Любов

Більш за все вона хоче, щоб онука була поруч, ну, щоб хоча б телефонувала частіше. Останні півроку вона, лікарка, каже, що це диво, що вона досі жива, що з такими показниками не живуть. Що компенсаторні можливості організму, на які здатен мозок, незбагненні, що наука не може їх осягти. Лікар сказав їй, щоб не терпіла біль. Щоб за перших же ознак приймала ліки. Медичний канабіс в Україні не схвалений МОЗ. Вона, заслужена лікарка України, головна терапевтка області, нічого не хоче навіть чути про медичний канабіс, табу, не обговорюється. Я телефоную їй кілька разів на день. Вона сама не може натиснути кнопки свого телефона – набрати мене, руки трусяться, тому я сама телефоную їй. Я маю довго чекати, доки вона зможе таки знайти ту одну кнопку і відповісти. Інколи відповідає тато. Це означає, що вона мовчки подала знак, що не буде говорити. Тато розповідає про неї, про себе, читає вірші, співає пісень, переповідає якісь історичні анекдоти. Доки я не перерву його, щоб попрощатися. Він не замовкає, щоб я не сказала страшні для нього речі про несправедливість самотності в старості, про байдужість і тупість… Гудки.

Я: – Мамуся, как ты, зайчик мой?

Мама: – Алло! Алло! А? Что?

Я: – Мамусичка, это я, добрый вечер!

Мама: – (з неймовірною радістю, з піднесенням, натхненно) Ирусенька, это ты? Ирочка!

Я: – (після недовгою паузи збентеження і вагань) Да, бабушка, это я. Как твои дела?

Мама: – Ой, плохо, Ирочка, плохо.

Я: – Ну, ты держись, бабушка.

Мама: – Да-да, вот и Боренька тоже так говорит. (голос дрижить, мама схлипує і одразу ж опановує себе). Как ты, Ирочка, у тебя есть работа?

Я: – Да, бабушка, работа есть.

Мама: – Ну, расскажи мне, чем ты сегодня занималась?

Я: – Работаю, бабушка, все, как обычно.

Мама: – (кличе тата) Витя, Витя, иди, Ирочка звонит, внучка, поговори с ней!

Тато: – (бере слухавку і одразу починає співати театрально з награною безтурботністю) Отцвели уж давно хризантемы в саду!

Я: – (пошепки, дуже твердо) Папа, это я – Оля, но я – Ирочка, давай!

Тато: – (миттєво зорієнтувавшись) Ирочка, внучечка, работаешь, да? Все хорошо у тебя. Вот ты умничка! Ну, давай, давай, до свидания!

Вранці я зателефонувала, як зазвичай. Її голос проривається крізь завісу, що морфін навісив на її розум. Вона намагається відповідати твердо і бадьоро. Вона ніколи не хоче засмутити мене собою. Вона вважає мене надто вразливою, її слово – “впечатлительной”. Розмова триває не більше двох хвилин, як всі останні два місяці. Останній сплеск повноти життя був у неї на початку вересня, коли онука приїздила і була в місті кілька днів. У неї вистачало сил навіть на ігри з правнучкою через відеозв’язок. А потім вона почала згасати. І пішли в хід дозволені МОЗом таблетки. …Ввечері тато взяв слухавку. Ні, допомога не потрібна. Тато і матуся справляються самі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Коментарів немає