Коли улюблена казка «Снігова королева»

Будь-яка казка символічно описує внутрішній світ людини. Тобто, не те, що відбувається з нею у зовнішньому житті, а те, як вона оцінює події свого зовнішнього життя. У дитинстві нас заворожує казка, в якій ми прозріваємо головний сюжет свого життя. Деякі люди все життя пам’ятають свою улюблену в ранньому дитинстві казку, пам’ятають, хто і як її розповідав, читав. Це означає, що по мірі того, як людина дорослішала, життєвий сюжет, що захоплював її у дитинстві, якимось дивом не витіснився зі свідомості в підсвідомість. Такі люди усвідомлюють свій головний життєвий сюжет. Оскільки те, що ми усвідомлюємо, не має над нами влади, такі люди, хоча і не владні змінити свій життєвий сюжет, можуть діяти вільно всередині сюжету.

– Більш за все мене вразила головна героїня – Герда. Події мого життя вказують на те, що я проживаю свій життєвий сюжет, вважаючи себе Гердою-рятівницею. Я чиню в житті, як Герда: догоджаю всім близьким, піклуюся про них, жертвую собою заради них. Моє життя – це небезпечна подорож світом у пошуках свого кохання і втіхи. Я очікую, що коли пройду всі важкі випробування, то в кінці подорожі зустрінуся з коханим. Навіть якщо у нього буде крижане серце, моя доброта і ніжність зроблять диво: його серце розтане, і ми разом повернемося додому, де почуватимемося у затишку і гармонії. Я вірю, що це можливе.

На перший погляд може здатися, що головна героїня – це Герда. Бо це ж її пригоди ми переживаємо, її очима дивимося на те, що відбувається. Герда втратила свого коханого і пішла його шукати. Вона пройшла всі випробування, знайшла його і своїми палкими почуттями відродила до життя його нещасне серце. Але якщо копнути глибше, то виявиться, що більше ніж долею Герди ми переймаємося долею Кая. Той, хто любить цю казку, більш за все переживає про те, що з ним може трапитися така сама біда, як із Каєм. В якусь мить мене, як Кая, смикне за язика моя зухвалість, я бовкну якусь дурню – і полетить моє життя шкереберть. Страшно! І якби ж то була у мене така людина, що з любові до мене піде шукати мене до пекельних світів, як Орфей Евридику. Але чи є? Хто зна.

І може так статися, що я проживатиму свій життєвий сюжет, вважаючи себе Гердою-рятівницею в той час, коли насправді є Каєм зі спотвореним викривленим баченням світу серцем. Я можу вважати себе Гердою – і чинити в житті, як Герда: догоджати всім навколо, піклуватися про всіх, жертвувати собою заради інших. Мені здається, що це я, таким чином, мандрую світом у пошуках свого кохання і втіхи, і в кінці подорожі на мене очікує винагорода: я його знайду, врятую, разом ми переможемо зло і повернемося до прекрасного життя. Так я вважаю. А насправді я – не Герда, а Кай. І всі мої вчинки – це не рятування коханого і світу в цілому, а нецікаве складання з уламків криги незрозумілого мені слова «Вічність» заради того, щоб отримати бажані для мене ковзани і незрозуміло навіщо потрібний мені весь світ на додаток.

Потрібно розібратися в тому, про що ця казка. Символічно це казка про те, що на якомусь етапі свого життя через якісь обставини людина втратила цілісну картину світу – перестала розрізняти гарне й потворне, добре і зле, глобальне й локальне. Наприклад, коли Герда знайшла після довгих важких пошуків свого Кая, він складав із уламків криги слово «Вічність». Королева сказала, що якщо він складе це слово, він стане господарем самому собі, а вона подарує йому весь світ і пару нових ковзанів. Людині, що розрізняє глобальне й локальне, така тка обіцянка здається дивною. Але людині, яка не бачить різниці, потрібно пояснювати, що весь світ – це те, що вже містить в собі всі без виключення речі, в тому числі і ковзани. Людина, що не бачить, чим поняття «весь світ» відрізняється від поняття «ковзани», це людина, з якою нема за великим рахунком про що говорити. Тому Герда заплакала, побачивши, який Кай нерухомий і холодний, – відчула, що із Каєм сталося щось значно гірше, ніж просто викрадення його Королевою.

Філософ Андрій Баумейстер у своїх лекціях часто приводить у якості метафори зруйнованого діячами епохи Просвітництва цілісного бачення людиною світу дзеркало тролів із казки «Снігова королева». Механістичний підхід до світосприйняття робить людину глибоко нещасною, позбавленою відчуття вищого сенсу свого існування. Песимізм, нудьга, туга без причини часто є не ознакою якогось захворювання, а наслідком глибоко вкоріненої у свідомості ідеї механістичності світу. Сучасна людина європейської цивілізації зазвичай навіть не здогадується про те, що дивиться на світ очима просвітника Вольтера, і , звісно, не пов’язує своє відчуття безсенсовності існування із цим поглядом.

Життєвий шлях того, чия улюблена казка “Снігова королева”, – це складання цілісної картини світу з уламків локальних уявлень про світ. Виховання в собі почуттів. Відновлення втраченого балансу між живим і механістичним, між сутнісним і формальним. Між беззахисним, вразливим через відкритість до світу і між невразливим, інструментальним через чітке бачення структур і майстерне вміння з ними вправлятися. Між чуттєвим і раціональним.

А як же Снігова Королева?

– Мене найбільше заворожувала снігова королева – холодна, красива, самодостатня (їй не потрібно ідентифікувати себе через будь-якого чоловіка – снігового короля не існує :))))).

Запитання: якщо Снігова Королева самодостатня, навіщо їй викрадати хлопця і утримувати його біля себе чарами? Якщо снігового короля не існує, це не значить, що Снігова Королева самодостатня – це лише значить, що вона самотня, і викрадення Кая – це спосіб позбутися самотності. Чи не відчуття самотності змушує нас заводити кота і запрошувати до себе когось пожити? Снігова Королева, скориставшись цікавістю та зухвалістю Кая, являє йому себе і манить за собою. Потім, скориставшись тим, що Кай прив’язав свої санчата до її саней, чарами прив’язує Кая до себе і викрадає його до свого розкішного палацу. Там Кай всю ніч дивиться на місяць, а вдень спить у її ніг. Снігова Королева заохочує Кая складати з крижин слово “вічність”: “Якщо ти складеш це слово, ти будеш господарем собі, і я подарую тобі весь світ і пару нових ковзанів”. Чи можна вважати самодостатньою істоту, яка витрачає свій час і сили на те, щоб мати поруч подібну до себе істоту?

Ми вільні інтерпретувати все, з чим маємо справу. При цьому інтерпретації можуть бути як правдивими, так і хибними. Але і ті, і інші мають над нами владу – ми приймаємо рішення, міркуємо, даємо оцінку і діємо відповідно до того, як інтерпретуємо те, що справляє на нас враження. Ви вважали, що Снігова Королева самодостатня, бо не має потреби ідентифікуватися із якимось чоловіком. Запитання: чому ви вирішили, що у неї немає такої потреби? Які саме місця в тексті казки «Снігова Королева» дозволили вам зробити цей висновок? Варто перечитати казку, проаналізувати її наново.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*

Коментарів немає