Дерусифікація

Конкретні практичні поради від класної психологині. Уважно слухаю, запам’ятовую, користуюся. Дуже допомагає в житті. Поширюю, бо звикла ділитися гарними інтелектуальними речами з однодумцями. Але так сталося, що гарна українська психологиня викладає свої знання російською. І мені вже кілька разів дорікали тим, що я поширюю матеріали, викладені російською. Що робити? Слухати гарні матеріали таємно і ні з ким не ділитися, не зізнаватися нікому, що оце слухаю та користуюся? Або передавати потайки своїм друзям, перепрошуючи за те, що матеріал російською? Чи відмовитися взагалі від інтелектуального українського продукту, якщо він викладений російською? Ні, я не відмовлюся. Так, поширюватиму відверто. Бо я пам’ятаю себе у 2000 році, коли могла розмовляти лише російською, і журналісти, що брали в мене інтерв’ю, переходили зі мною на російську. Так, я зробила свій сайт українською. Так, я пишу та розмовляю українською. Так, я з початком війни не співпрацюю з громадянами РФ. Так, я надаю консультації українцям російською, але ті консультації коштують суттєво дорожче за консультації українською. Так, я крута! Робіть, як я! Зокрема не відмовляйтеся від інтелектуального продукту українців, викладеного російською. Бо конкуренція все одно зробить свою справу: цей продукт буде українською або його витіснить аналогічний українською.
Дійсно, так історично склалося, що багато українців є русифікованими. І не всі з них ще можуть наважитися говорити українською на камеру. Я зробила таку спробу (обласне телебачення) у 1999-2000 році – виглядала, як Азаров. Тому я розумію фахівців, що поки що не володіють українською: на камеру варто говорити російською. Україна – мова майбутнього. Наприклад, я обираю стоматолога за мовною ознакою: якщо говорить українською, значить, дійсно ходив на заняття, а не купив диплом. Тому я вивчила українську – хочу бути питомою серед людей майбутнього.
Ми всі русифіковані українці. То є факт. Русифіковані Голодоморами, терором, масовими розстрілами, висиланням до Сибіру. Ми всі травмовані – глибинний страх говорити українською сидить у кожному і часто не усвідомлюється. Людина просто не може примусити говорити себе українською, як мій тато, наприклад. Він лише пише свої спогади українською і складає в стіл. 50 років пише і складає. Тому я з розумінням ставлюся до українців, що не можуть перейти на українську. Але по мірі того як Україна міцнітиме як держава, переходитимуть всі.