Булгакіада

Дихає місто весни моє

Бентежне століття загоює рани

Ще до повноліття тут всі ветерани

Наповнене світлом минуле прощає

Чомусь тут ніколи не хочеться чаю

Не хочеться снігу, не хочеться слави

Нехай дістається церквам з хоругвами

Ми просто з тобою удвох погуляєм

На березі річки, якої немає

(Океан Ельзи, Один в каное – Місто весни)

Секретаріат Національної спілки письменників України (НСПУ): “після жаху смертей і руйнувань, який чинить Росія в Україні”, у центрі Києва не має працювати музей письменника, який люто ненавидів Україну і її незалежність.

“Булгаков, по суті, є одним із предтеч горезвісного “русского мира”, і це яскраво відображено в його небезпечних книжках, де він оспівав і звеличив не лише царат і монархію, а й нелюдську жорстокість, яка притаманна росіянам і є основною рисою російської нації. Його зневажливе пихате ставлення до України викликає тільки щирий гнів і почуття огиди”, – ідеться у заяві.

Автори заяви звертають увагу на те, що саме тепер українці висувають дуже високі вимоги до культури, бо людям, які постраждали від війни й окупації, зовсім не байдуже, якого художника шанують і за які заслуги.

“Тим часом функціонування музею Булгакова в наш час доводить протилежне: держава утримує й опікується закладом, який зберігає пам’ять про одного з найпідступніших ворогів України”, – пишуть у НСПУ.

Спілка письменників вимагає закрити музей письменника, а всі експонати передати на архівне зберігання до Національного музею літератури.

Натомість пропонують облаштувати музей українського композитора Олександра Кошиця, який жив у цьому будинку до 1906 року. Його заслуги, на думку НСПУ, “дуже вагомі не лише для України, а й для всього світу”.

«Мова про Музей Булгакова, яку місію він виконує, які проблеми підіймає, як працює на Україну».

Ольга Іванець: – В українській столиці точно не має бути музею російського письменника.

Walentyn Melnyk: – Ольга Іванець, ще одна спеціалістка з літератури

Ольга Іванець: – Walentyn Melnyk, На відміну від вас, я спеціалістка з російської літератури – маю диплома саме з цього фаху.

Walentyn Melnyk: – Ольга Іванець, Чехова теж, геть з України?

Ольга Іванець: – Walentyn Melnyk, Оскільки ви не є фахівцем в галузі російської літератури, дискутувати з вами не маю наміру – це було б нечесно з мого боку, подібно до того, як нечесно бити дітей.

Walentyn Melnyk: – Ольга Іванець, фахівчині в галузі літератури:Відмінювання слова диплом Називний хто? що? диплом (я маю ЩО?- Диплом.,У мене не має чого? ( родовий відмінок ) -диплома… видно спеціаліста ..фемінітив -спеціалістку..

Ольга Іванець: – Walentyn Melnyk, Кажу ж: ви не фахівець з літератури, зокрема, зі стилістики текстів. Тож, не цікаво з вами обговорювати ані Булгакова, ані словосполучення “мати диплома”.

Walentyn Melnyk: –  Ольга Іванець, мати – майбутній час . з вами дійсно не варто дискутувати. були б ви чоловіком,назвав би вас невігласом.а так ,сподіваюсь ,багаж незабутих (як варіант -не набутих)знань дасть вам змогу скористатися правилом: Іменники чоловічого роду найчастіше мають нульове закінчення; жіночого роду — закінчення -о, -я; середнього роду — закінчення -о, -е.

Ольга Іванець: – Walentyn Melnyk, Ну, тепер я маю право назвати вас невігласом – ви ж чоловік: ви – невіглас, до того ж набридливий і нахабний.

Walentyn Melnyk: – Ольга Іванець -та спіть уже. література -то не ваше..ви навіть невігласу (чи -ОВІ?) не цікаві..смішні в своїй безапеляційності..(БЕЗАПЕЛЯЦІ́ЙНИЙ, а, е. Який не допускає заперечення, сумнівів; незаперечний, категоричний.. .Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Ольга Іванець: – Walentyn Melnyk, Ви не маєте диплому філологічного факультету, що підтверджував би вашу компетентність в питаннях літературознавства, синтаксису і морфології. Тому ваші фантазії на ці теми нічого не варті.

Walentyn Melnyk: – Ольга Іванець, таки стрижена!ви маєте . воно вам помогло?

Ольга Іванець: – Walentyn Melnyk, Ви хочете спілкуватися зі мною. Я теж люблю спілкуватися. Та, на жаль, ви нічого не можете запропонувати мені для спілкування, крім своєї графоманії, а це, вибачте, як запропонувати квас, назвавши його Moet & Chandon Brut Imperial.

