Астрологиня Ольга Іванець

Піраміда потреб Абрахама Маслоу справедлива, коли йдеться про здорову людину. Але українці – постгеноцидна постколоніальна нація. І до 2014 з боку держави не велося жодної оздоровчої програми для лікування психотравм, отриманих нацією. Тому те, що переважна більшість людей в Україні постійно думає лише про хліб насущний, не є реально невдоволеною потребою у безпеці, а є проявом обесивно-компульсивного розладу, про який можна прочитати у того ж Маслоу в “Мотивації та особистості”. «Блокадників» забезпечили грошами й обіцяли плату за три тижні чергування на «редуті» – 400 гривень на день. Із 45 затриманих учасників блокади вісім осіб брали участь в АТО, шестеро були раніше засудженими за кримінальні правопорушення. Ці невротики думають про хліб насущний – заробили собі 400 гривень, за те, що нанесли Україні збитків 32 000 000 000. Невротика неможливо задовольнити нічим, його невроз можна лише лікувати. Не слід думати, що невротик, придбавши все необхідне для життя, почне відчувати потребу більш високого порядку. Ні, не відчуватиме – він захоче ще одну автівку, ще один будинок, ще більше їжі, і так до нескінченності. Націю слід оздоровлювати, тоді піраміда потреб запрацює.

В тексті присутня ненормативна лексика. Хто гидує – не читайте.

Фейсбучні діалоги на актуальну тему.

Sergey Pl’usnin: “Мой старший брат ветеран АТО. При этом я уверен, что он никогда в жизни не въебал бы тому ватному деду головой в нос.
Не доблесть это, пацаны и не героизм”.

Ігор Сацюк: – Тобто – не пиздити таких?
Роз’яснювальну роботу серед них проводити?
Твій варіант?

Ольга Іванець: – Не пиздити і не роз’яснювати, а приймати у ВР закони, що унеможливлюють діяльність таких дідків. Пиздити – ідіотизм. Роз’яснювати – слабкість розуму.

Ігор Сацюк: – щоб громадськість звернула увагу і ефективно контролювала процес – допускаю можливість пиждження

Ольга Іванець: – Ага, така собі самопожертва: я вїбав головою, мене відпиздили ногами – громадскість звернула увагу – половина прониклися співчуттям до старого пердуна-паразита, половина – до невдалого борцуна з паразитами. Тепер аж тиждень громадсткість пиздітиме в Фейсбуці й йбатиме мізки одне одному. ККД – нуль.

Наталя Дойкова: – Від кожного за здібностями. В одних краще виходить пояснювати, в інших – дубасити. Найменш ефективно – чекати від ВР правильних законів.

Ольга Іванець: – ВР яка не є (наобирав же ж народ, трясця), але потрібні закони таки голосує. А жбурлялки монетами у касирок і побивальці дідків головою – срака-мотика.

Ігор Сацюк: – Вихід із ситуації очевидний – пиздити депутатів

Ольга Іванець: – Вихід – голосувати наступного разу за компетентних персон, а не за те, що “то хороша людина”.

Ігор Сацюк: – Олю, але між виборами також щось робити треба!

Ольга Іванець: – Цікавий хід думок: наобирали гімнюків, то тепер маємо пиздити одне одного до наступних виборів. Можна ще головою об стіну побитися, чом ні?

Sergey Pl’usnin: – На этой волне можно еще ЧК создать, что плохих пиздили, а хороших нет.

Ігор Сацюк: – Ок, ви – чекайте виборів.
Я – робитиму своє.
Ніхто нікого не переконує, та й не переконає зрештою

Ольга Іванець: – Робіть. Але у межах закону. Бо ворог тільки на те й сподівається, щоб в Україні почалася махновщина – 100 років тому він завдяки їй знищив українську державність.

Ігор Сацюк: – Буду старатися)))

Наталя Дойкова: – Може, ВР тільки тому й голосує потрібні закони, що такі різниченки не дають їй розслабитись?

Sergey Pl’usnin: – Раді на таких як Різниченко похуй. Ім таки як Порошенко не дають розслабитися, але про це говорити не можна, бо він шоколадний барига вальцман, а большевічок Діма патріот.

Пісні Олександра Галича формували мої ідеї і оцінки з юності. А ви ж послухайте! Це ж актуально нині не менше, ніж тоді!

