Про вартість думок довбехів

Дивлюся на своїх однокласників. Ну, так сталося, що у мене феноменальна пам’ять – я пам’ятаю все, що привертало колись мою увагу, що я переживала сутнісно. А переживаю сутнісно я практично все. Так от, що я хочу сказати. Ще в школі вже добре видно, хто з людини виросте, чим вона займатиметься, який рівень мислення у неї буде. От, наприклад, дівчинка, що дуже старанно вчилася, завчала, як вірші, абзаци з підручників історії, літератури, мови, ботаніки та зоології, але ніколи не могла своїми словами розповісти про те, що завчила, ніколи не могла скласти до купи різні частини навчального матеріалу та зробити узагальнення. От зараз ця дівчина так само старанно повторює те, що почула з телевізора, що прочитала в місцевій газеті, що почула від свого чоловіка на рівні пліток. У мене були добрі стосунки з усіма однокласниками. Ввічливі, доброзичливі. Але інтимних друзів серед них було – лічені персони. Про що мені було говорити з дівчинкою, що загубилася у нетрях класу десь аж у третьому ряду в кінці того ряду? З дівчинкою, що скоромовкою переповідала абзаці з підручника історії, втупивши очі у стелю: “Ой, я збилася, можна я почну спочатку?” А от минуло 40 років – і говоримо на вулиці про історію. Якого біса? Олю, коли ти перетнула ту межу, за якою почала розмовляти з людьми, які не мислять, які нічого не тямлять у тонкощах, нічого не пам’ятають? Я перетнула ту межу, коли, закінчивши інститут, пішла працювати до школи. Коли сама була ученицею та студенткою, я не витрачала свого часу на спілкування з довбехами. А от коли стала вчителькою, то почала бачити у кожній довбешці геніальний розум, який можна пробудити добрим словом. Ох, це була помилка! Довбешка залишається непробудною довбешкою на все життя. Треба з цим просто змиритися. Олю, ти у себе одна. І у тебе є інтимні друзі. У тебе є твої клієнти, які платять тобі за твої слова. Залиш тупеньку дівчинку у третьому ряду. Ти нічого не зміниш. Хіба що станеться диво – і зміниться закон про загальне виборче право.