Скістчитися – небезпека принципу Сатурну

Середньовічне місто-цитадель Бар у Чорногорії. Серед руїн завжди коїться магія: із діалогу із самим собою, з іншими, з архітектурою і зі стихією несподівано народжується знання, що не дає тобі скістчитися, поклякнути в буденності, забувши про свою людську природу. Скістчитися – це не постаріти з роками і не захворіти на щось страшне. Скістчитися – це втратити вміння дивуватися, втратити жагу дізнаватися нового, втратити відчуття насолоди від кожного руху тіла. Скістчитися можна і у 20 років при доброму здоров’ї. Скістчитися легко – варто лише напрацювати звичку відмовлятися від діалогів, обмеживши спілкування лише фоновими трансляціями повсякденних ритуалів та полеміками з пустопорожнього приводу. “Ну, ось ми поїли, можна і поспати. Ну, ось ми поспали, можна і поїсти. Сьогодні чудова погода, а от вчора було неприємно. Я не люблю масаж – мені це неприємно. Терпіти не можу спорт – мені це неприємно. Давай припинімо цю розмову – мені це неприємно. Я потім подивлюся цей фільм, коли закінчу свій серіал”. Та твій серіал знімався 20 років! Якщо довгий час (кілька місяців, кілька років) жити в оточенні заскнілих людей, можна захворіти: спочатку будуть гострі приступи нудьги, потім вона стане фоном життя, а невдовзі прийде й фізична недуга. Мій досвід: не варто витрачати сили на те, щоб розштовхати зашкарублу людину. Повірте, ви лише витратите час. Як не складається діалогу, не розмовляйте зовсім. Можна завжди знайти співрозмовника для діалогу: книжки, глибокі фільми, музика, музеї, природа. Подорож до середньовічної цитаделі.