Років 17 мені було, коли вразила мене ця пісня – почута таємно, бо заборонене ж було.
В СРСР треба було мовчати про владу, щоб зробити кар’єру. З часів Незалежності – При Кравчуку, при Кучмі, при Ющенку, – ми почали звикати до того, що можна говорити про владу, що завгодно, і нічого за це нам не буде. От не буде ж – і все, перевірено. Лише при Януковичі повернулося те мовчання. О, так, я впізнала той страх в очах! Коли навіть, сидячі у мене в кухні, фермер вагався, чи говорити мені про свої справи, чи промовчати. Мовчали баби на ринку. І от втік Янукович – і наче у помсту за той свій всраний переляк заголосили мовчальники: “Зрада! Ліпецька хвабрика! Влада наживається на крові! Торгівля з окупантом! Корупція!” Весь цей істеричний лемент – лише свідчення того, що керує зараз країною людина, що не йде по землі залізом і не топить її в крові. І невже я мовчатиму зараз про те, що цей клятий лемент, скерований на повалення української державності, – лише сраколизство слабкодухих перед справжнім катом, що вже вліз своїми танками на землю українську і прагне пройти через неї аж до Європи? Слухайте, я не мовчала у свої 17, коли життя все було лише попереду, коли ще не здійснила своїх мрій і планів. То невже мовчатиму зараз, коли вже фактично стара?

И послесловие, написанное во хмелю, которое иногда говорится, иногда поется

То–то радости пустомелям,
Темноты своей не стыжусь,
Не могу я быть Птоломеем,
Даже в Энгельсы не гожусь.
Но от вечного бегства в мыле,
Неустройством земным томим,
Вижу — что–то неладно в мире,
Хорошо бы заняться им.
Только век меня держит цепко,
С ходу гасит любой порыв,
И от горести нет рецепта,
Все, что были, — сданы в архив.

И все–таки я, рискуя прослыть
Шутом, дураком, паяцем,
И ночью, и днем твержу об одном —
Не надо, люди, бояться!
Не бойтесь тюрьмы, не бойтесь сумы,
Не бойтесь мора и глада,
А бойтесь единственно только того,
Кто скажет: “Я знаю, как надо!”
Кто скажет: “Идите, люди, за мной,
Я вас научу, как надо!”

И, рассыпавшись мелким бесом,
И поклявшись вам всем в любви,
Он пройдет по земле железом
И затопит ее в крови.
И наврет он такие враки,
И такой наплетет рассказ,
Что не раз тот рассказ в бараке
Вы помянете в горький час.
Слезы крови не солонее,
Дорогой товар, даровой!
Прет история — Саломея
С Иоанновой головой.

Земля — зола и вода — смола,
И некуда, вроде, податься,
Неисповедимы дороги зла,
Но не надо, люди, бояться!
Не бойтесь золы, не бойтесь хулы,
Не бойтесь пекла и ада,
А бойтесь единственно только того,
Кто скажет: “Я знаю, как надо!”
Кто скажет: “Всем, кто пойдет за мной,
Рай на земле — награда”.

Потолкавшись в отделе винном,
Подойду к друзьям–алкашам,
При участии половинном
Побеседуем по душам,
Алкаши наблюдают строго,
Чтоб ни капли не пролилось.
“Не встречали — смеются — Бога?”
“Ей же Богу, не привелось”.
Пусть пивнуха — не лучший случай
Толковать о добре и зле,
Но видали мы этот “лучший”
В белых тапочках, на столе.

Кому “сучок”, а кому коньячок,
К начальству — на кой паяться?!
А я все твержу им, ну, как дурачок:
Не надо, братцы, бояться!
И это бред, что проезда нет,
И нельзя входить без доклада,
А бояться–то надо только того,
Кто скажет: “Я знаю, как надо!”
Гоните его! Не верьте ему!
Он врет! Он не знает — как надо!

1968 год.

Старательский вальсок

Мы давно называемся взрослыми
И не платим мальчишеству дань,
И за кладом на сказочном острове
Не стремимся мы в дальнюю даль.
Ни в пустыню, ни к полюсу холода,
Ни на катере …к этакой матери.
Но поскольку молчание – золото,
То и мы, безусловно, старатели.

Промолчи – попадешь в богачи!
Промолчи, промолчи, промолчи!

