Я – філолог. А якщо бути чесною і сміливою, то я – філологиня. Жінкам важко наважитися називати себе правдивими іменами, коли навколо повно жлобів. Бо жлобам смішно. Істеричний стьоб жлобів як реакція архаїка на модернізацію може перейти у вимахування кулаками. Моя курсова з морфології була присвячена авторським неологізмам. І навіть за совка я користувалася фемінітивами – так, я смілива і нахабна, не терплю жодного приниження. Сміються з фемінітивів лише неуки, совки і люди московитської культури. Сміятися разом із ними – не лише приниження, а й запроданство рідної мови, рідної культури. Бо в українській культурі слова “лікар” і “лікарка” носять однаково поважне значення. На відміну від мови московитів, де “врач” – єто звучит гордо, а “врачиха” – уничижительно.
Посилаюся на публікації на Gazeta.ua: Чому в українській мові слід вживати фемінітиви
Фемінітиви характерні для української мови. Людям здається, що слова не мають фемінітивів, бо жінки довгий час були відсутні в соціальному просторі.
“Їх не було або майже не було у ролі писарів, стельмахів, кардиналів, гетьманів, літописців, гінців, воїнів, дипломатів, режисерів, шеф-кухарів, пілотів, водіїв, трактористів, гімназистів, капітанів кораблів і так далі, й далі, й далі”, пише журналістка Людмила Смоляр на “Українська правда. Життя”.
Не було жінок, яких можна було би так називати.
“Натомість, у ситуації, коли жінки поступово ввійшли в публічне життя і нині мають однакові з чоловіками права (всі люди нині мають однакові права, чи не так?), ми, уникаючи фемінітивів, і далі робимо цих жінок невидимими.
Вони і далі не існують у мові, хоча існують поза нею. Це ж парадоксально.
Ми і далі говоримо про директорів, радників, журналістів, маркетологів, будівельників, юристів, продавців, гравців, спорстменів, хоча в нашій реальності давно з’явилися директорки, радниці, журналістки, маркетологині, будівельниці, юристки, продавчині, гравчині, спортсменки”, – вважає авторка.
Хтось вважає, що фемінітиви роблять українську мову неоковирною.
“Так от, друга причина, чому варто використовувати фемінітиви, це те, що мова стає неоковирною без них, а не з ними.
Українська мова настільки тонко злагоджена, що слова в ній, як правило, узгоджуються між собою. За родами, числами і відмінками.
Складно уявити таке речення: “Це зелений дерево росте у великій парку”. Бо дерево – це воно, а отже, зелене, а парк – він, а отже, у великому парку. Немає нічого дивного в тому, щоб подібним чином узгоджувати слова. Бо “зелений дерево” – це помилка”, – пише журналістка.
Для Людмили Смоляр помилкою виглядає і речення типу “Водій наїхала на пішохода”.
Фемінітиви допомагають образно мислити. Вони дозволяють одразу зрозуміти, що в тексті йдеться про жінку.
“Фемiнiтиви – це iменники жiночого роду, якi позначають осiб жiночої статi. В одинадцятитомному словнику української мови є майже 800 iменникiв-фемiнiтивiв. Вони властивi українськiй мовi й утворити їх можна за допомогою тринадцяти суфiксiв, наприклад “-ин”: фiлолог — фiлологиня”, – каже кандидат фiлологiчних наук, доцент кафедри української мови Харкiвського нацiонального педагогiчного унiверситету iменi Сковороди Олена Малахова.
Фемінітиви вживали з 1930-го до 1937 року. З 1937 року їхня кiлькiсть стала зменшуватись. Це пов’язують з русифiкацiєю української мови. Російській мові фемінітиви не властиві.
“Сплеск використання i творення нових фемiнiтивiв вiдбувся пiсля Революцiї Гiдностi. Найперше на фонi того, що наше суспiльство хоче вiдмежуватись вiд росiйської мови. А вживання фемiнiтивiв допомагає дистанцiюватись вiд неї. Крiм того, активiзувався рух за права жiнок. Багато з них стали обiймати посади, якi ранiше їм було недоступнi. Тому фемiнiтиви — це хороший iнструмент показати, що жiнка в Українi є активною дiячкою у всiх суспiльних процесах.
Фотографка, i фотографиня i фотографеса — усi три варiанти правильнi. Вони не суперечать словотвору української мови. Але який з них залишиться в мовi, а який вiдiйде в небуття — це ми побачимо з часом. Наприклад, уже помiтна тенденцiя, що для називання жiнки за родом наукової дiяльностi використовують суфiкс “-ин-“: математикиня, фiлологиня, фiолософиня. Хоча, крiм слова “фiлософиня”, вживають ще “фiлософка” чи, рiдше, “фiлософеса””.
Коментарів немає