Астрологиня Ольга Іванець

Дивилися Гіркі жнива. Ох. Страшної сили враження. У мене аж досі вуха палають і трусить всю. Коли увімкнули світло, вже не могла терпіти, заплакала. В ряду попереду жінка мого віку з опухлим від сліз обличчям намагалася сховати голову у капюшон. Люди неспішно розходилися. Пара, він і вона, мого віку сиділи нерухомо, дивилися вглиб себе, не звертаючи увагу на інших. Праворуч від мене був мій син. Ліворуч – чоловік. Нащадки українців, що втікали, чинили спротив, ховалися і виживали. Що то було на екрані? То ожили картини мого дитинства, що я бачила кожного разу, як татова матуся перед сном розповідала своїм монотонним тихим голосом те, що здавалося мені маренням, бо не могло ж то бути насправді.

Писала статтю про затемнення 2017 року в гороскопі України. 21 серпня 2017 дуже цікаве затемнення – воно разом із транзитним Марсом на стеліумі у 6 домі. Це затемнення Серії Сароса 1 N розпочалося 1639 року і приносить неочікувані події, що пов’язані з прогресивними реформами, колективною діяльністю і науково-технічними розробками.

Хибне судження щодо української влади бачила в Фейсбуці: “Святослав Стеценко з Sviatoslav Stetsenko: Московія то ворог, який намагається нас знищити або поневолити. Українська влада то ракова пухлина, яка гарантировано знищить нас з середини, якщо її не видалити. І клеврети влади волають, що без ракової пухлини нам від ворога не відбитися. І хтось цьому вірить?”

Із цього хибного судження виходить хибний висновок. Насправді українська влада – єдине, що забезпечує державність України. Знищити нашу державність – мета агресора. Заради того агресор веде пропагандистську підривну діяльність, спрямовану на знищення влади в Україні. Такі дописи роблять пропагандисти ворожої держави. А люди, що їм вірять, – наївні. Так само 100 років тому такі люди повірили більшовикам і не підтримали гетьмана Скоропадського. Закінчилося втратою державності, Голодоморами і радянщиною.

Прочитала в одному з коментів: “Тут дело не только в знании языка, но и в чувстве родного языка, а у меня это русский”.
Рідна мова та, яку ти сама для себе відчуваєш як рідну. Я лише з мамусею розмовляю російською, бо вона українську розуміє, але не говорить. Та інколи, коли мамуся захопить мене зненацька, я відповідаю українською. Бо насправді я не замислююся над тим, якою мовою веду свій внутрішній діалог. І – так, дійсно, я з родини, де між собою говорили виключно російською. І вивчала українську в школі, але то було суто формальне навчання, так само, як англійської. Опанувала українську самостійно лише у 2001 році. Перейшла на українську у суспільному житті наприкінці 2009, коли було ясно, що до влади зараз прийде януковисько, і що почнеться російська навала. Перехід на українську – це акт самозбереження. Бо як не буде у нас держави, то і нас не буде: ті, хто прийдуть нас вбивати, не дослухатимуться, якою ми мовою.

Читаю у коментах: “Важен не язык окружения, а его атмосфера! Если она доброжелательна и светла, то чувствуешь себя своим и начинаешь и думать, и говорить… хотя, конечно, это не происходит сразу, для этого нужно время”.
Згодна. Дуже приємно приходити у новий колектив – а він такий весь світлий і доброзичливий! І дуже-дуже важко приходити до зграї диких невігласів і залишатися самою собою та так, щоб вовки з часом непомітно для самих себе переймали твої власні манери і цінності. Ви вірите, що таке можливе? Я от вірю, бо останні 40 років тільки тим і займаюся. Але спитайте мене, як я ставлюся до тих, хто живе серед зграї диких невігласів і очікує, коли я прийду і перероблю тих дикунів у порядних людей, щоб ті, хто очікують, моли почуватися в оточенні світлих і доброзичливих?

Коли людині сказали, що українська має бути єдиною державною в Україні, вона так от відреагувала: “Так что это я не смогу больше работать, например, в библиотеке или музее, или с детьми?(про магазины вообще молчу). И на пенсию совсем не заработаю?! Ну и ладно 🙂 Значит, не буду работать! 🙂 “. Раніше ця сама людина казала буквально: “Я люблю Украину”. Україну вона любить, а тільки мову вона не любить українську. Настільки не любить, що готова піти з роботи, аби тільки не мовою спілкуватися. Вона любить Україну, але щоб Україна була без українців. Те саме каже пересічний убивця українців на Сході України. Той убивця, що з московії приїхав – молодий чукча, росіянин, я нещодавно його відео публікувала, де він все це говорить прямим текстом. …А ще ця людина написала про себе таке: “Да, я такая! – аморальная)) Верю людям и жду доброго отношения и конструктивного диалога, и часто потом за это получаю!” Вірить, що поговорить з українцями, і українці погодяться перестати бути українцями. Добре, що вона за це від українців отримує проміж роги. Добре. Бо якщо у неї є місце на землі, де її рідною російською говорять, то у українців іншого, крім України, місця немає. Вона через ненависть до нас втекти з України може – є куди тікати. А нам тікати нікуди, ми можемо лише загинути як українці. І добре, що ми замість загинути даємо їм проміж роги дубиною. В цьому наш порятунок, українці. Маємо захищатися. Захищаючи мову, захищаємо своє життя і свою землю.

Коли не бачу сенсу вмовляти або примушувати людину розмовляти українською, я розмовляю з нею російською. І часто виникає така картина: спілкуються між собою кілька персон, навколо ще кілька персон не беруть участь у розмові, але слухають і спостерігають. І виходить, що одна й та сама людина з одними в тому колі розмовляє українською, а з іншими – російською. І от одна розумна й спостережлива цікава людина в якусь мить робить паузу – і спантеличено запитує поза темою розмови про вибір мови. Це дуже добре, що виникають такі запитання. І дуже добре, що люди сміливо таке запитують. Бо є що у мене відповісти.

– А что вот это вот все означает? Почему с одними по-украински, а с другими по-русски?

– Усе просто: зі своїми я розмовляю українською. А з тими нашими, хто тимчасово спілкується російською, – по-русски.

– Что значит “тимчасово”?

– Ну… Ты вообще знаешь, кто я по профессии? Ну, чем на жизнь зарабатываю?

– Ну… А… Кажется, знаю.

– Ну, от через те і “тимчасово”.