Марш – це ключова подія 2019-2020 солярного року України. Ініціативи і реакції Зеленського протягом трьох передсолярних місяців – це тло для цієї ключової події – Марш Захисників України. З коментарів у Фейсбуці: “100 днів нової влади – прориву не сталося. Насправді не сталося нічого крім дешевих перформансів”.
Mason Lemberg: «100 днів в цифрах:
ДОБРОБУТ
140 144 453 грн. (140 мільйонів) гривень – витрачено на утримання “велосипеда” Зеленського і його велопарку.
60 000 000 грн. (60 мільйонів) гривень – суд скасував податковий борг МАУ Коломойського
476 000 000 грн. (476 мільйонів) – борг МАУ перед державою.
415 – обєктів нерухомості компанії Коломойського знято з арешту рішенням суду
350 000 000 (350 мільйонів) гривень ЩОМІСЯЧНО втрачає держава через дотації на електроенергію заводу Коломойського.
66 гривень 24 копійки – збільшилася пенсія в другому кварталі 2019 року
0 % – зменшилися тарифи на електроенергію та на інші види комунальних послуг. В багатьох містах – зросли.
МИР
46 – героїв загинуло, боронячи Україну
30 – героїв загинуло, під час “перемир’я” яким пишається Зеленський, розказуючи про мир.
8 – нових полонених
0 – звільнених полонених
-1 – зданий населений пункт – Станиця-Луганська.
ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА
116 – депутатів ПАРЕ проголосувало за повернення росії в ПАРЕ без санкцій
2 – країни великої сімки виступають за повернення росії в “сімку”
-1 – успішна зовнішньополітична зустріч Зеленського, в якій він би домовився про вигоди для України. Мінус 1 тому, що скоро Україна фінансуватиме ізраїльських пенсіонерів
0 – стратегічних зовнішньополітичних ініціатив Зеленського».
Все, тепер ясно, як трактувати аспекти соляру: «Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля». Відчуваю піднесення і впевненість у завтрашньому дні. Марш – це Майдан 2014.
Аллан Левітов: “Итоги за 100 дней
– Освобождено пленников кремля – НОЛЬ
– Выпущено на свободу серпаров, изменников Родины, терр@ристов – несколько десятков.
Включая главмус@ра Харькова, расстр@ливавшего Майдановцев и “отца основателя ЛНР” Александра Ефремова. (которые до того сидели в СИЗО несколько лет)
– Снижено тарифов для обычных граждан – НОЛЬ
– Зато снижено тарифов для преприятий Коломойского
– “Отр&блено рук” – НОЛЬ
– “Свинарчуки” – посажены во властные кабинеты
– РОТТЕРДАМ+ – признан самой выгодной схемой и оставлен.
– ОБЕЩАНО “нанять глав ОДА на открытом конкурсе с привлечением лушчих HR агентств”. По итогу НИ ОДИН глава ОДА не был нанят на открытом конкурсе. Некоторые главы ОДА – откровенные сепары и б@ндиты.
– ВПЕРВЫЕ официальная Украина просит Западных партнеров СНИМАТЬ санкции с окружения Януковича (новый, назначенный Зе замглавы ГПУ – относительно Портнова)
– Война – НЕ “остановлена”.
– Отведены наши войска от Станицы Луганской, разобраны фортификационные сооружения. Нашим ЗАПРЕЩЕНО отвечать артиллерией.
– Уб&то более 70 наших бойцов…
– Остановлена реформа питания в армии.
– Россию вернули в ПАСЕ (Президент ПРОИГНОРИРОВАЛ украинскую делегацию в ПАСЕ, не оказал ей НИКАКОЙ помощи)
– Макрон говорит о необходимости “Западу презапустить отношения с россией” (на что не было НИКАКОЙ реакции от президента Зеленского)
– Идут разговоры о возвращении россии в G7
– На ключевые позиции (часто, в нарушение процедур) – ставятся либо люди Коломойского (Богдан), либо кенты Зеленского. Профессиональные качества значения не имеют.
– Заходящим кораблям на 2 месяца разрешили сливать – да практически что угодно – в море возле Одессы (т.к запретили экологический контроль)
– Даме ездившей в оккупапированный Крым через Москву – на День Независимости позволили поганить Гимн на Майдане Незалежності.
