Олег Чабан: “Ця “мальдивна” історія відкрила ще один бік – в країні нема середнього класу, який помножив на нуль зусилля зрадофілів.Заможній людині нема діла до приватних подорожів глави держави, чи приватного життя. Пам”ятаєте реакцію французів на коханку Олланда?”
– А чого в країні нема середнього класу? Правильно, бо це країна, зручна для олігархів! Не певна, що світ з київських пагорбів бачиться так само, як з моєї провінції, але в нас тут усі всіх знають. Так от, коли в Польщу їхали ті, хто з якихось причин не мав роботи, це було нормально. А от коли ще в 2016 масово поїхали ті, в кого ще вчора була маленька справа, хліб і до хліба, хто давав собі раду і годував родину тут, стало страшно. І з того часу краще не стало. То де візьметься середній клас?
– Тобто, до 2016 середній клас був, а у 2016 весь виїхав до Польщі, бо олігархи рекетнули його бізнес?
– Та ні, з 1994 року країна впевнено рулила шляхом олігархізації. Але, до речі, якщо б ви поговорили з дрібним підприємцем районного масштабу, він згадав би початок двотисячних як гарний час, коли кожен день мав перспективу. А щодо 2016, то так, це почався масовий виїзд до Польші ще вчора тут самостійних людей. Дочка моя живе в Києві, теж не до кінця розуміла масштаб. А минулого року день тут побула й сказала: “Мам, у вас тут одні діти й пенсіонери”. І олігархам не треба “рекетнути” бізнес автомеханіка чи манікюрниці. Треба просто створити умови, коли працювати невигідно. І вони благополучно створені.
– Початок двотисячних як гарний час? Та ні, то вже був час кучмізму після масового відстрілу підприємців у період 1993-1997. Ви не дуже обізнані.
– Та ні, до кризи 2007 дрібному бізнесу в нас було непогано) В нас не стріляли. І ви говорите більше про середній бізнес, а я про самозайняту дрібноту.
– Я не знаю, що ви маєте на увазі під “самозайнята дрібнота”. Олег написав про середній клас, ви відповіли про середній клас, я прокоментувала про середній клас – і раптом дізнаюся, що ми говоримо про “самозайняту дрібноту”. Та я навіть не уявляю, що це за дрібнота, яка у 2016 вся знялася й на Польщу полетіла.
– Добре вам) Це мій автомеханік, який ремонтував машини з двадцяти років у себе в гаражі (зареєстрований, податки платив), це манікюрниці, перукарки, навіть власники маленьких магазинчиків чи точок” на ринках. Вони були не аж такі заможні,але заробляли на пристойний рівень життя. Тепер ні. Україна – не лише Київ. І розмови про масову втечу за кордон, на жаль, правда. Я організовую екскурсії дітей Україною, це моя робота, і вже втомилась слухати про маму-тата в Польщі і про те, що “от школу закінчу – і до них”…
– Слухайте, ваш механік і манікюрша скористалися безвізом і поїхали до Польщі. У чому проблема? 20 років тому португальці їхали кудись шукати кращого життя – зараз їдуть інші до Португалії, бо там тепер добре. Звичайні події історичного процесу. Ваш механік і манікюрша поїхали – і ви зробили з цього узагальнення. А от мій механік залишився, і манікюрша з перукаркою теж, і я залишилася, і чоловік мій. Давайте я зі свого боку узагальнення зроблю, га?
– У 2016 не було безвізу) І їм і з візами було не кепсько, це нічого не змінило для заробітчан. Але то все безрезультатно. У вас своє уявлення про навколишній світ, у мене дещо інше. Знаєте, скільки б не казати “халва”, в роті від того не посолодшає. І це, на жаль, не лише про економіку. Гарного вам і успішного робочого дня!
– Тобто, вони скористалися у 2016 візами і поїхали на заробітки. Тобто йдеться про те, що в Польщі послуги манікюрши і автослюсаря коштують більше. Ну, так, справедливо: я як представниця українського середнього класу не готова сьогодні платити за манікюр більше. До речі, скільки конкретно коштує манікюр у Польщі, бо я не знаю? Так, Україна – бідна країна. Але я готова жити у бідності в Україні – вірогідно, тут для мене є якісь компенсаторні моменти. Щось, вірогідно таке, що за гроші не купиш.
– Ви переконуєте людину, яка тут живе і нікуди не збирається) І син мій, і моя дочка теж прийняли таке ж усвідомлене рішення. І саме тому, що я в Україні бачу майбутнє своїх дітей і внуків, я не хочу бачити її заповідником олігархократії.
– Я вас не переконую. Я ставлю вам уточнювальні запитання та пояснюю, як розумію ваші вислови. Ви перебуваєте у стані об’єкту: “Я бачу і не хочу бачити”. Я перебуваю у стані суб’єкту: “Я дію, конкретно практично працюю”. Ви, описуючи свій стан, псуєте мені настрій – поганий настрій не сприяє роботі. І я маю розбиратися із вашими твердженнями, щоб перевірити їх на правдивість. Бо якщо ви праві, то мені теж треба забиратися до Польщі. Ось з’ясувала: не праві, хвала Розуму. Залишаюся і працюю далі.
Коментарів немає