И не веря ни сердцу, ни разуму,
Для надежности спрятав глаза,
Сколько раз мы молчали по-разному,
Но не против, конечно, а за!
Где теперь крикуны и печальники?
Отшумели и сгинули смолоду…
А молчальники вышли в начальники,
Потому что молчание – золото.

Промолчи – попадешь в первачи!
Промолчи, промолчи, промолчи!

И теперь, когда стали мы первыми,
Нас заела речей маята,
И под всеми словесными перлами
Проступает пятном немота.
Пусть другие кричат от отчаянья,
От обиды, от боли, от голода!
Мы-то знаем – доходней молчание,
Потому что молчание – золото!

Вот так просто попасть в богачи,
Вот так просто попасть в первачи,
Вот так просто попасть в – палачи:
Промолчи, промолчи, промолчи!..

1963

Кожного разу підходжу до нового номеру Бурди у супермаркеті зі сподіванням: то вже українською? Кожного разу сподівання марне. Нічого, я терпляча – все одно Бурда буде українською. Питання часу та самоповаги видавців.

Коли мені було 15, я жила у радянському союзі, і купувала заради викрійок журнал із братської країни НДР Fur Dich. А ще я купувала журнал із братерської Польщі Uroda, щоб читати про моду – вивчилася розуміти польську. Я не розумію, чому журнал Бурда, який у всіх країнах виходить мовою країни, в Україні я маю читати російською? Для кого це робиться? Я принципово не купую Бурду російською. Підійду в супермаркеті, візьму до рук, погортаю, зітхну з жалем – і покладу на місце. Дуже люблю Бурду, дуже люблю шити. Але є важливіші речі за хобі. Самоповага – важливіша. Тому я не купую після 08.08.2008 не лише Бурду російською, а й інші улюблені журнали: VOGUE, L’Officiel, ELLE.

З 2010 року по всій Україні йде постійне нищення дерев під виглядом “омолодження”. Мешканці намагаються чинити тому спротив, але дерева продовжують нівечити. Українці дивуються: “Так, важко зрозуміти. Мені здається, це просто чиясь непрофесійність і некомпетентність рулює”. Я вважаю, що це елемент гібридної війни, яку веде московія проти України за допомогою місцевих внутрішніх ворогів української державності. Чому вони це роблять? Бо гарні здорові квітучі дерева зміцнюють дух мешканців – мешканці захоплюються красою навколо, щиро люблять свою країну і готові її захищати. А вигляд знівечених дерев руйнівним чином позначається на психіці людини: пригнічує волю до життя та боротьби, викликає депресію та зневіру у майбутньому. Переконана, що СБУ обов’язково скоро зацікавиться цим явищем – нищенням дерев в Україні.
На першому фото – шкільний двір в одному із міст В’єтнаму. В’єтнам – маленька держава, що всю свою історію успішно боронить власну незалежність поруч із агресивним потужним ворогом, який весь час загрожує війною. Схожа ситуація з Україною, чи не так? А що зі шкільного вікна бачать ваші діти, українці?

Саме те, що людина вважає гарним, і визначає її культуру, тобто, етику поведінки у суспільстві. Культура – сукупність правил поведінки, які мають забезпечити людині комфорт, здоров’я, вдоволення. Коли ці правила такі, що не забезпечують людині відчуття вдоволення життям, людина втрачає цікавість до своєї країни та інстинктивно починає шукати місця, де інші правила – де людині добре, де є краса й гармонія. В першу чергу, відчуття краси й гармонії у нас виникає, коли ми опиняємося серед здорових могутніх дерев, коли бачимо соковиті трави навколо та розкішні квіти. Якщо ворог не може завоювати країну зовнішньою агресією, він починає руйнувати її зсередини за допомогою внутрішніх ворогів. Чим більш неприємною для життя пересічного мешканця стає країна, тим легше ворогу знайти в ній тих, хто без жалю руйнуватиме країну зсередини. За невеликі гроші до власною кишені запроданці робитимуть те, що знищує в країні любов і красу, що сіє розбрат і зневіру, що не дає людині відрізнити добро від зла.

В усьому світі рівень комфортності країни, її заможності, рівень почуття захищеності її громадян корелює зі станом дерев в цій країні. Чим бідніша країна, тим у гіршому стані в ній дерева. І тут не можна казати: “Давайте відроджувати економіку, а культурою займатимемося потім”. Так це не працює. Навпаки: спочатку краса, естетика, а зростання економіки – наслідок натхнення громадянами красою, естетикою. Якщо не захистимо своїх дерев, українці, не захистимо і себе: загинемо, скалічені, знівечені, як ті дерева, що ворог обрізає до голого стовбура або просто навколо дерева будує свій кіоск.