Walentyn Melnyk: – Ольга Іванець, спілкуватися з вами не хочу . тому і на мислі не мав вам нічого пропонувати .до речі,квас – це ваш рівень як філологині і літературознавиці. не треба так пафосно подавати свої нічні пошуки марок шампанських вин у гуглі..не вражає.

Ольга Іванець: – Walentyn Melnyk, Я бачу, як ви не хочете )))) Та річ у тім, що ви таке шампанське лише в Гуглі бачили.

Валентин Мельник: – Ольга Іванець, таки стрижена,не брита.тішусь за вас,що ви тим шампанським заливаєтесь як циган сироваткою.друг Корчинський колись зауважив,що нічого так не видає плебейського походження,як обізнаність в марках дорогих годинників,напоїв та авто..

Ольга Іванець: – Валентин Мельник, Ваші когнітивні здібності не залишають вам можливості осягнути смислів трансляцій Корчинського, і ваші фантазії щодо цих смислів викликають регіт. Розмовляти з вами може бути цікаво, якщо ставити на меті антропологічне дослідження советікуса в реаліях 31 року зникнення совка і символічності смерті Горбачова.

Валентин Мельник: – Ольга Іванець, мої когнітивні здібності ніщо порівняно з вашими латентними бажаннями екстраполювати свою провінційну обмеженість та вроджену пиху посередності,на співрозмовника.vale!

Ольга Іванець: – Валентин Мельник, Це все, що ви можете протиставити моєму дипломові з філології, якого у вас немає, чи далі будуть ще погрози фізичної наруги?

Валентин Мельник: – Ольга Іванець, та нічого я вам не протиставляю,нащо ви мені здались.ви вже цим дипломом махаєте як турок шаблею.дуже доречно,що всі ті три національні університети ,дипломи яких я мав честь захистить, дали мені привілегію спілкування зі справді розумними людьми.

Ольга Іванець: – Валентин Мельник, рада, що ви вирішили обмежитися вербальною агресією. Маю лише подякувати вам за участь у діалозі. Безцінний матеріал для підручника з комунікатики. А ви вашого друга Корчинського також обзиватимете, як мене, за його позицію щодо музею Булгакова в Києві? Бо моя позиція і позиція Корча збігаються абсолютно. Та він ще й вас шаріковим обізвав тут. То що, будете Корчу опонувати, як мені, чи як? Дмитро Корчинський: «Памʼятаю, коли в Києві ліквідовували музей леніна, виття захисників культури було ще більше, ніж нині, коли хочуть ліквідувати музей булгакова. Їхні аргументи були ще сильніші. Але колишній секретар ЦК КПУ по ідеології кравчук підписав наказ про ліквідацію.

Коли першого грудня 2013 року братчики зазіхнули на памʼятник леніна біля Бесарабки їх ледь не зʼїли свідомі громадяни, які вийшли протестувати проти режиму януковича. Через два тижні ці свідомі громадяни самі його знесли.

Побачите, незабаром музей булгакова зникне (разом з памʼятником). Його урочисто знищить нинішній міністр культурки ткаченко. Арестович переконливо обгрунтує необхідність цього культурного акту, а ті хто нині захищають в соцмережах, будуть мені дорікати тим, що я його читав у 1982 році.

Все буде добре, а булгакова не буде».

Walentyn Melnyk: – Ольга Іванець, Я Українець.і ніхто в усьому світі не може мені заборонити щось читать,чи почитать. ні воргог,ні тим більше друг.

Ольга Іванець: – Walentyn Melnyk А, он воно що: ви просто підмінили поняття! У нас тут йдеться про те, чи бути музею шовініста в Києві, чи не бути, а у вас особисто йдеться про те, що ми вам забороняємо читати шовініста. Та ми не забороняємо – читайте собі, кого хочете, якщо така у вас потреба.

Walentyn Melnyk: – Ольга Іванець, ви в свій час коньюктурно захоплювались Булгаковим,особливо студентки факультетів російської філогії пісяли в стелю окропом ,за його твори.. тепер так само,з таким же захватом ви його викидаєте на багаття.коньюктурщики не змінюються.вони так само смішні та недолугі.

Ольга Іванець: – Walentyn Melnyk, В свій час – це коли? Коли у 70-тих “Записки врача” на книжковій полиці знайшла, а по телевізору у 1978 році “Білу гвардію” показали, і “Бег”, а потім “Мастера” надрукували у 1980 і всякі “Рокові яйця” і “Собачі серця”? Та ні, у мене вже тоді був гарний смак – читала, але не захоплювалася. На багаття ми його викинули ще на першому курсі філфаку з друзями.