Зато
– “Незаангажована, незалежна” міліція возбудила уголовное дело против киевского пенсионера, раздававшего листовки против Зеленского
– Активистов таскают на допросы “за ролик с Зеленским и грузовиком”
– Новиє ліца прямо называют журналистов “т&пые @вцы” и заявляют о том, что “журналисты нам не нужны”
– Новая влада устроила “наезд” на иностранную компанию “Арселор Миттал” – это действо даже удостоилось комплимента “политическое рейдерство” от посла ЕС в Украине г-на Мингарелли
– Силовики заблокировали аппарат Верховной Рады (сегодня)
– Б&длу показали 100500 роликов Лукашенко-стайл “Президент распекает председателя колхоза”. Результат каждого из таких визитов – НОЛЬ (что по буршину, что по больнице, что по Закарпатской таможне)
– По итогам 100 дней НЕ БУДЕТ пресс-конференции (какую делал КАЖДЫЙ Президент Украины) – а будет очередной ролик для б&дла с актером из сериала “Слуга Народа”.
Зелебобы, хавай.Те
Вони зробили ВАС разом!”
Роман Кузнєцов: “100 ДНІВ ЗЕ, ЯКІ ПОТРЯСЛИ СВІТ.
Свобода слова, права людини і демократія:
1. Жодної прес-конференції чи серйозного інтерв’ю – це напевно рекорд достойний книги Гіннеса.
2. Рейдерські атаки на медіа – зокрема, телеканал Прямий.
3. Арешти і справи за листівки, плакати, відеролики.
4. Хамське спілкування з тупими вівцями і громадянами Гідранта, його прес-алкаше та чиновників.
5. Адмінресурс у вигляді примусової участі у провладних акціях з використанням бюджетних коштів.
6. Не виконання вимог закону про доступ до публічної інформації та звернення громадян.
7. Надзвичайні параноїдальні заходи безпеки, які створюють проблеми простим громадянам.
8. Неодноразове публічне порушення закону про мову.
Армія, безпека, війна з ерефією:
1. Вперто уникає називати ерефію ворогом, агресором.
2. Значні втрати українського війська в десятки загиблих внаслідок заборони відкривати вогонь та наступного “перемир’я”.
3. Зрив виконання держоборонзамовлення.
4. Призупинення виробництва БТР-3/4, переходу на нову систему харчування, постачання форми і спорядження у війська, знищення констр. бюро.
5. Відмова від закупівлі тренажерів для БУК-М, С-300П, ПЗРК.
6. Скорочення військових кафедр і військ. медиків.
7. Одностороння здача позицій в районі Станиці-Луганської.
8. Не проведено жодного засідання РНБО з проблемних питань армії та ООС.
Зовнішня політика:
1. Повернення агресора в ПАРЄ.
2. Відсутність власної та міжнародної реакції на дії ерефії щодо роздачі паспортів на Донбасі, невиконання рішення морського арбітражу.
2. Втрата суб’єктності в міжн. політичних процесах.
3. Ослаблення антипутінської коаліції.
4. Здача позицій України в справі про моряків та Керченську протоку.
5. Провал саміту Україна-ЄС.
6. Односторонні серйозні дипломатичні та економічні поступки Ізраїлю, нерезультативні візити у Канаду, Туреччину, Францію, ФРН.
7. Звільнення посла в США без адекватної заміни.
8. Спрощення отримання громадянства представниками країни-агресора з порушенням Конституції.
Внутрішня політика:
1. Відновлення впливу олігархів, особливо Коломойського, який вже завдав збитків державі на більш ніж 10 млрд. грн.
2. Реванш колишніх ригів, їх повернення в Україну та відновлення політичного впливу, активізація проросійських сил.
3. Непрозорі кадрові призначення, у тому числі бізнес-партнерів, друзів. Часто з порушенням вимог закону – зокрема, люстрації.
4. Вплив на суддів через Богдана-Портнова, нереагування на судівське свавілля і узурпацію влади.
5. Переслідування політ. опонентів за сфабрикованими справами.
6. Збільшення витрат на своє утримання та апарат.
7. Неодноразові порушення Конституції та законів в указах.
8. Економічні рішення в інтересах олігархії.