Є вже випадки, коли мешканці самі починають нищити дерева: “По всьому городу ж так обрізають, і ми так обрізали”. В суспільстві за роки офіційного нищення запустилася ланцюгова реакція: “Я роблю лише те, що всі роблять навколо”.
Нищення дерев в Україні – елемент гібридної війни, що московія веде проти України. Безкарність породжує беззаконня. Беззаконня руйнує державність. Територію, де немає держави, легко захоплює ворог. Так було 100 років тому, коли анархічні угрупування українців не могли захистити України. За дії, спрямовані на руйнацію державності, держава має жорстко карати. Іншого шляху зберегти незалежність у нас немає.

– А чому саме з 2010-го?
– Збігається у часі з підписанням Харківських угод і знищенням польської еліти – квітень 2010.
Публікація в пресі: Мера Кіровограда звинувачують у «варварстві» і «спотворенні обличчя міста»
15 апреля 2010 Кіровоград.proUA.com

Троє депутатів Кіровоградської міської ради звернулися до Кіровоградського міського голови Володимира Пузакова з вимогою пояснити, з якою метою у центрі Кіровограда спиляно близько двадцяти лип.

Копію депутатського звернення, підписаного депутатами міськради Русланом Мишериченком, Юхимом Мармером та Віктором Мягким, має у своєму розпорядженні «Кіровоград.proUA.com».

У зверненні, зокрема, сказано: «9 квітня 2010 року тисячі кіровоградців були буквально приголомшені реалізацією чергового «геніального» задуму. В самому центрі, на вулиці Карла Маркса вздовж площі Кірова, серед білого дня, не ховаючись, працівниками КП «Трест зеленого господарства» протягом кількох десятків хвилин було винищено близько двадцяти могутніх дерев, переважно лип, які були справжньою окрасою міста.

…При цьому справжнім знущанням над кіровоградцями виглядає інформація про те, що збитки від подібного варварства, наслідком якого стало незворотнє спотворення обличчя міста, оцінені фахівцями обласної екологічної інспекції у сміхотворну суму 11 тисяч гривень.

…Ми звертаємось до Вас як до головної посадової особи територіальної громади, на яку відповідно до вимог Закону України «про місцеве самоврядування в Україні» покладено обов’язки по забезпеченню додержання Конституції і законів України на відповідній території, з вимогою у десятиденний термін надати всі документи, які лягли в основу вчинених дій, насамперед, копію протоколу засідання комісії міськвиконкому з вивчення стану зелених насаджень та копію рішення виконавчого комітету кіровоградської міської ради з цього питання, інші документи».

Нагадаємо, липи обабіч вулиці Карла Маркса у Кіровограді спиляли 8 квітня. Збитки від спиляних у центрі Кіровограда дерев склали близько 11 тисяч гривень.

Про ставлення до дерев у країнах, де люди сторіччями виборюють свою державність і незалежність поруч із великим жорстоким ворогом, що завжди погрожує напасти й знищити. Схожа ситуація на ситуацію з Україною, правда?

Дивилися Гіркі жнива. Ох. Страшної сили враження. У мене аж досі вуха палають і трусить всю. Коли увімкнули світло, вже не могла терпіти, заплакала. В ряду попереду жінка мого віку з опухлим від сліз обличчям намагалася сховати голову у капюшон. Люди неспішно розходилися. Пара, він і вона, мого віку сиділи нерухомо, дивилися вглиб себе, не звертаючи увагу на інших. Праворуч від мене був мій син. Ліворуч – чоловік. Нащадки українців, що втікали, чинили спротив, ховалися і виживали. Що то було на екрані? То ожили картини мого дитинства, що я бачила кожного разу, як татова матуся перед сном розповідала своїм монотонним тихим голосом те, що здавалося мені маренням, бо не могло ж то бути насправді.

Писала статтю про затемнення 2017 року в гороскопі України. 21 серпня 2017 дуже цікаве затемнення – воно разом із транзитним Марсом на стеліумі у 6 домі. Це затемнення Серії Сароса 1 N розпочалося 1639 року і приносить неочікувані події, що пов’язані з прогресивними реформами, колективною діяльністю і науково-технічними розробками.