Walentyn Melnyk: – Ольга Іванець, так ,я люблю той музей.люблю також музей Однієї вулиці,неподалік..люблю театр Колесо.Київ полюбив з 1969 року,коли батько мене трирічного повіз зі станції метро Вокзальна до станції Дніпро.я бачив як починали будувати огидну монументальну потвору,яка сплюндрувала образ міста.не вам мені за Київ шось казать..

Ольга Іванець: – Walentyn Melnyk, Чому ж я не можу вам нічого казати про Київ? Батько вас возив до Києва. Та мене теж батьки возили, а потім сама їздила – давно на світі живу, старша за вас. Та і навряд в Україні знайдуться люди, що жодного разу в Києві не були. Мова ж не про це, а про те, що в Україні не має бути музею Булгакова, навіть якщо з цим музеєм у нас пов’язані приємні спогади про батьків і дитинство. Заради того, щоб Україна була, музею Булгакова не має бути – ось, про що йдеться.

Walentyn Melnyk: – Ольга Іванець, показали не білу гвардію,а Дні Турбіних. режисер Басов цей фільм створив під себе та свою дружину. там від Булгакова лише Ларіосик у виконанні геніального Сергія Іванова..і все. в романі найстаршому Тальбергу ,було 31 рік,Турбіну -28,його однокласникам по гімназії Мишлаєвському,Степанову та Шервінському так само.Єлені -24..Миколці -17..зняли фільм у1976,а потім майже на 10 років заборонили.. одразу після прем*єри. у 1978 ви його не могли бачить..роман Майстер і Маргарита ввійшов до переліку 100 книг століття — список, складений французькою газетою Le Monde в 1999 році. Булгаков там між Рільке та Генрі Міллером. дуже дорогоцінне було у вас багаття після першого курсу..ну ,як писав ще один класик:” хто любить кавун ,а хто свинячий хрящик..Погані у вас були викладачі на філфаці. або ж ви були нікчемною студенткою..

Ольга Іванець: – Walentyn Melnyk, Вірогідно, я бачила “Дні Турбіних”, коли навчалася не у 8 класі, а в 6, бо дивилися ми його саме в школі і обговорювали з друзями. Звісно, ми були в захваті від всіх цих прекрасних білогвардійських офіцерів, що так контрастували з ватажками комсомольців і комуністів, що нас оточували. Тим більше, що про гетьмана Скоропадського ми взагалі нічого не знали, як і про Петлюру. Щодо списку, як ви кажете, складеного французькою газетою Le Monde в 1999 році, де Булгаков між Рільке та Генрі Міллером, нехай цей прояв французького несмаку залишається на їхньому сумлінні. Викладачі літератури у мене були блискучі – мені пофортунило: Прокаєв, Торговець, Пжевозинський, Долганов.

Walentyn Melnyk: – Ольга Іванець, не щастило їм із студентами..

Ольга Іванець: – Walentyn Melnyk, Якщо ви маєте намір продовжити спілкування, поводьтеся чемно – зробіть над собою зусилля. Я хоч і роблю поправку на те, що ви шаріков, та я не на роботі – спілкуватися з гівнюками не зобов’язана.

Walentyn Melnyk: – Ольга Іванець, усвідомлення цього викликає шаленство і бризкання лютою піною як у рашистів ,так і в націонал-кретинів..це власне все пояснює. ви ,пані та панове одного виду овочі.. Як завжди .. Як завжди.. ви не були винятком..

Ольга Іванець: – Walentyn Melnyk, На жаль, ніхто, крім вас, під цим дописом в цій групі не з’явився. А з вами обговорювати цікаву тему неможливо: ви не є літературознавцем і до того ж не є цивілізованою людиною – вести діалог не спроможні. До того ж ви агресивний, а стилістика вашої агресії – грубіянська, хам, одним словом. Але і це не було б критично, якби у вас було поняттєве мислення, логіка і здатність до зворотного зв’язку. На жаль, ваше спілкування безнадійно патологічне. Я вам не лікар.

***

Віталій Гайдукевич:  «Здається багатьох “карєнних” торкнуло до глибини зросіщеної душі історія навколо Булгакова і його антиукраїнських рефлексій. Давайте розширимо проблему? Бо, насправді, ця дискусія і навіть (!) спроби “Булгаков – наш” чи притягування за уха “це також наша історія” ( wtf! ніт! ), це ніщо інше як ломка. Ломка зручного всесвіту ретельно побудованого всесвіту Малоросії. Цей всесвіт по крапельці, ін’єкціями різних доз вганявся у буденність і перетворювався у  свідоме і несвідоме».

Тимур Матросов: – Добре, що автор не намагається розказувати, що ті, хто проти України (Булгаков, зокрема) – безталанні графомани. Взагалі ж, як правильно каже Портников, треба визначитися, чи є НАШОЮ історією історія та творчість в Україні росіян, поляків, євреїв, киримли… І що тоді робити з Гоголем, імперцем й прихильником “единой и неделимой”?