Дайте йому ще 1725 днів!”
Sergey Vysotsky: “Новини про Шуфріча – голову комітету зі свободи слова виявилось мало. До України повернулася Раїса Богатирьова. А підготовча группа депутатів вирішила запросити на урочисте засідання Рибака – спікера Януковича, який проводив через парламент закони «16 січня». Разумков не протестував проти пропозиції партії Медведчука.
Зеленский – президент Антимайдану! Реванш, про який ми намагалися попереджати всі ці роки відбувся. І його темпи будуть тільки наростати”.
Karl Volokh: «Якщо він і сьогодні нічого не зрозуміє, то це президентство буде рекордно коротким».
Sergey Vysotsky: «Голова колони вже на Майдані. Хвоста не видно. Я не знаю скільки тут людей. Але з досвіду Майдану – не менше 50 тисяч. Зеленський звичайно пішов проти чогось дуже глибинного в українській душі. Поки Марш не проти нього, а за те, щоби влада не забувала про війну. Але ця енергія дуже легко може пуститися берегів. Якщо хтось вирішить, що суспільство та його переконання нічого не варті».
Головна тема соляру – протистояння совкової культури сучасній національній політичній українській культурі. І ми бачимо, чия культура перемогла.
Ось тобі натальний Асц України в 4 солярному домі. Наступний рік для України не віщує поховання України у могилі архаїки і совка – він віщує розбудову України як батьківщини-притулку для сучасних українців – української політичної нації.
4 дім – це настільки глибокі програми колективного несвідомого, що йдеться про пам’ять про всіх предків тих, хто живе на цій землі зараз. Події, що призвели до Маршу Захисників України підняли з глибини души нації щось типу почуттів на рівні тваринного інстинкту самозбереження.
Символізм Четвертого дому в гороскопі держави (цитата з підручника з мунданної астрології Николаса Кемпіона, Майкла Бейджента, Чарльза Харві): «Коли люди на самому початку розселювалися, вони робили це сім’ями, кланами, родинними групами. Четвертій дім представляє перехід від кочової традиції, що, ймовірно, представлена третім домом, до перших осілих товариств, спілок. Спілки формувалися на землі, що давала притулок і вдовольняла потребу у та потреби сільського господарства. На чолі спілок стояли королівські, військові та релігійні лідери. Цей дім представляє фундамент або засади суспільства та його глибокі докорінні традиції. Він представляє «звичайних людей», опозицію до уряду, ідеології народних мас і опозиції. Цей дім особливо ж відповідає націоналізму – ідеології, що представляє любов до країни. Четвертий дім також символізує землю і все, що дає земля. Плоди землі як прояви символізму знаку Рака та його архетипу – «матері». У зв’язку з цим цікаво, що недавні дослідження відмічають історичну роль жінок на ранній стадії розвитку сільського господарства».
Якби не сталося Маршу Захисників України, можна було би говорити про те, що народ України втратив зв’язок із національним корінням, розчинився в масі «новой общності – совецкій народ». Це те, чого я найбільш за все боялася після перемоги на виборах Зеленського і створеної під нього партії «Слуга народу». Зараз я просто як на світ народилася наново.
Helgi Sharp: «По техническим причинам появилась возможность добраться до интернета только к часу дня. Не хочу даже пересматривать того, что происходило в Киеве во время утреннего официоза – поп-визуализация поп-режессуры от поп-президента мне малоинтересны.
Но, что увидел СЕЙЧАС в центре города, успокоило меня всерьёз и надолго.
Самоорганизация.
Сила духа.
Решимость.
Предупреждение.
Одномоментно стали пофиг результаты последних выборов. А вместе с ними и смешные потуги портновых-богданов нацепить на козлиные головы личных амбиций-комплексов-обид овечьи шкуры справедливых благодетелей.
Хребет Майдана, которые они пытаются распорошить судебными исками, подконтрольными СМИ и разноцветными шоу, жив не только ментально, но и ФИЗИЧЕСКИ. И если будет нужно, он распрямится в течение суток.
А сейчас? А сейчас демократия. Она бывает очень разной – но именно за неё наряду со свободой отданы жизни многих украинцев. Тем же, кто под видом демократии надел на глаза шоры, следует помнить, что в комплект входят еще узда и кнут.
