Молодша: – Здравствуй, сестра.
Старша: – Вітаю.
Молодша: – Не думала, что ты тут появишься.
Старша: – А мене тут і немає. Я тобі вважаюся.
Молодша: – Ты – демон! Я сделала все, чтобы оградить родителей от тебя, чтобы тебе не досталось ничего от них. Я все унаследовала. Все теперь мое. Что ты тут делаешь?
Старша: Кажу ж тобі, мене тут немає. Ти говориш сама з собою.
Молодша: – Провались в ад! Там твое место, изыди!
Старша: – Чому?
Молодша: – Ты издевалась надо мною в детстве. Ты принесла пирожное из школы и сказала: «Я купила два пирожных: тебе и мне, но твое я съела по дороге, а это – мое». Знаешь, как мне было обидно?
Старша: – Ну, так, було таке. Ти ревла. То був невдалий жарт. Ти відмовилася брати те тістечко. Ти образилася. Але ж ти помстилася мені за це: в 17 років ти стала повією, захворіла на венеричне і побралася з моїм чоловіком, потім ви разом таємно лікувалися і спостерігали, як я хворію, не підозрюючи, на що саме.
Молодша: – Ты ударила меня пустым ведром!
Старша: – Та ні, ти переплутала. Це ти хряснула мене алюмінієвим 10-літровим пустим відром по голові, бо знала, що я зі своїм темпераментом не переживу у свої 23 роки такого приниженні і зацідюся тобі в носа, а ти потім пред’явиш цю криваву юшку мамі, і та таки вижене мене з дому. Так і сталося. То була вдала стратегія з твого боку, вітаю.
Молодша: – На моей свадьбе ты закончила поздравление словами: «И на моей улице будет праздник».
Старша: – Ну, так. Я вірила, що зможу знову закохатися і вийти заміж після того, як мій перший шлюб завершився розлученням.
Молодша: – С тобой никогда нельзя было договориться. Когда твоя подружка что-то возразила, ты разбила ее куклу об дорогу.
Старша: – Ляльку? Розбила? Подружка? Я не пам’ятаю такого. Коли я бавилася ляльками, у мене не було подружок – я зростала у дворі бабусі, де, крім мене, не було жодною дитини, крім хлопчика, що приїздив на канікули з Києва. Коли ти народилася, я вже не бавилась ляльками. Мені подобалося лазити на дерева, бігати на стадіон з хлопцями, досліджувати підвали, бомбосховища і горища. У мене не було подруг, були лише друзі-хлопці. А потім я навчилася читати. І у мене з’явилися подружки в школі, з якими я могла говорити про книжки, музику, картини… Ляльки. Ні, не пам’ятаю таких подружок.
Молодша: – Тебя не должно тут быть. Я не позволю тебе издеваться над моим любимым человеком.
Старша: – Ти витратила все своє життя на заздрість мені і помсту мені. Я – сенс твого життя. Але мене тут немає.
Молодша: – Почему ты не пришла на похороны мамы?
Коментарів немає