Будь-яка казка символічно відображує внутрішній світ людини, тобто, не те, що відбувається у зовнішньому житті людини, а те, як вона оцінює події свого зовнішнього життя. Таким чином, коли я кажу: «Мені подобалася в дитинстві казка про Дюймовочку», – я на символічному рівні розповідаю про те, як я сприймаю власні стосунки з чоловіками у моєму житті, як саме оцінюю їхню роль у моєму житті.
Щоб розшифрувати символізм мого внутрішнього життя, маємо проаналізувати казку «Дюймовочка».
Як Дюймовочка характеризує мене особисто? Я – жінка-дитина. Мене виховувала люблячі батьки: опікали, пестили, розважали. У мене в дитинстві було все, щоб почуватися захищеною і у комфорті. У мене все було настільки добре у зовнішньому житті, що я мріяла про пригоди: зміни в житті, подорожі у пошуках інтенсивних вражень, вражаючі почуття та дивні переживання. Я не знаю, чого я хочу за великим рахунком, але завжди у конкретній локальній життєвій ситуації точно знаю, чого я не хочу. Я дослухаюся до внутрішніх відчуттів, щоб зрозуміти, що я таке, і знайти, нарешті, своє місце в світі. Бо я не можу все життя залишатися у безпечній затишній домівці батьків – я відчуваю, що не можу.
Я наївна. Мене легко ввести в оману, якщо поводитися авторитарно, впевнено, справляти врядження компетентної людини. Я не впевнена в собі, томі підсвідомо прагну знайти авторитетну людину, яка б мене направляла по життю. Я потребую захисту. Коли я бачу людину, що справляє на мене враження лідера, я вважаю, що можу покластися на таку людину. Зазвичай я очікую захисту від чоловіка, коханого, начальства, а також від тих, хто старший за мене за віком і сильніший на вигляд. Підсвідомо я очікую від людей уваги, прихильності, опіки, поблажливості, що вони не вимагатимуть від мене бути сильною, самостійною, відповідальною, компетентною. Я цього від людей не вимагаю прямо, я саме що очікую цього від них. Я не можу вимагати – це не властиво моїй природі. Але я можу своїм виглядом показувати, що саме люди мають робити по відношенню до мене. Так домашні кицьки маніпулюють поведінкою людей.
У мене нерозвинені соціальні навички. Мене важко змусити себе заперечити – сказати «ні». Я підсвідомо готова підкоритися волі партнера: чоловіка, батьків, дітей, друзів, тренерів у спортзалі. Будь кого зі свого оточення, хто поводиться наполегливо.
Я легко пристосовуюся до бажань інших. Часто підсвідомо намагаюся стати такою, якою мене хочуть бачити, перш за все, батьки і чоловік, а також інші важливі для мене персони. Я почуваюся залежною від щедрості та прихильності впливових авторитетних людей. Тому підсвідомо прагну заслужити їхню вдячність.
Я завжди сумніваюся щодо правильності власних рішень. Жду «підказки від старших» і живу, сподіваючись на диво, що раптово змінить моє життя.
Коли життя несподівано (для мене) проявляє суворість, я відчуваю безпорадність, страх, я тоскую, сумую. Я не люблю, коли обставини вимагають від мене брати відповідальність на себе, керувати, давати накази. Це занадто складно, занадто напружує. Я перемикаю увагу з зовнішнього світу на внутрішній: фантазую, дослухаюся до своїх почуттів, мрію. Я переконана, що обставини самі собою складуться так, що знайдеться хтось компетентний, хто керуватиме ситуацією і без моєї особистої участі.
Я сентиментальна, ніжна, мрійлива. Я співчуваю стражданням інших. Але я надто пасивна, щоб опиратися волі інших і імперативним обставинам. Тому завжди знаходиться той, хто намагається віддавати мені накази та керувати моїм життям. Або обставини, мов течія, несуть мене в якомусь напрямку, який не завжди мені подобається.
Які у мене уявлення про материнський обов’язок? З одного боку, я була очікуваною бажаною дитиною. З іншого, мамуся не сприймала мене як особистість – тішилася мною, виховувала у ляльковому світі. А потім доля так склалася, що я вмить опинилася поза маминим затишним світом, абсолютно не готовою до самостійної взаємодії з персонажами, що там мешкають. Довелося у суворих умовах залежності від волі інших та від зовнішніх обставин виконувати обов’язки, що нав’язувалися мені. Це мій досвід. Під його впливом формується моя особистість.
А які ж у мене стосунки з батьком? А жодних. У Дюймовочки немає батька. У мене немає уявлення про те, які бувають стосунки між жінками та чоловіками. В реальному житті батько (або персона, що виконує батьківську роль) – це перша фігура лідерського типу, яка дає приклад формування вільних та безпечних стосунків з людьми протилежної статі. Він відрізняється від мами і від мене, і у мене формується усвідомлення унікальності, індивідуальності. Одна з ролей батька – допомогти дівчинці перейти із затишної материнської оселі до зовнішнього світу, сповненого конфліктів, конкуренції, боротьби, небезпеки. Роль батька – бути прикладом самостійності, компетентності, відповідальності, вміння керувати потоком подій і нести відповідальність за власні рішення і вчинки. Навіть в неповних родинах, де дитину виховує або мати, або батько самотужки, має бути представлені обидві батьківські ролі в одній людині: і ніжна турботлива материнська роль, і компетентна рішуча вимоглива батьківська роль. Але буває так, що у повній родині обидва батьки є турботливими і ніжними, але безвідповідальними і некомпетентними. Тоді дитина росте в умовах, де відсутній приклад самостійності, відповідальності, лідерства. Дівчинка виростає в такій родині без ідеалу компетентності та самостійності – їй немає на що спертися всередині себе. І вона шукає «батька» у зовнішньому світі. На що вона орієнтуватиметься у своїх пошуках? Звісно, на те, про що чула від матері, а також на власні фантазії, що розвивалися в умовах нереалістичного світу. Мати може що завгодно розповідати про чоловіків – у дівчинки немає можливості порівняти її розповіді з реальним становищем речей, бо вона не живе в реальному світі. Якщо образ чоловіка, намальований матусею, непривабливий, у дівчини як гіперкомпенсація з’являється власний фантастичний образ (антисценарій – на противаги маминому) – ідеальний казковий Принц. І вона живе ірраціональною вірою у Принца.
Таким чином, Дюймовочка абсолютно безпорадна щодо своїх стосунків із чоловіками. Нездатна самотужки подолати життєві труднощі. Саме тому на її долю випадають різноманітні випробування, пов’язані зі стосунками з вольовими самостійними людьми. Всі ці люди дуже різні, але їхня спільна якість – авторитетність, лідерство, сильна воля, вміння віддавати накази й контролювати. Лише на особистому досвіді Дюймовочка навчається усвідомлювати, де добро, де зло, де етичне, де неетичне, де гарне, де потворне у стосунках з людьми, зокрема з чоловіками. Тільки в такий спосіб вона може усвідомити власну унікальну творчу природу і знайти щиру радість життя.
Коментарів немає