Друзі по 8 дому

В юності я захоплювалася скелелазінням та альпінізмом. Там з дружбою все було просто і ясно: або у зв’язці ви обоє сумлінно виконуєте свої обов’язки (фахово обирати шлях, надійно закріпити гак, уважно вибирати мотузку страхування) – або один із вас працює за двох, ризикуючи власним життям. І тоді, вже вдома, після повернення з альптабору чи походу, неможливо приховати, хто є хто. Ось з’явився новенький, знайомиться з усіма, вже, здається, і обрав собі товариша. І тут ти так проходиш повз, зневажливо хитаєш головою і кидаєш коротко: “Не раджу. Я з ним у зв’язці ходив”. Зараз ми всі з вами в такому поході – і все проявиться. І навіть дружба, що тривала десятиліттями, може завершитися так, як завершується похід у гори з людиною, що висить на тобі мертвим вантажем тоді, коли мала б іти нога з ногою і страхувати, коли ти дерешся з усіх сил в небезпечній ділянці. Ми спустилися вниз. Ми не дивимося в очі одне одному. Я розвертаюся мовчки і йду геть. Назавжди.