Астрологиня Ольга Іванець

Мамуся каже, що я занадто чутлива, що не можна так близько до серця все сприймати. Але я знаю, що мамуся сама все сприймає близько до серця. Я знаю, що вона йшла пішки. Згордувала сісти до того водія двісті-двадцятки, який не зупинився, коли тато біг за ним біля Велмарту. Той водій наздогнав їх, коли вони вийшли біля школи з п’ятисотки. Татусик сів, бо він 2 місяці як після інфаркту, мамуся примусила його сісти. А сама йшла стежиною по снігу, через кладку. Як ходять всі пенсіонери, коли маршрутка не зупиняється на їхню підняту руку. Татусик чекав на свою Свету на останній зупинці, в тій самій маршрутці. “Света, не треба, я йому все пояснив. Света, не треба”. А вона таки прочитала водію лекцію з етики. Вона це вміє – читати лекції, заслужена лікарка республіки, головна терапевтка області, геніальна Світлана Олексіївна. А потім вдома випила додатково свої ліки, щоб знизити тиск. 78 і 75 – це старість. Таких водії маршруток не беруть на зупинках, бо старі мало платять. Мамуся каже, що готова платити, як молода. Але ж вона не може виглядати молодою, водій маршрутки ж не знає, що вона готова платити, як молода. Я розумію водіїв маршруток: у них дружини, діти вдома маленькі, їм потрібні гроші. Вони ненавидять пенсіонерів, бо пенсіонери займають місце в маршрутці, а платять вдвічі менше. Водії маршруток – що то за люди? Та звичайні люди. Слухають шансон, лаються на Порошенка, голосують за пачку гречки. Що з них взяти? А в тому селі, до якого ходить всього одна от та маршрутка, самі старенькі живуть, самі пенсіонери. А за харчами до Велмарту раз на тиждень все одно ж треба вибиратися. І у зворотній бік з торбами теж треба. Мамуся каже, мовляв, не приймай до серця, так влаштований світ. А я приймаю. Я завжди була неслухняна дівчинка.

Розмовляли з мамусею про жіночу долю. Мамуся каже, що в часи її молодості була поширена така думка: якщо жінка нездатна навчатися та робити кар’єру, то їй залишається лише заміж. Воно, мамуся каже, так і називалося: “інститут заміж”. Але ж зараз, дійшли ми з мамусею висновку, дурних чоловіків поменшало – мало хто хоче за дружину нікчемну дурепу. А жінки, не здатні навчатися і творити, не можуть із тим змиритися: “Якщо ти справжній чоловік, то маєш прагнути одружитися саме зі мною, бо це ж я справжня жінка, а не якась там вчена з не купленим дипломом або майстриня з власним бізнесом”.

Ще ми з мамусею дійшли згоди у тому, що партнера шукати потрібно: пробувати будувати стосунки з одним, другим, третім, поки не знайдеш підходящого. Але шукати теж потрібно з розумом. Якщо ви весь час обираєте з одного й того середовища, то ви по суті просто міняєте імена і анатомічні особливості, а за змістом партнер залишається той самий. Якщо вже шукати нового, то треба шукати в іншому середовищі. От, наприклад, я. Спочатку був етнічний росіянин із середовища військових пілотів із середньою освітою. “Первим делам-первим делам самальоти, ну, а девушкі, а девушкі патом”. Совкові цінності й манери НКВДіста. Потім був є*в*рей-ювелір без освіти, але, здається, з якимись дипломами. “День такой хороший, і старушкі крошат хлебний мякіш сізим голубям”. Зараз дивилася допит Януковоща з Ростову – господи, якого немає, єта же вот єта вот фсьо! Все те, що мені спочатку видавалося таким оригінальним та креативним в моєму золотому є*в*реї, на шостому році спільного життя виявилося просто спільною рисою всіх тих, хто належить до того ж приблатньонного середовища, що і наш двічі урка, отримавший гетьманську булаву. Просто до знайомства з моїм є*в*реєм те середовище ніколи ніде мені не зустрічалося, ніколи ніде не перетиналися наші світи. Потім був малорос-аграрій зі справжньою вищою освітою, але при тому з міфологічною свідомістю. “І упасть, опальонним звездой по імені Сонце”. Середовище – містики-харизматики з найрізноманітнішими захопленнями. Православні попи-розстриги і православні віруючі, будисти, екстрасенси, цілителі, ворожбити на рунах, нумерологи, астрологи, агні-йоги, зороастрійці – загалом авантюристи всіх мастей і просто тихо помішані. А потім я зустріла справжнього інженера зі справжнім червоним дипломом механічного факультету КІІЦА. “Я вважав би, що ти тиха ніч без зірок, але сяють твої ясні очі”. Де я зустріла його, в якому середовищі? Можна сказати, в тому середовищі, в якому народилася, в якому пройшло моє дитинство і юність: люди з реальною вищою освітою – справжні майстри свого діла. Треба віддати належне моїй мамусі, вона не завжди була рада моїм партнерським стосункам, але завжди намагалася знайти в них щось добре для мене. А я, в свою чергу, не грузила мамусю жахливими подробицями мого життя. Це вже зараз ми можемо все легко й відверто обговорювати, жартуючи з найдраматичніших сторінок нашої спільної біографії. Бо ми обидві вже в тому віці, коли ті, кого ми колисали на руках, живуть четвертий десяток.

Тож, якщо перебираєте партнерами у пошуках “свого”, нехай вам пощастить у ваших пошуках! І нехай ваша мамуся буде з вами.

Коли ти щось стверджуєш у якості життєвої позиції, то маєш бути готовою до того, що життя твою позицію перевірятиме. Бо говорити щось – це одне, а діяти, як говориш, – це інше.

Ще коли навчалася в школі, зрозуміла, що не всі гроші, які випадають на долю, варто підбирати. У 90-ті я говорила: “Не продавайся за тарілку супу”. Або: “Не пий з калюжі – плюнути пригодиться”. Рік тому середній син мені зауважив: “Ви завжди між розумом і грошима обираєте розум”. Нещодавно обставини знов змусили мене до спонтанного спічу: “Якщо береш гроші, поступаючись власними етичними принципами, то в доважок до грошей завжди отримуєш пекло. Я знаю купу людей, що волають: “Бери, що хочеш, лише позбав мене цього!” Це вони пропонують гроші за те, щоб їх позбавити пекла. Але фішка в тому, що ніякими грошима пекла не позбутися. Якщо колись продався в королівство мертвих, тих грошей позбутися можна, але вирватися з того королівства – ні. Помилково думати, що пекло – це десь там далеко, після того, як помре твоє тіло. Насправді пекло починається в ту саму мить, коли за гроші поступився етичними принципами. Купа людей живе у пеклі. Прокидатися о 3 ночі від панічної атаки, задихатися, трястися від жаху, терти груди, бо шалено болить серце, викликати швидку. І не вірити лікарям, що кардіограма не показує інфаркту. І так кожної ночі. Роками і десятиліттями. Що це, якщо не пекло? Можна навести ще багато проявів неврозу, але всі вони про одне: про пекло. “Позбавте, позбавте мене цього! Просіть, що хочете!” Я не можу позбавити. І ніхто не може. Це ваше пекло. Ви отримали його в доважок до тих самих грошей у ту саму мить, коли треба було обирати між гідністю і грошима”.

Якщо хтось вважає, що може перерахувати мені на картку гроші за консультацію і вимагати від мене порушити мої закони гідності, він помиляється – я легко відправляю такі гроші назад. Я дуже чутлива до пекла і дуже розумна. Так сталося.