це підміняти поняття “любов, кохання” поняттям “колективне господарсько-розрахункове науково-виробниче підприємство”. Речі треба називати на власні імена. Правдиво.
Психолог Євгенія Чугунова говорить про жінок, які мають занижену самооцінку. Психолог каже, що ми порівнюємо себе з іншими і оцінюємо себе. Жінці з заниженою самооцінкою здається, що вона гірша за інших. Жінці з завищеною самооцінкою – що вона краща за інших. А та, що має адекватну самооцінку, розуміє, що якась жінка у чомусь краща, якась у чомусь гірша.
З мовами все просто. Якщо людина не знає жодної мови, крім російської, російська здається їй цілком гарною мовою, А якщо людина при тому ще ретельно навчалася у радянській школі, вона має тверде переконання: “Русский язык – великий, могучий, правдивый и свободный! И нельзя верить, чтобы такой язык не был дан великому народу!” І якщо доля так складеться, що доведеться опановувати іншу мову, і таки опанує, то в якусь мить обов’язково відчує сором за всю ту фігню, яку про російську традиційно популяризували деякі інтелектуали російської культури, починаючи з Михайла Ломоносова.
Я, коли перейшла на українську (2001 у Африці), відчувала сильну напругу людини, що важко працює: язик просто не рухався в роті, наче кам’яний. Але емоційно якимось дивним чином мені було значно затишніше, комфортніше. Я наче повернулася додому. З тих пір у мене сильно змінився характер: я стала більш врівноважена, спокійніша, більш логічна та раціональна. Як не крути, а російська – це штучна мова, створена заради об’єднання чужих одне одному ментально й культурно людей на величезній території. Російська – мова бюрократів, суха, обмежена, жорстока. Найкращі інтелекти рос імперії пристосувалися до неї, створюючи її інструментом чудові витвори літературного мистецтва. Але всі ці витвори – про самотність цивілізованої людини в світі грубіянства й насильства.
Із коментів на сторінці мого товариша: “говорите как удобно…удобно…. и не ПОДСТРАИВАЙТЕСЬ если выбрать путь украинской мовы.. говорите украинской не стройте из себя хуй пойми что…
Чоловік пишається тим, що йому подобаються дівчата. Цьому чоловікові просто пофартило. Звісна річ, легко радіти з того, що твоє закохання підпадає під офіційно схвалені норми. Так само легко можна радіти з того, що ти народився не євреєм у Німеччині початку 20 сторіччя. Не українцем на селі невдовзі від Голодомору. Та ще, чоловіки, радійте з того, що не народилися жінками десь у країнах, де малим дівчатам зараз традиційно без знеболювання шматком чогось гострого вирізають клітор, щоб не отримувала задоволення під час сексу, бо на задоволення має право лише людина чоловічої статі. Та багато з чого можна радіти, коли ти підпадаєш під дозволене традицією. А як не підпадаєш, то страждай мовчки десь у темному куточку – не потрапляй на очі традиційно схваленим, не дратуй, не заважай радіти.