Впрочем, предохранитель стоит, а курок взведен. А ещё у нас есть оптический прицел. Не для того, чтобы стрелять, а для того, чтобы внимательно наблюдать. И чтобы ОНИ знали, что мы наблюдаем. Пока наблюдаем.
Поборемо та зі Святом вас, друзі.
Слава Україні!”
Олексій Панич: “Тепер вже можна констатувати: справжнє народне святкування Дня Незалежності на Хрещатику почалося після 11 – коли Президент пішов з Майдану, а Тіна Кароль – з даху консерваторії.
Шкода, що повноцінно це змогли побачити тільки ті, хто дивився (і досі продовжує дивитися) стріми Радіо Свобода. Українські телеканали – хто більше, хто менше – але всі показали це святкування в обмеженому форматі, як щось суто локальне та (відносно) другорядне.
Тобто, свідомо і спрямовано применшили для глядачів України значущість та масштаб цієї події.
Факт, який варто занотувати. Важливе свідчення очевидця: телебачення не лише применшило масштаб маршу ветеранів, а й приховало порожнечу, яка оточувала офіційну “ходу” на чолі з Президентом.
Це варто занотувати і запам’ятати.
Бо, як виявилося, цей День Незалежності окремо святкували:
– з одного боку, ветерани, кияни і гості міста (масово);
– з іншого боку, Президент і… телебачення (за винятком стрімів Радіо Свобода).
*
Кажуть, на штиках можна взяти владу, але на них важко всидіти, втримуючи владу.
З досвіду України, додам, що про дивани можна сказати те саме.
*
А офіційна частина почалася в дусі “політики кота Леопольда”, про яку я вже мав нагоду писати. Біла водометна машина – це майже хіповський танк з анекдоту, з пацифіками і трояндами. Стилістична, естетична, семіотична заявка виразна і читається цілком однозначно. Ну подивимося, які плоди принесе народу Україну ця миротворчість”.
Ірина Даневська: “Свято уже закінчилося, можу висловити емоції, які переповнювали мене цього дня. Уся стрічка у світлинах з Маршу захисників. Дивилась фото зі сльозами радості і гордості на очах. Є віра, що для нас не все втрачено…
Трішки легше після зеленого трешу з гучним ляпасом від Тіни Кароль, котра сидячи (!) спиною до людей на Майдані виконувала державний гімн.
Так, в такому ракурсі груди гарні, ноги ще кращі, але коли в колоні на милицях марширують воїни, які втратили свої ноги в боях, і стоячи співають гімн тяжкопоранені, у мене бракує слів, щоб передати емоції від такої неповаги до людей, до держави та державних символів.
Ну і про задеклароване Зе “об’єднання” України. Про яке об’єднання може йти мова, коли навіть у День Незалежності столицею крокує два марші, а у президента, чий штаб довів до цього, не вистачає ні сміливості, ні мізків приєднатися до людей?”
Віталій Портников: “Дайте ему 100 дней” – говорили сторонники нового украинского Президента Владимира Зеленского его критикам, когда те обсуждали те или иные заявления или кадровые решения Главы государства.
Но на самом деле первые 100 дней Зеленского – категория спекулятивная как для тех, кто Зеленского поддерживает, так и для тех, кто его на дух не переносит. Спекулятивная потому, что никакого реального правления Владимира Зеленского еще и не началось.
Человек, еще в ходе своей предвыборной кампании объявивший себя “слугой народа” и внесистемным даже не политиком, а “неполитиком”, Владимир Зеленский не мог рассчитывать на сотрудничество с Парламентом, который он сразу же отправил на внеочередные выборы, и с Правительством, которое он сразу же принялся увлеченно критиковать. В результате первые 100 дней Владимира Зеленского можно с уверенностью назвать днями его безвластия и продолжающейся разбалансировки украинского государственного организма.
Президентская вертикаль, сформированная из ближайших друзей Президента, случайных людей и чиновников, либо обиженных предыдущей властью, либо не выдержавших аппаратной конкуренции, как бы зависла в безвоздушном пространстве. Правительство продолжало жить своей жизнью, Парламент не только не голосовал за наспех подготовленные в президентском офисе и, в общем-то, не рассчитанные на одобрение законопроекты, но и за кадровые предложения Главы государства. Судебная система продемонстрировала всю свою подконтрольность различным кланам и группировкам, среди которых есть как кланы, ориентированные на Президента и его окружение, так и самостоятельные группы, пользующиеся нарастающим хаосом для решения собственных проблем.