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, Відмінність Булгакова від Лема полягає в тому, що Лемом захоплюються люди з гарним смаком і розвиненим інтелектом. Відмінність також в тому, що музей Булгакова є, а музею Лема немає. Чому так? Бо Булгаков – це величний російський письменник, а Лем – просто звичайний мешканець Росії, так би мовити, не русскій. От тільки 31 рік вже Україна незалежна держава. Здавалася б, що заважає українцям відкинути великоросскій державний шовінізм? А вот поді ж ти!

Тимур Матросов: – Ольга Іванець, Навпаки. В радянські часи читачі Булгакова були підмножиною множини читачів Лема. Не всі, хто читав Лема, “дотягували” до Булгакова. Та й тексти не зрівняні, Булгаков – майстер, яким Лем не є.

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, В совецькі часи інтелігентна людина читала все підряд, до чого могла дістатися – читати було модно. А хто там до чого прочитаного дотягував чи ні – те міг визначити лише викладач літературознавства вищої школи. В більшості совецька людина була вихована лише більшовитські лозунги розуміти: “Здоров’я трудящих – народне достояніє”, “П’ятирічку за три роки”, “Партія ум, честь і совість нашої епохи”, “Хліб – всьому голова”. А ті, хто здатен був розуміти складні тексти, той не вагався: Булгаков – словесна попса рівня коміксів кукриніксів, а Лем – це філософія, і байдуже, що Булгаков бавиться словом, як чорт місяцем, – приказка не прислів’я.

Тимур Матросов: – Ольга Іванець, Я можу визначати. Я тоді жив, читав і пишу те, що думаю. А коли такий от викладач розказуватиме мені, що Булгаков – це попса, то втратить будь-яку мою довіру. Бо або бреше (хоч і з патріотичних міркувань), або некомпетентний у своєму фаху.

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, Я можу обґрунтувати аргументами і фактами твердження, що Булгаков – попса. Ви можете з моїми аргументами не погоджуватися і висунути контраргументи. Або можете без контраргументів прямо сказати: “Ви, Олю, втратили мою довіру, бо я вважаю, що ви або брешете, або некомпетентна”. Тут ви мусите зробити вибір самостійний “або-або”.

Тимур Матросов: – Ольга Іванець, “Булгаков – це рівень Кукриніксів”. Думаєте, після такого аргументу мають сенс якійсь там контраргументи? В нас просто нема жодного спільного підгрунтя, аби дискутувати. Ми не зрозуміємо один одного взагалі.

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, “Булгаков – це рівень Кукриніксів”, – це не аргумент, а твердження, яке я можу обґрунтувати: всі ці автори створювали пропагандистський продукт, працювали на більшовитську ідею. Вам це не зрозуміло? Чесно? Якщо зрозуміло, ви можете своїми аргументами спростувати моє твердження.

Тимур Матросов: – Ольга Іванець, Який пропагандистський продукт створив Булгаков “Собачим серцем”?

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, О…. Це надто просте запитання, я сподівалася, що воно звучатиме так: “Який пропагандистський продукт створив Булгаков “Майстром”?” З “Собачим серцем” пропаганда більшовизму на поверхні лежить: “Шаріков і всі прочі низовці, що прибрали ковьор з парадного, вкрали калоши і співають за відключеної електрики, а також уплотняють жильців і продають брошури, – це все недолюди, їх треба знищити. А от верхівка більшовиків – це правильні справжні люди, з якими професори Преображенські й доктори Борменталі завжди зможуть домовитися, надати їм свої послуги, отримати від них всі необхідні хороші ніштяки, зокрема, можливість жити в своїх домівках, займатися наукою і бути захищеними від недолюдей”.

Тимур Матросов: – Ольга Іванець, Чому ця пропаганда більшовизму була заборонена й вперше надрукована лише через 60 років в перестройку?

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, Просте запитання. Ця відверта пропаганда більшовизму містила “практично відкриті натяки на ряд політичних персон того часу, зокрема на радянського представника в Лондоні Християна Раковського та ряд інших функціонерів, відомих серед радянської інтелігенції скандальними любовними пригодами”. Преображенський заробляє на тому, що більшовистська верхівка користується його послугами, щоб “омолодити” свою здатність до спарювання.

Тимур Матросов: – Ольга Іванець, Він був репресований й розстріляний, як троцькист та японський шпигун. Чому роман надрукували, лише коли СРСР розвалювався?

