Як за манерою спілкування визначити з першого погляду належність людини до європейської чи російської культури?
Дуже просто:
1. Людина має українське прізвище, але звертається російською. При цьому вона добре знає, що сторінку в Фейсбуці я веду виключно українською, а на моєму сайті чітко визначена моя громадянська позиція – я українка. Звертатися до мене російською під час війни РФ на знищення України – це або моральна тупість (я схиляюся саме до цієї версії), або акт агресії проти мене (відкидаю це версію: людина, що мені пише, занадто “проста” для такого “складного” випаду).
2. Людина нехтує правилами ввічливості, що характерно для російської культури. Зверніть увагу, як вона звертається до мене: “Здравствуйте”. Тут немає навіть знаку оклику, я вже не кажу про відсутність звернення на ім’я. Для цієї людини мене як особистості не існує, у неї є лише мета – отримати від мене те, що їй потрібне. Зверніть увагу на те, як вона вимагає там, де слід просити: “Подскажите если планета по первому полю- управитель кверента в шахте в хорарной карте, что это означает? . Не нашла ответа на этот вопрос “. Відсутня конструкція типу “будь ласка”, яка вказувала би на прохання. Людина буквально наказує мені: “Подскажите”. І вона впевнена, що я відповім – виконаю наказ, але при цьому вона не дякує мені. Підпису немає – це означає, що людина не ставить свою особистість ні в що. Всі ці ознаки характерні для людини російської культури: неповага до особистості, наказ замість прохання, невдячність.
Я завжди відповідаю на такі листи в модальності, яка не залишає сумніву в моїй приналежності до культури європейської цивілізації. І практично в усіх випадках, навіть коли мені пишуть не з України, співрозмовник змінює свою російську модальність на європейську. В такий спосіб я даю людині можливість замислитися щодо її власної культурної приналежності: чи дійсно вона є людиною російської культури, чи дійсно вона прагне залишатися людиною російської культури, коли у неї є можливість обирати?
Коментарів немає