Плани на майбутнє – принцип 11 дому гороскопу особистості

У вас колись було таке, що ви собі все чітко спланували і досконало втілили за планом, а в результаті отримали не те, на що розраховували? Сталося не як гадалося. І доводиться жити в тому, що втілилося, – нічого неможливо змінити.

Тридцять років тому, коли мої батьки були молодшими, ніж зараз я, вони побудували будинок своєї мрії – за містом, понад річкою, із величезним садом, квітниками, куточками відпочинку, городом, два поверхи з окремими кімнатами: для Олечки, для Ірочки, для їхній дітей, для правнуків, для батьків Ірочкиного чоловіка… Вчора навідала батьків. Під’їхали до воріт у сутінках. Морозно. Татусь стоїть на вулиці – вийшов за хвіртку. Стоїть вже давно: щоки почервоніли на морозі. На той випадок, якщо ми забулися привезти гігантському песу смаколик, у тата у кулачку зажатий сухарик, бо не можна ж не виправдати песових сподівань. Ні, ми не забули смаколика – ось він. Татусь вдоволений посміхається:”Хе-хе”, – і його молоді яскраво-сині очі сяють у короні промінців-зморшщок. Такий маленький старенький мій татусик – мій могутній геніальний видатний татусь. У смішній шапці, що я сплела… Ліхтар на вулиці ще не ввімкнули. У будинку світиться вікно – одне, у тій кімнаті, де тато з мамою читають вголос одне одному, дивляться фільми, спілкуються із друзями через комп’ютер. Мама визирнула у вікно – і вже біжить на поріг зустрічати: “Ты опять скупила весь магазин! Ты вся в своего отца!” – вона завжди повертає гроші за покупки: “У нас есть деньги, мы не бедные!” (ага, я знаю про ваші прибутки – менше 300 єврів на місяць на двох). …Коли я повертаюся додому в місто, то телефоную мамі: “Мы уже дома. Как вы?” Мамуся щебече про вечір, про меню для вечері, про плани на перегляд фільму. Наостанок каже: “Папа просил передать, что с вами в доме стало теплее и светлее”. …По вулиці моїх батьків – скрізь двоповерхові будинки, схожі один на одного не лише стилістикою початку 1990-тих, а й тим, що ввечері там світиться лише одне вікно.

Тридцять років тому я так само, як і мої батьки, будувала плани, що втілилися не так, як гадалося. У чому помилка? Чому то виявилися нереалістичні плани? Бо у цих планах передбачалося, що інші люди вестимуть себе якимось конкретним чином. Наприклад, мій син отримає за кордоном протягом 5 років відповідну освіту, зробить відповідну кар’єру і купить мені будиночок із газоном. Звідки була така впевненість, що він зробить саме це, коли я виконаю свою частину договору? Ірраціональна віра, нереалістичні плани. Або коли людина клянеться тобі: “Я любитиму тебе вічно, я завжди буду поруч”, – які у тебе підстави будувати власні плани, покладаючись на те, що буде саме так, як ця людина говорить? Жодних – все може змінитися будь-якої миті. Наприклад, коли ти облаштовуєш квартиру таким чином, щоб в ній було затишно твоїй мамі та дочці, звідки ти знаєш, що мама не помре від раку за три роки після твого ремонту, а дочка не вирішить зробити блискучу кар’єру у Нью-Йорку? Нереалістичні надії, химерні сподівання.

У моїх планах на майбутнє немає інших людей. Життя довело мені, що я не можу нікого контролювати, не можу нікого змусити чинити в той чи інший спосіб, не можу змусити когось приймати те чи інше рішення, не можу контролювати ту чи іншу чиюсь відповідальність. Тому в моїх планах на майбутнє немає інших – є лише я і моя майстерність. Це дає сліпу надію на те, що у майбутньому можуть бути ті, кому цікаво буде бути поруч зі мною.