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, Повість. Не роман. В СРСР у 1985–1991 роках Перебудова. Головним засобом демократизації стала гласність- політика максимальної відкритості діяльності державних установ і свободи інформації. Гласність у період перебудови отримала зокрема такі прояви як допуск раніше заборонених книг:

М. Булгаков, «Собаче серце»,

А. Платонов, «Котлован»,

А. Ахматова, «Реквієм»,

Б. Пастернак, «Доктор Живаго»,

В. Гроссман, «Життя і доля»,

А. Рибаков, «Діти Арбата»,

В. Шаламов, «Колимські розповіді»,

А. Приставкін, «Ночувала хмаринка золота»,

О. Бек, «Нове призначення»;

поява опозиційних літературних творів: (Ч. Айтматов, «Плаха»; В. Дудинцев, «Білий одяг»; Д. Гранін, «Зубр»)

Тимур Матросов: – Ольга Іванець, Дякую за інформацію. Відповідь де?

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, “Чому роман надрукували, лише коли СРСР розвалювався?” Відповідь: тому що під час Перебудови була знята заборона на друкування “Собачого серця” Булгакова. Доречно запитати, чому ця заборона не була знята раніше? Докладну відповідь можна знайти в книзі Едварда Радзинського “Сталин. Вся жизнь” в главі 12 “Игрьі Ягодки”. Якщо коротко: після 26 року ставлення Сталіна до Булгаківських “Дні Турбіних” змінилося, бо вони вже виконали свою пропагандистську функцію і стали непотрібними вождю, але самого Булгакова Хазяїн ще поюзав аж до смерті. Вважається літературознавцями, що “Собаче серце “було заборонене, бо сприймалося чекістами як сатира на їхній більшовистський переворот. Вопщем, Міхаіл Афанасієвіч хотів лизнути Сталіну дупу “Собачим серцем”, а вийшло, що насрав в суп чекістам. Але у нього ще з’явився шанс лизнути Хазяїну сраку – і лизнув дуже пристрасно п’єсою “Мольєр”, за що Хазяїн його не розстріляв, але за кордон, куди він просився, таки не випустив.

Тимур Матросов: – Ольга Іванець, Ви писали, що ця повість написана з метою пропаганди більшовизму і була заборонена через Раковського. Тепер пишете, що вийшла схожей на сатиру і тому заборонена. І я не зрозумів, що в ній лесного для Сталіна?

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, Так, повість написана як пропаганда більшовизму/сталінізму: в країні розруха, бо розруха в головах тих більшовиків, які здійснюють революцію внизу в той час, як зверху революційної ієрархії сидить мудра людина – клієнт професора Преображенського, яка завжди може поставити низовців на місце. Повість була заборонена не лише через Раковського, а через те, що більшовики (ті самі низовці-революціонери, яких з часом верховний мудрець Сталін всіх винищить, створюючи власну імперію) побачили в ній сатиру на себе: Швондер со товаріщі, Шаріков в ролі душителя котів при посаді; ті персоналії без імен, про яких професор Преображенський розповідає з призирством доктору Борменталю за обідом. Вони повість (і не лише цей твір Булгакова) і заборонили, і забороненою вона/і інші його твори лишалася аж до Перебудови, коли панівною ідеєю в СРСР стала ідея засудити тих самих швондерів, обвинувативши саме їх в тому, що СРСР став країною соціолізма з нечелочеческім ліцом. Суть перебудови: перебудувати СРСР в країну соціалізма з человеческім ліцом. Горбачов мав намір врятувати СРСР. І тут вийшло, що повість “Собаче серце” можна використати як пропаганду соціалізма з человеческім ліцом: зверху – мудрий революціонер, під проводом якого швондерів вимітають із влади. Це та сама ідея, що проявлена і в “Собачому серці”, і в “Днях Турбіних”, і в “Майстер і Маргарита”, і в “Мольєрі”: письменник, науковець, тобто, будь-який Майстер може бути в добрих стосунках з верховним більшовиком (для Булгакова це Сталін), бо верховному більшовику має лестити те, що Майстер готовий плазувати перед Сталіним. “И Булгаков пишет пьесу «Мольер» – о короле, который один защищает драматурга против злобной дворцовой камарильи. Тот же Керженцев моментально сочиняет донос в ЦК: «В чем политический замысел автора? Булгаков… хотел в своей пьесе показать судьбу писателя, идеология которого идет вразрез с политическим строем, пьесы которого запрещают… И только король заступается за Мольера и защищает его от преследований… Мольер произносит такие реплики: «Всю жизнь я ему (королю) лизал шпоры и думал только одно: не раздави. Я, быть может, мало вам льстил? Я, быть может, мало ползал?» Сцена завершается возгласом: «Ненавижу бессудную тиранию» (мы исправили на «королевскую»)… Политический смысл, который вкладывает в свое произведение Булгаков, достаточно ясен…». Хозяин согласился с предложением Керженцева снять пьесу, но запомнил: только король помогал Мольеру. И отметил готовность Мольера, несмотря на ненависть к тирании, служить этому единственному защитнику. Старый партиец Керженцев будет расстрелян. А Булгаков уцелеет”.