Глава государства провел 100 дней без работоспособного Правительства, без Парламента, без собственных министров иностранных дел и обороны, без полноправного руководителя СБУ. Да, он успел назначить – зачастую наобум – руководителей областных администраций, но и для их реальной работы нужна работающая вертикаль. А ее нет и не могло быть. Именно сейчас она должна появиться. Именно сейчас все и начнет происходить.
На самом деле решающее значение для понимания политического курса Владимира Зеленского и вообще его способности руководить страной будут иметь не первые, а вторые 100 дней пребывания бывшего комика в кабинете на Банковой. Буквально через несколько дней начнет работать новый Парламент, в котором спешно созданная под Главу государства партия “Слуга народа” впервые в украинской политической истории будет иметь большинство голосов избирателей. Будет сформировано Правительство – и у Президента будет полный карт-бланш на подбор кандидатуры Премьер-министра и министров. И вот именно от решений, которые Владимир Зеленский будет принимать в координации с выстроенной под него властной вертикалью, нужно будет отталкиваться – естественно, в том случае, если эта вертикаль будет работать, а управленческий хаос будет остановлен.
Потому что само по себе формирование Парламента и Правительства еще не будет означать восстановления эффективно работающей вертикали власти. Для того, чтобы такая вертикаль работала, необходимо четкое понимание задач государственного строительства и профессионализм исполнителей – начиная от Президента, который даже в нынешней ситуации продолжает гордиться своим дилетантизмом, и заканчивая последним клерком, компетентность и образованность которого позволяют рассчитывать на то, что он не допустит ошибок. О коррупции, этом неотъемлемом элементе украинской государственности, я даже и не вспоминаю – просто потому, что честный дурак не менее опасен, чем нечистый на руку пройдоха, и замена пройдохи на дурака на любом уровне может привести только к катастрофе. Ну и понятно, что самая большая опасность для любой вертикали власти – нечистый на руку дурак. А таких мы в ближайшие месяцы и годы увидим огромное количество даже не по злому умыслу, а потому, что власть, которая составлялась по принципу случайных чисел, не могла складываться иначе.
Точно так же, как победа на президентских выборах Владимира Зеленского стала результатом сложения случайных обстоятельств, обусловленных к тому же недооценкой украинской политической и олигархической элитой уровня глубокой фрустрации, анархизации и гражданской апатии большинства жителей Украины, подбор случайным победителем соратников и попутчиков тоже подчиняется исключительно логике рулетки. Кто первый вошел в кабинет, кто первый заполнил анкету, кто связан с тем или иным кланом, близким к Президенту. Но критерии, которые должны обусловить успех любого правления, – общее понимание ценностей, профессионализм, стратегическое видение развития страны и общие подходы к решению тактических задач – не просто отсутствуют. О необходимости такого подхода никто даже и не задумывается. Впрочем, не будем слишком суровы к Зеленскому – отнюдь не только у него одного. Такая деградация политики становится трендом во многих странах, где торжествует популизм. Поэтому украинский кризис обещает стать всего лишь фрагментом во множестве кризисов. Главное, что будет отличать этот кризис от остальных и сделает поучительным, – слабость институций. Выдержат ли они испытание популизмом и дилетантизмом – или рухнут, как песочные замки? И были ли многие из этих институций настоящими институциями или просто элементами кланового лоббирования?
Первые 100 дней новому украинскому Президенту приходилось делать то, что он умеет – шоу. Следующие 100 дней дают новому Президенту возможность сделать выбор между продолжением имитации и реальным управлением страной – если, конечно, сам Владимир Зеленский понимает, что такое реальное управление и чем оно отличается от шоу. Однако и тут возможности Главы государства ограничены. Зеленский – в прокрустовом ложе, скованный нерелизуемыми ожиданиями общества и необходимостью поддерживать работоспособность экономики и сотрудничать с международными финансовыми организациями. Ему нужно, с одной стороны, удовлетворять пожелания близких олигархических групп, а с другой – не привести к тому, чтобы удовлетворение этих ожиданий не обрушило государство ему на голову и не привело к ожесточенному конфликту с теми олигархами, которые окажутся чужими на предстоящем нам карнавале президентской щедрости. Ему нужно, наконец, попытаться закончить войну, но и не капитулировать перед Путиным.
