Не нарікаю я на Бога

Тарас ШЕВЧЕНКО

***

Не нарікаю я на Бога,

Не нарікаю ні на кого.

Я сам себе, дурний, дурю,

Та ще й співаючи.

ОрюСвій переліг — убогу ниву!

Та сію слово. Добрі жнива

Колись-то будуть. І дурю!

Себе таки, себе самого,

А більше, бачиться, нікого?

Орися ж ти, моя ниво,

Долом та горою!

Та засійся, чорна ниво,

Волею ясною!

Орися ж ти, розвернися,

Полем розстелися!

Та посійся добрим житом,

Долею полийся!

Розвернися ж на всі боки,

Ниво-десятино!

Та посійся не словами,

А розумом, ниво!

Вийдуть люде жито жати…

Веселії жнива!..

Розвернися ж, розстелися ж,

Убогая ниво!!!

Чи не дурю себе я знову

Своїм химерним добрим словом?

Дурю! Бо лучче одурить

Себе-таки, себе самого,

Ніж з ворогом по правді жить

І всує нарікать на Бога!

1860

“Коли я живу з ворогом по правді, я страждатиму, як от Ной серед населення Содому. Але я не маю при цьому нарікати на Бога, бо це нарікання недоречне, бо не можу я знати задуму Творця. Я маю говорити слово правди, навіть якщо мені здається, що Бога немає. Ніхто не може довести, що Бог є, але і спростувати не може. Тому найрозумніше, що я можу вчинити, – це жити по правді – так, ніби Бог є”.