Маю написати про туалетний папір

29 років від народження я прожила в совку, де не було туалетного паперу. Люди витирали дупу газетою. …Татусь мій фактично одразу після того, як отримав червоного диплома медичного інституту став зіркою хірургії в нашому місті. Ну, він реально геніальний. І він в обл. лікарні створив відділення проктології. В совку то було дуже прогресивним починанням. Татусь не лише оперував і лікував – він вів просвітницьку роботу: малював стінні газети, виступав з лекціями, за кожного слушного випадку розповідав людям, як слід поводитися щодо власної дупи, щоб з нею не сталося біди. Пам’ятаю таку сцену. Сидить у нас на канапі сусідка з широко відкритими очима, а татусь ходить перед нею з журналом «Под знаменем ленинизма» в руках, розмахує ним і пояснює переконливо: «Бачите скільки паперу? М’якенький. Але не можна ним дупу витирати. А чому?» По обличчю сусідки видно, що вона хоче сказати, мовляв, Ленін же ж, але не може – втратила мову з переляку. А тато продовжує: «Не можна, тому що типографська фарба містить свинець. Якщо свинець постійно пхати в дупу, то буде у вас від того свинця рак прямої кишки, врешті-решт. А чим же витирати?» Тато робить паузу і дивиться в обличчя сусідки зацікавлено. Вона мовчить, лише кліпає очима. Тато, розчаровано: «Ви «Гаргантюа та Пантагрюель» не читали. А він там дупу фетровим капелюхом витирав, куркою також, але маленькі гусенята йому були найкращі. Так ось, що я вам скажу: дупу слід не витирати, а мити». І продекламував вірша, що сам написав на цей випадок. Вірш був довгий, цікавий і завершувався словами: «Беда, если Она (тут тато робив значущий наголос і піднімав вказівного пальця) осталась не помытой!» Очевидно ж, що дупу можна лише мити! Чого і людям зичу.