Фейсбук дискутує про те, яка форма привітання має право на існування: “Добрий день! чи “Доброго дня!”. А вчора у Юрія Макарова я прочитала про те, що у побуті та громадському просторі хамство практично зійшло нанівець. Українці не памʼятають астрології, але памʼятають головне астрологічне правило життя під час війни: плекай культуру, будь ввічливим і гарним.
Само поняття «культура» означає «оброблена ділянка землі на відміну від дикої». Ми маємо постійно обробляти мову за допомогою дискусій навколо неологізмів, щоб троянди й виноград не виродилися в шипшину й дичку.
Олена Новак: “Тема для обговорення на подальші роки) Шмат дисертації) Завжди навчала студентів тому, що мова – жива, розвивається, змінюється. Адже й життя, довкілля змінюються. Скільки неологізмів (як новотворів, так і запозичень) з’являється чи не щодня. На маю думку (!), розводити дискусії щодо “Добрий день!” чи “Доброго дня!” – марна справа, непотрібна. У живому мовленні є обидві форми. У деяких місцевостях ще під час своїх студентських практики чула “Доброго дня!”, “Доброго ранку/вечора!”.
Ольга Іванець: – У коментарях до допису філологині є зауваження читачки: «Бажаю: «Доброго ранку!» – на цей коментар авторка відповідає: «Спочатку привітайтеся, а потім вже бажайте». Дискутувати з приводу неологізмів – необхідна справа, бо це дискусії не про що інше як про ментальне й психічне здоровʼя нації, про ідентичність. Неологізми створюють конкретні люди, і конкретні люди мають оцінювати ці неологізми: або ці новоутворення є корисним для ментального та психічного здоровʼя людей (купа авторських неологізмів увійшли до словника як інструмент для розвитку); або це ментальне сміття, яким самостверджується автор («стоял январь или февраль, какой-то чертовьій зимарь»); або це інструмент ворожої пропаганди («тулумбасьі бей-бей, за пороги – гей-гей, запорОги- вОроги, головьі не дОроги). Якщо не дискутувати, тобто, не аналізувати та не оцінювати неологізми, мова у побуті швидко деградує до рівня дитячого лементу, а рівень публікацій у ЗМІ опуститься до «Мама мьіла раму» (порівняйте номери журналу «Огонек» часів російської імперії та совецьких часів). Так, сьогодні у живому мовленні є обидві форми: одна з них логічна, а інша – ні, – та про це простий люд ніколи не замислиться, якщо хтось компетентний на це не вкаже.
Ivan Naidenko6 – Мова – живий організм, бо твориться вона ЖИВИМИ ЛЮДЬМИ, на ходу. Коли ще первісні люди-напівмавпи не розмовляли, то передавали одне одному інформації якимось “меканням”. З часом звуки ставали формами-символами. Ще пізніше їх ДОМОВЛЕНО узгоджували вважати усталеними правилами. Але від того звуки не перестали бути, по суті, умовними символами. Отже НІЯКІ геніально-знамениті науковці НЕ ЗДАТНІ диктувати носіям народної мови категорично-огранені словоформи. Жодні сьогоднішні академічні “правописники” не зможуть встановити, як “закон”, те, що НЕ ПРИЖИВАЄТЬСЯ. Особисто я, вітаючись, висловлюю як побажання: “ДобрОГО ранКУ!”, – це до тих, кого ЗНАЮ і БАЖАЮ добра. А коли до незнайомих, або у чиновницьких інстанціях, то “Добрий день!” – у формі констатації. Поради “законодавців правопису” для мене недієві – при всій повазі до їхніх знань.
Ольга Іванець: – Словники не створюють нових слів та ідіом, а лише фіксують ті, що стали поширеними настільки, що всі носії мови розуміють їх значення. Спроба за Сталіна створити новий словник української мови для українців з метою їх зросійщити, як бачимо, провалилася: українці не забули своєї мови й навіть, зросійщені, намагаються під час війни розібратися з адекватною формою вітання. Ви особисто можете вживати слова на власний розсуд, ви можете навіть створювати нові українські слова, послуговуючись українською мовною моделлю, можете ігнорувати правила граматики, лексики, фонетики, семантики, стилістики – ви ж вже давно закінчили школу, і жодна філологиня, жодна лінгвістка не поставить вам погану оцінку й не викличе до школи батьків. Такий от привілей є у дорослих. У межах української мовної моделі вас зрозуміє кожен українець: “Глока куздра штеко бодланула бокра й курдячить бокренка”, або “Варкалося. Хливкі шарки пирялися в наві та хрюкотіли зелюки, як мумзики, в мові”.