Тимур Матросов: – Ольга Іванець, Дуже цікаве враження від ваших коментарів. Одні наче від комсомольської активістки, інші – палкого діяча китайської “культурної революції”. А оцей останній – це вже рівень партійного робітника відділу ідеології і культури. Щодо повісті. Один клієнт не дає “уплотнити” квартиру, інший не дає ход доносу. Бо вони його клієнти, він їх лікує. Де тут мудрий вождь? Де пропаганда більшовизму, якщо чекісти (“передовий загін Партії”) та рядові “герої Революції” – це недочеловеки? Перебудова. Не пам’ятаю я тоді ідеї “перегибов на тестах” й мудрого керівництва зверху.

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, Щодо ваших вражень від моїх трансляцій, то вони розповідають про вас, а не про мене. А щодо вашого розуміння смислу повісті, то воно правильне: “Майстер разом зі Сталіним має нищити недочеловеков” – це і є пропаганда більшовизму: “Весь мир насилья мьі разрушим до основанья, а затем мьі наш мьі новьій мир построим – кто бьіл ничем, тот станет всем”, якийсь неосвічений грузин в цьому світі стане величним русскім імператором, а дрібний русскій інтелігент, здатний вправно писати фейлетони, буде щасливий лизати йому шпори.

Тимур Матросов: – Ольга Іванець, Ваше розуміння більшовизму вкрай оригінальне. Тут і нищення недочеловеків (фашизм), і імператор (монархизм), і неосвічений грузин (расизм, елітаризм), який стає ним. Мені завжди здавалося, що пропаганда більшовизму – це заклик до визволення експлуатованих класів та майбутній комунізм.

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, Ну, от і добре – тепер ви знаєте, що таке більшовизм: фашизм+імперіалізм+російський шовінізм. Тепер ви можете перевірити правдивість цього знання і позбутися своїх дитячих уявлень, тобто, того, що вам здавалося щодо більшовизму.

Тимур Матросов: – Ольга Іванець, Більшовизм, може бути, саме й є такий, ви праві. Але ПРОПАГАНДА більшовизму полягала в протилежному.

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, Пропагандистська трансляція, як і будь-яка трансляція, що має на меті сформувати переконання, може застосовувати технологію використання різноманітних модальностей: декларована когнітивна, наприклад, лозунг “Мьі на горе всем буржуям мировой пожар раздуєм”; декларована фонова, наприклад,

“Не слышно шуму городского,

Над невской башней тишина,

И больше нет городового –

Гуляй, ребята, без вина!

Стоит буржуй на перекрестке

И в воротник упрятал нос.

А рядом жмется шерстью жесткой

Поджавший хвост паршивый пес.

Стоит буржуй, как пес голодный,

Стоит безмолвный, как вопрос.

И старый мир, как пес безродный,

Стоит за ним, поджавши хвост”.

; декларована стилістична, наприклад,

“Свобода, свобода,

Эх, эх, без креста!

Тра-та-та!

Холодно, товарищ, холодно!”

А є фактична когнітивна – це весь контекст повісті Булгакова “Собаче серце”: цей контекст показує читачеві, як влаштована більшовитська ієрархія і як має поводитися науковець, лікар, письменник, інженер (Майстер) в цій ієрархії – зневажати тих, хто внизу, і служити тому, хто зверху.

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, Пропаганда, за моїм визначенням, і я написала це в попередньому коменті, – це будь-яка вербальна або невербальна смислова трансляція, яка має на меті сформувати переконання у партнера (партнером в спілкуванні є кожна персона чи колектив, до якої апелює протагоніст). Наприклад, коли я переконую вас, мого партнера в спілкуванні, займатися співами заради профілактики хвороби Альцгеймера, я займаюся пропагандою ідеї здорової старості. “І кому там зверху служить Майстер?” Майстер Преображенський служить своїм клієнтам – партійним більшовитським “шишкам”, за що має право набрати їхні номери в телефоні і поскаржитися на тих більшовиків, які підкоряються тим “шишкам”. “Кого знизу зневажає? Кого знизу зневажає Преображенський – домработницю, кухарку, Борменталя?” Домработниця, кухарка і Борменталь не є більшовиками, тому вони в більшовитській ієрархії не знизу і не зверху – вони просто поза нею. Преображенський зневажає низьких за статусом в більшовитській ієрархії Швондера і Ко, Шарікова Поліграфа Поліграфовіча із відділу зачистки, і тих більшовиків, що вкрали калоші, прибрали килим з парадного, співають за відключеної електрики. Тимуре, я маю повернутися до початку нашого діалогу, щоб завершити його тим твердженням, з якого почала: совецька людина навчена читати для того, щоб розуміти совецьку пропаганду, але не навчена осмислювати прочитане. Саме тому Булгаков видається совецькій людині геніальним глибоким письменником, що створював смисли, в той час, як Булгаков був пристосуванцем і популістом, що вдало використовував своє вміння писати зрозуміло і захопливе для людей з поганою освітою.

