Чи не початок це старечої слабкості розуму? Я спокусилася в Сільпо варениками в їхній кулінарії. Осінь, темно, холодно, затишним жовтим вогнем палають вікна вітрин. Мамусі і таткові ліньки готувати вечерю. Ми вдягаємося і крокуємо у вареничну на Леніна. Боже, які ж вони були смачні!.. І я оце побачила вареники на вітрині кулінарії Сільпо – і купила, трясця його бери! Всі пішли до помийного відра. Ні, я читала у філософів, що українське суспільство зараз грає на пониження культурного рівня. Але ж – вареники! Це ж не есе написати, не на лютні заграти, навіть не у хустку шмарклі видути замість об землю вгатити. Це ж – вареники! У нас у Сільпі на кухні переселенці з Саратова працюють чи хто?
Ольга Романова:
– Дуже знайомий досвід:) цікаво, у нас теж стара Варенична на Леніна ( зараз Небесної Сотні)
– У нас тоді навпроти вареничної на леніна була хлібна лавка під назвою “Паляниця”. Я була геть мала, але на підсвідомості відчувала вареничну і Паляницю єдиними справжніми речами у моєму місці, яке від народження на підсвідомому рівні завжди було мені чужим. Містом, до якого мене привезли ще до того, як мені виповнився рік, відірвавши від мами і тата. І ті варенична і Паляниця були чимось моїм у чужому назавжди місті. Паляниця щезла чи то наприкінці 1990-тих, чи то на початку 2000 – крамниця із хлібом раптом стала зватися “Булошная”, а Леніна перейменували на “Дворцова” – типу український переклад слова “Дворцовая”, як до советів називалася ця вулиця. І тепер, коли у Сільпо замість вареників мені продали те огидно ліпливо, я сприйняла це як наругу над українством в мені.
Коментарів немає