Andrii Baumeister у Фейсбуці поставив запитання: “Виртуальная уязвимость, которую мы так явно ощутили в последние дни, – вещь неприятная. Но она – меньшее зло, потому что ее легче заметить. Вот и представители НАТО стали говорить о мерах по усилению “украинской виртуальной обороны”. Но есть гораздо более опасная уязвимость – ментальная. Большое число украинцев ментально уязвимы, ментально беззащитны. Как усилить “украинскую ментальную оборону” – вот в чем вопрос…”
Відповідаю: “Щоб посилити “українську ментальну оборону”, слід на державному рівні вести політику ментальної гігієни. Як при епідемії холери держава веде політику фізіологічної гігієни”.
В коментарі до цього мого твердження пан Павло Богачевський ставить уточнювальні запитання та наводить аргументи – я завдяки йому маю можливість розгорнути суть своєї позиції.
Павло: – и как при этом не прийти к тоталитарному государству? вы будете определять за меня, что мне читать, как говорить, о чем думать?
– Ні. Я буду визначати, чи варто мені слухати те, що ви говорите.
Павло: – по-моему это право есть у всех по-умолчанию, разве нет?
– Право є. А от обов’язку поважати право іншого не слухати дурню – немає.
Павло: – Вот смотрите, я несу бред, а вы его не слушаете, реализуя свое право на практике. Зачем вам еще чтобы это кто-то уважал? Вы просто не слушаете… И причем тут государственное регулирование?
– Ні, “просто не слухати” у мене не вийде, бо ви ж несете маячню, хапаючи мене за ґудзика моєї сукні, а не просто лежачи під сливою буркотите собі під носа.
Павло: – Ну, если вас кто-то хватает за руку при этом, тогда это уже другая статья – это в милицию.
– Держава має повернути класичну освіту. Тоді кожен знатиме, що таке ментальне сміття.
Павло: – невозможно не согласиться… только вряд ли это возможно сегодня.
– А чому неможливо саме сьогодні? Навпаки, саме сьогодні можливо, бо під час гострої кризи краще за все видно низьку якість життєвої позиції і легше за все її коригувати.
Павло: – классическое образование вещь не утилитарная, по крайней мере по первой. его не продашь большим массам плебса. это тяжело и непонятно. А главное, в основе получения классического образования традиционно стояли ценности, которые сегодня исчезли. Ну, или почти исчезли…
– От не скажіть. Коли людина на межі між життями і смертю через ментальну засміченість, вона підсвідомо шукає спосіб навести лад “у себе в мізках”. І куди вона йде? Правильно: до гімнастичної зали і до бібліотеки. І тут важливо, щоб у спортклубі і у бібліотеці вона зустріла філософів, а не кухонних гуру.
Павло: – Я таких людей не встречал. Напротив, видел таких, которые находясь на грани затяжного когнитивного диссонанса просто стремятся отождествится с одной из частей этого диссонанса, чтобы тем самым снять стресс и истощение – это самый простой и естественный способ. Вот и в комментариях к посту Андрея мы видим тоже самое – кто-то рекомендует отождествление с определенной социальной, языковой и культурной формой, как первое средство “ментальной обороны”. … и никаких библиотек.
– Ой, ви щойно абсолютизували власний досвід! Ну, ви просто взяли зараз шахову дошку, на якій були наші з вами фігури, і вгатили нею мене по макітрі. Пане Павло, вибачте, маю відійти – прикласти льоду до гулі на моїй ментальній макітрі. Бувайте, розмовляти з вами було цікаво 🙂
Павло: – эээ…
– Це метафізика – нічого особливого.
Павло: – где именно? 🙂
– У вашому “єєєєє”.
Павло: – ааа…
– Ви ж розумієте, що ваш комунікативний прийом “абсолютизація власного досвіду” є прикладом ментального сміття? Я саме так сприйняла ваше “ааа…” – усвідомлення вами акту засмічення ментального простору. Щиро рада за вас.
Павло: – ну, кроме своего абсолютизированного опыта я исхожу из реалий жизни в конкретной стране, в Украине. Даже если я абсолютизирую свой опыт, из этого не следует, что мой опыт не верен как описание ситуации, в которой находится большинство.
Заметьте, я привел апелляцию к своему опыту после того, как вы точно так же абсолютизировали некоторые положения, взятые, как кажется, из опыта вашего: “Коли людина на межі між життями і смертю через ментальну засміченість, вона підсвідомо шукає спосіб навести лад “у себе в мізках”. І куди вона йде? Правильно: до гімнастичної зали і до бібліотеки.” Так что последующий пассаж с прощанием и шишкой от удара доской по голове мне стал совершенно непонятен, что и вызвало затяжное метафизическое “ээээ”. т.е., если вы в такой ситуации идете в библиотеку и тренажерку – it’s good for you, но мне кажется, что в данном случае это такая же абсолютизация. Что, впрочем, меня никак не пугает.
– Ні, ви помилися щодо того чи абсолютизую я власний досвід у наведеному вами абзаці з моєї трансляції. Це не мій досвід – це нам таке розповідали у курсі античної літератури на філологічному факультеті в інституті у 1980 році. Але я дійсно практикую цей досвід античних філософів.
Павло: – а, ну тогда я мог бы сказать, что моя абсолютизация тоже не абсолютизация – потому что тот прием, который описал я, вы можете найти в нормативном курсе по психологии. Только мне кажется, мы существенно отдалились от изначального сабжа.
– Ні, ви не можете того сказати, бо ваша трансляція має маркери, що роблять її унівалентною – саме такою, що абсолютизує власний досвід. І вам таки здається, що ми віддалилися, бо віддалилися ви – я саме розкриваю тему необхідності повернення держави до класичної освіти задля подолання кризи.
Павло: – извините, но я вынужден спросить, какие именно маркеры?
– Ой.. Ось ваш текст: “Я таких людей не встречал. Напротив, видел таких, которые находясь на грани затяжного когнитивного диссонанса просто стремятся отождествится с одной из частей этого диссонанса, чтобы тем самым снять стресс и истощение — это самый простой и естественный способ. Вот и в комментариях к посту Андрея мы видим тоже самое — кто-то рекомендует отождествление с определенной социальной, языковой и культурной формой, как первое средство “ментальной обороны”. Ось маркери абсолютизації власного досвіду: “Я … не встречал; видел; мы видим… в комментаріях у Андрея”. Ви робите глобальний висновок на основі вашого окремого локального особистого досвіду, тобто, це неправомірне узагальнення.
Павло: – хорошо, я соглашусь. И…
– Дякую, що дали можливість наочно продемонструвати необхідність класичної освіти, розмовляючи зі мною.
Павло: – хорошо, я вас больше не задерживаю 🙂
– 🙂