Тимур Матросов: – Ольга Іванець, Тож, Булгаков, як пропагандист більшовизму, формує в читачеві переконання, що в більшовистській ієрархії (і тільки в неї!) треба служити вищим і зневажати нижчих, хоч сам читач може до неї не належати. Оригінально. Щодо Преображенського, то ви вважаєте, що він зневажає Шарікова, Швондера і крадіїв саме за те, що вони нижчого статусу. Це теж оригінально вельми.

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, Читач може не бути членом партії більшовиків, але в державі ігемону більшовиків у читача не лишається вибору: доводиться служити вищим більшовикам і гнобити нижчих більшовиків – це відтермінує загибель на якийсь час. Саме так з самим Булгаковим і сталося. А от, наприклад, з Миколою Степановичем Гумільовим сталося інакше, бо погодитися на цю роль він відмовився. Так, Преображенський зневажає Шарікова, Швондера і крадіїв саме за те, що вони нижчого статусу. Сталін був таким самим невігласом і жорстоким самодуром, як і Клім Чугункін, таким самим демагогом, як і Шводнер, таким самим крадієм, як всі більшовики-мародери, але Сталіна Булгаков поважає, звертається до нього з проханнями, лестить йому – Сталін у верхівці більшовитської ієрерхії.

Тимур Матросов: – Ольга Іванець, Це дуже добре, що воно так чітко й однозначно сформулювалося – про професора і причини його зневаги. Це обов’язково треба використовувати в усіх дискусіях про Булгакова, бажано одразу. Побачите, ефект буде неперевершений. Головне ж, я конче впевнений у вашому патріотизмі. Якщо, приміром, виявиться, що Лем там щось проти України мав – ви зробите із ним те саме, що зараз робите з Булгаковим.

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, Тимуре, я вам висунула аргументи і факти, які обґрунтовують мою позицію щодо музею Булгакова в Києві: музею Булгакова в Києві бути не повинно, експозицію Булгакова слід перенести до музею літератури. Ви хочете сказати, що ось цей ваш останній коментар – це аргумент на користь того, що моя позиція хибна? Ні, так не годиться, бо це ніякий не аргумент. Я чесно і розгорнуто відповідала на всі ваші запитання лише тому, що була впевнена, що після моїх відповідей ви висунете контраргументи. Ну, або визнаєте, що таких у вас немає. В принципі, цей ваш коментар можна оцінити як відсутність контраргументів. Добре, на тому і завершимо.

Тимур Матросов: – Ольга Іванець, Нема вже контраргументів. Вичерпалися (до того ж, я набираю їх одним пальцем в телефоні). Бо ваші аргументи настільки вражають, що краще їх оформити окремим постом у Фейсбуці. Від “Собачого серця” як пропаганди більшовизму до причин зневаги (до речі, “Извините, профессор, – очень обиделся пациент, и раздул ноздри, – вы действительно очень уж презрительно смотрите на нас.” – це репліка його клієнта з високих партійців). Дуже переконливі. Назбирають масу коментарів. З графоманом Булгаковим буде остаточно покінчено.

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, На жаль, ваші емоційні рефлексії, враження від моїх аргументів, не можуть бути контраргументами. Репліка, яку ви навели, до слова, гарний приклад такої рефлексії, та свідчить лише про те, що цього високопартійця Преображенський зневажає – цей високопартієць нижчий в ієрархії за тих, до кого Преображенський звертається по допомогу. Я вже радила розвідку Радзинського “Сталін”, яка могла б вас занурити в часи становлення більшовитської імперії Сталіна, та, бачу, цитата з Радзинського викликала у вас відразу. На жаль, ми з вами можемо обговорювати лише ваші емоції щодо Булгакова, а мені це нецікаво. Ви радите мені оформити мої репліки окремим постом у Фейсбуці. Дуже дякую за пораду, та я вже понад десять років маю власний сайт, де публікую не лише свої есе, а і діалоги, і наш діалог вже там.

Тимур Матросов: – Ольга Іванець, Я вашу думку зрозумів, але усе-таки уточню. “…презрительно смотрите на нас’ – тому що вони нижчого статусу і професор через це їх зневажає. Це так?

