Мамуся з татусем готуються вмирати. Вони – видатні лікарі. Вони знають, що старість і смерть невідворотні. Кожного разу, як приїжджаю, бачу, що в інтер’єрі зникають якісь речі, в будинку стає вільніше від речей – вільніше від спогадів. Це мама так вирішила: “Тарас (чоловік сестри) зовсім хворий, він не може навіть ходити не те щоб виносити за нами все це із будинку. Ми хочемо, щоб за нами якомога менше було чого виносити. Воно їм непотрібне”. Тато сумує, йому всього шкода. Водить мене по особистому музею своїх речей: фотогалереї на стінах, книги, пам’ятні подарунки. Я, суворо: “Тато, більше нічого вже не потрібно виносити. Не чіпай вже нічого. Все має бути, як ви звикли, як ви любите”. Тато: “Ох! Як добре, що ти це сказала! Піди скажи це мамусі”. Іду й кажу: “Мама, я забороняю вам щось ще звідси виносити. Залиште все, як є”. Мамуся з полегшенням посміхається: “Не треба? Ох, ну, це добре”. І додає поспіхом: “Але якщо тобі щось потрібне, візьми”. Серце моє розривається від жалю. Я знаю, як вона любить всі свої речі. Я знаю, як високо вона їх цінує. За кожною її річчю – історія власних досягнень і тріумфів, яку вона береже.
– Мамо, можна я візьму цю вазочку? Моя улюблена з дитинства. Я малювала її із конваліями, пам’ятаєш? Вона стояла у мене на фортепіано.
– О, ця вазочка! Це моя перша вазочка, що мені подарувала пацієнтка. Я її дуже люблю, вона мені дуже дорога. Історія така. Прийшла молода жінка із болями в суглобах зап’ясток, кистів рук. Ставили діагноз артроз, призначили лікування. А не бачу там артрозу! Я й кажу: “Не завжди причиною болю може бути саме те місце, що болить”. І направила її до тата на обслідування прямої кішки. І таки не помилилася”.
Тато підхоплює розмову:
– Там у неї був свищ. Отакенний здоровезний застарілий страшний свищ. Я її вилікував. І болі в суглобах зникли.
Я везу додому мамину із татом вазочку. Вона стоїть тепер у мене на полиці біля мого робочого столу. Я бачу її зараз так само, як бачила у дитинстві. Мамини із татом речі – це мої яскраві камінчики на життєвому шляху: я орієнтуюся на них, коли підступає втома, відчай, вигоряння на роботі. Я не стала лікаркою. Але я стала астрологинею – такою ж класною, якими класними є мої батьки. Я обіцяла їм в дитинстві, що буду такою ж видатною у професії, як вони, чим би не займалася в житті.
Так от що я хочу сказати. Гороскоп особистості – це як для лікаря аналіз крові та кардіограма. Це лише схема, за якою класний фахівець може знайти вирішення проблеми. У вас може не складатися кар’єра у справі, в який ви чудово орієнтуєтеся. І ви можете вважати, що ви недостатньо освічені, кваліфіковані, щось неправильно робите на робочому місці. І лише класний астролог, глянувши у карту, може визначити, що є реальною причиною ваших негараздів. Наприклад, причиною поразок у кар’єрі можуть бути погані стосунки із чоловіком. Або хибне розуміння почуття обов’язку перед дітьми. Або батьківські патерни у поведінці. Або неякісна життєва позиція та помилкові акценти пріоритетів у системі цінностей. Причину вам не назве навіть кваліфікований психотерапевт, що працюватиме з вами роками. Бо у нього просто немає такого інструменту, який є у астролога – схеми причин і наслідків, тобто гороскопу особистості.
Радійте життю, друзі! Воно надто коротке, щоб нехтувати прекрасним та марнувати час на фальшиві цінності.
Коментарів немає