Ivan Naidenko: – Розумію священне право кожного на власну думку – і моє, і Ваше. Але до чого тут цитування Вами “глока куздра”?
Ольга Іванець: – Ivan Naidenko, та це просто: анекдот про куздру розповідає професор лінгвістики на першому курсі філології на першій лекції з загального мовознавства. Тож, тут у нас з вами не конкурс думок, а ваша думка проти мого знання.
Ivan Naidenko: – А моя думка базується на незнанні? незнанні чого?.. Вас дуже втішає Ваша перевага наді мною у знанні? На здоров”я!
Ольга Іванець: – Ivan Naidenko, ні, не втішає, навпаки, засмучує. Мене б втішила конструктивна бесіда, де опонент оперує знанням, а не думками. Та я продовжу. В українській мовній моделі ми вітаємося констатацією факту: «Добридень!», «Слава Україні! – Героям слава!» – а прощаємося ми побажанням: «Доброго дня!», «Хай щастить!», «Будьте здорові!» Така форма вітання й прощання свідчить про те, що Україна належить до персоноцентричної європейської культурної моделі: рівність всіх перед законом, співробітництво, повага до особистості та приватної власності. Московія – соціоцентрична спільнота: репресивна патріархальна традиційна культура типу азійської деспотії з імітацією притаманних Демократії інституцій, яку можна характеризувати російською приказкою «Я – начальник, тьі – дурак». Тому там привітання висловлюється у формі наказу та у формі самоствердження: «Здравствуй!», «Здравия желаю!» Прощаються ж російці запозиченням з польської, перекладеним російською: «До свіданія!» Російська мова – мова імперії, штучно створена, щоб обслуговувати імперію. Тож, вона чужа для всіх поневолених московитами народів, і важко сказати, як кожен з цих народів вітається й прощається рідною мовою, якщо ще пам’ятає її. В результаті специфічного впливу російської культури у нас в мові зʼявилися такі гібриди як привітання у формі побажання: «Доброго дня!», «Доброго вечора!» Але і в російській мові під нашим впливом зʼявилися подібні гібриди – російці на прощання кажуть: «Хорошего дня!»
Ivan Naidenko: – Повторю стандартно-банальне твердження: мова – живий організм, і її не можна “врегулювати” штампами. Як сім”я планує бюджет? Сідають і радяться-домовляються: цього місяця придбаємо те, наступного – те… Нехай схематичне порівняння, але так само “сідають” і вирішують мовознавці: “Давайте вважатимемо ось таку словоформу за правило…” Все – умовне! І почасти у ньому немає ЛОГІКИ. А велика проблемність мовлення полягає у тому, що скільки б мовознавці з хорошою академічною упертістю – чи переконаністю у своїй винятковій правоті – не “перевиховували” схильності народу до неправильної вимови, а МІЛЬЙОНИ ЛЮДЕЙ “не почують” їх. Відтак – який сенс у дискусіях фахової філологині з носієм шкільного атестату?.. Я не читав монографій про найвитонченіші грані антагонізму між основами української та москвинської граматики, – це не мого інтелектуального рівня справа. При цьому НІХТО не переконає мене у тому, що не слід мені говорити привітання “Доброго ранку!” у формі побажання. Таких, як я, – МІЛЬЙОНИ, отже СОТНЯ лінгвістів їх не “перенавчить”. Спробуйте заперечити це ПРОСТИМИ словами! І нагадаю ще прислів”я: “Народ скаже – як зав”яже!”… Я перепрошую, але, при всій повазі до Ваших знань, не бачу потреби й часових можливостей у “нерівнобічній” дискусії, – напевно знайдуться для Вас відповідніші опоненти.
Ольга Іванець: – Я зрозуміла вашу позицію: «Правити світом мають некомпетентні неосвічені прості люди – кожен з вас Президент». Успіху з цим!
Ivan Naidenko: – А щось розумніше Ви могли би написати?
Ольга Іванець: – Матері своїй це кажіть.
Коментарів немає