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, Так, саме так, ще раз так, остаточно так. Обґрунтовую: Булгаков, як і Преображенський, як і всі більшовики, описані в повісті “Собаче серце”, є людьми російської традиційної патріархальної соціоцентричної культури. Особливістю цієї культури зокрема є призирство, зневага, приниження, пригноблення, насильство щодо тих, кого людина вважає нижчими за себе в соціальній ієрархії, і водночас повага, покора, плазування, лестощі, догоджання щодо тих, кого вважає вищими за себе в соціальній ієрархії. Більшовитська імперія є прямим нащадком російської імперії – вони обидві є продуктом російської культури. Докладно про це ви можете почитати, наприклад, в книзі «Куда ведет кризис культуры?», книжка об’єднує матеріали міждисциплінарних семінарів, що відбувалися у фонді «Либеральная миссия» у 2010–2011 роках. На запитання, що винесене у назву книжки, шукають відповідь, полемізуючи один з одним, Михаил Афанасьев, Алексей Давыдов, Денис Драгунский, Алексей Кара-Мурза, Игорь Клямкин, Вадим Межуев, Эмиль Паин, Андрей Пелипенко, Наталья Тихонова, Игорь Яковенко и Евгений Ясин.

Тимур Матросов: – Ольга Іванець, Дякую, пані Ольга. Мені аж полегшало. Ваша остаточна відповідь внесла повну ясність. Я міг би запитати ще, а за що тоді вибачається професор. Але не буду. І так все зрозуміло. Ще раз дякую за плідне спілкування.

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, Ох, мені шкода, що ви не запитаєте, за що перепрошує Преображенський. Маю відповідь і на це, і на те, чому перепрошує та навіщо перепрошує. Але поважаю ваші відчуття, бажання і намір. Дякую за плідний діалог. Перед вами, Тимуре, у мене був діалог з інженером, що має три дипломи про вищу освіту, так він вважав, що контраргументи на мої аргументи – це коли принижує мене емоційно забарвленими оцінками за принципом статі, віку і зовнішності, і зупинився лише тоді, коли я спитала, чи має він намір перейти до фізичної наруги. Ви, хвала Богам і вашій гідності, цього не робили – обмежилися лише спробами сарказму. Дуже вдячна!

Тимур Матросов: – Ольга Іванець, Уявляю, до якого сказу ви його довели своїми аргументами. Це талант.

Ольга Іванець: – Тимур Матросов, Саме тому я високо ціную вашу стриманість.

***

Післямова.

Маю дещо сказати про себе. У 1978 році мені було 15 років, і я якось в розмові про Другу світову війну з мамою зауважила, що Гітлер і Сталін є явищами одного порядку, як дві сторони однієї медалі. Я одразу ж отримала від мами потужного ляпаса по щоці, і з того часу між нами утворився глибокий яр, який лише зростав з роками. Мама була дуже розумною жінкою: червоний диплом медичного інституту, посада головного терапевта області, нагорода заслуженого лікаря республіки, мама цікавилася політикою і пристрасно реагувала й аналізувала події громадського життя. Але вона до самої смерті не визнала, що дала мені того ляпаса несправедливо – я ж сказала правду, яку вже у 1986 році озвучили самі комуністи офіційно, через якісь 10 років після ляпаса. Я розумію на прикладі стосунків з моїми батьками-комуністами, як важко людині, що звикла зі своєї юності вірити, що Булгаков і герої його творів є зразками інтелектуальності й моралі, сприйняти факти, які це заперечують.

***

Дмитро Корчинський: «Мене засмучує ця дискусія про булгакова. Не лише тому, що українська публіка обрала собі темою обговорення третьосортного публіциста, який з причини скромності своїх здібностей, губиться навіть на тлі радянських сучасників, які псували папір у двадцятих — тридцятих роках минулого століття. Йому далеко до Бабеля, Олексія Толстого, Паустовського тощо. А їм далеко до тогочасних європейців. Прикро що кияни обговорюють булгакова, а не нюанси теорії бран, не математику суперчисел, не живопис братів Караччі. До чого ми здрібнішали!Проте, нехай би булгаков був і генієм, як троцький, який теж народився в Україні, теж зневажав українців, теж є улюбленцем маніхеїв. Чи потрібно було б відзначати його пам‘ять монументами і музеями?Виходити треба з того, що нам тут не потрібно нічого московицького — ні хорошого ні поганого. Не потрібно жодних московитів, навіть хороших — ні живих, як грєбенсчіков, ні дохлих, як булгаков. Булгаков український письменник? Ні. Французький? Ні. А чий? Московицький. Є такі, хто кажуть — не треба віддавати цього московита московитам!Ким булгаков відчував себе, як самоідентифікувався? Українцем? Ні. Французом? Ні. Московитом. Тож давайте віддамо булгакова булгакову — московита московиту. На додачу з пам‘ятниками і музеями».