И в этом смысле символично, что 100 дней Президента Владимира Зеленского пришлись на празднование Дня Независимости и альтернативный марш по киевским улицам. Мы могли убедиться, что украинское общество – общество Майдана – живо и активно. Если десятки тысяч людей могут собраться на праздник, то можно представить себе количество тех, кто может собраться на протест.
И это – тоже итог 100 дней президентства Владимира Зеленского, пришедшего к власти на охлократической волне. Но эта волна имеет значение только во время выборов, во времена кризисов и волнений жители всегда остаются дома, а на улицы выходят граждане. Предшественники Зеленского, оседлавшие такую же охлократическую волну надежд в 1994 году и в 2010 году, могли в этом наглядно убедиться.
Поэтому на самом деле у Владимира Зеленского очень простая и ясная задача. Избранный голосами охлократического большинства, он должен стать президентом государственников. От того, в какой мере удастся это Зеленскому за последующие 100 дней и понимает ли он вообще важность и неизбежность такой задачи, будет зависеть вектор грядущего развития страны и масштаб кризиса, который нам еще предстоит пережить.
Элладская православная церковь стала первой после Константинопольского патриархата церковью, признавшей украинскую автокефалию. На первый взгляд, это не самое важное событие – в особенности на фоне того, что сегодня происходит в самой Украине, где о патриаршем томосе – даровании автокефалии Украинской церкви – сейчас вспоминают не так часто, как во времена Петра Порошенко. Но зато самое знаковое.
Потому что оно подтверждает тенденцию, которую не могут до конца осознать не только украинцы, воспринимающие свою независимость как нечто самодостаточное, но и россияне, жители метрополии, которые должны были бы почуять неизбежность происходящих исторических процессов. Неизбежность распада империи, которая, как старая чашка, разбилась в 1917 году, была склеена потоками крови и все-таки опять треснула. Никакой “русский мир”, никакой русский язык, никакой русский газ эту чашку больше не склеят. И это касается не только государства. Церкви это тоже касается. Потому что Русская церковь прирастала территориями по мере имперской экспансии – и сейчас, когда бывшая империя сжимается, как шагреневая кожа, церковь естественным образом эти территории теряет. И это видят все, кроме иерархов и прихожан этой уменьшающейся церкви. Просто церковные процессы более медленные, более инерционные, чем процессы политические.
Из Москвы – да и из Киева, и из столиц других бывших советских республик – может показаться, что историю реально повернуть вспять. Избрать президентом какого-нибудь очередного российского доброжелателя. Договориться с церковными иерархами и замедлить процесс признания автокефалии Украинской церкви. Оккупировать Крым и Донбасс, как до этого Приднестровье или грузинские автономии. Да мало ли что можно придумать! Только все это мало что изменит.
Украина, как и большинство других бывших советских республик, потеряна Россией безвозвратно. Как страна, нация и цивилизация. Каждый новый день, месяц и год будут только усиливать этот раскол – потому что во взрослую жизнь будут приходить поколения людей, вообще не имеющие опыта советского прошлого, а Россия, не понимающая, почему потерянные территории не возвращаются назад, будет вести себя все агрессивнее и отталкивать даже тех, кто связан с ней общим культурным прошлым и языком. Так, как произошло это со многими русскоязычными украинцами и украинскими русскими после начала войны в Донбассе.
Если бы Россия могла согласиться с распадом империи, это усилило бы ее влияние на постсоветском пространстве, укрепило бы само российское государство, сохранило бы шансы для Русской церкви, которую не воспринимали бы как скрытое орудие агрессии. Вместо этого путинская Россия консервирует далекое прошлое на отхваченных у соседей кусках земли, шантажирует энергоресурсами, засылает диверсантов, “льет бензинчик”, вводит войска – и тем самым лишает будущего не украинцев или грузин, а себя саму”.
Коментарів немає