Зазвичай я прокидаюся перед світанком, коли сонце ще не зійшло, але от-от випірне з-за обрію. Останнім часом лягаю пізно і прокидаюся пізніше. Нашій киці це не подобається. Вона нас будить: точить кігті об ліжко під самим вухом, кидає на підлогу стакани в кухні, демонстративно гучно шкребе пісок у своєму туалеті, носиться по квартирі, вистрибуючи на підвіконня. Якщо це не діє, вона застрибує на ліжко з мого боку, дивиться мені в обличчя і каже лише одне вагоме слово: “Мняв”. Це слово означає: “Скажи своєму чоловікові, що він має негайно підвестися з ліжка і йти за мною на кухню”. І я кажу: “Ігор, Аграфена наполягає, прокидаймося”.
Зрозуміло, що найкраща мотивація – інстинкти: хочу їсти, хочу пісять, хочу розмножуватися, хочу захиститися, хочу втекти. А як бути, якщо бажання не вставати з ліжка сильніше за бажання пісяти і їсти? Завжди можна знайти компроміс. А як бути, коли хочеться виконати якусь важливу роботу і отримати за неї винагороду і визнання? Є два варіанти: або виконати ту роботу і отримати винагороду – або уявити собі, що виконав роботу і отримав винагороду. В обох випадках організм виробляє дофамін – гормон, що викликає відчуття вдоволення, відчуття переживання винагороди. Тож, виходить, однієї вмотивованості для реальних, а не уявлених досягнень мало.
А що ж дієвіше за вмотивованість? Дисципліна. Коли є мотивація, але немає дисципліни, можна скільки завгодно чогось сильно жадати, але якщо не вмієш послідовно і наполегливо здійснювати відповідні практичні конкретні дії, жодних досягнень не буде. Коли бракує внутрішнього дисциплінатора, можна завести зовнішнього. Наприклад, якщо хочеш тричі на день виходити на прогулянку, але не можеш себе змусити це робити, заведи буль-тер’єра – він тебе змусить. Хочеш результативних тренувать у спортзалі – купи послуги персонального тренера. Хочеш, щоб твоя талановита дитина добре вчилася – сиди з нею поруч всі роки навчання в школі під час виконання домашніх завдань, сиди з нею поруч на лекціях в університеті, бо без тебе вона його кине. Хочеш, щоб освічена дитина зробила видатну кар’єру, не маючи здатності до самодисципліни? Уявляй собі, що вона вже досягла високого становища в суспільстві, що вже отримала винагороди і визнання, – це якщо у тебе немає іншого способу здобути собі дофамін у крові.
Чому дисципліна значно важливіша за мотивацію. Про це в своєму матеріалі пише Збинек Драб, автор блогу Wisdomination.com.
Якщо ви хочете досягнути поставлених цілей, вашим другом має стати дисципліна, а не мотивація.Існує два головних способи змусити себе щось робити. Перший, найвживаніший та помилковий, — спробувати мотивувати себе. Другий, не такий популярний, однак правильний, — розвивати самодисципліну. За його словами, для досягнення цілей дисципліна важливіша за мотивацію.
Це одна з тих ситуацій, коли зміна підходу відразу приводить до кращих результатів. Нечасто можна почути правильне вживання вислову “зміна парадигми”, але це саме той випадок, момент, коли над головою загоряється лампочка.
Різниця між мотивацією та дисципліною
Мотивація зазвичай базується на помилковому припущенні — для завершення завдання потрібен відповідний розумовий чи емоційний стан. Таке сприйняття — неправильне.
Дисципліна ж, навпаки, відділяє діяльність від настрою й почуттів, і тим самим оминає проблему, постійно їх покращуючи. Наслідки приголомшують.
Успішне виконання завдання викликає внутрішні стани, які хронічним прокрастинаторам здаються необхідними для того, щоб взятися за реалізацію завдань.
Якщо ж говорити простіше, то для того, щоб почати тренуватись, не потрібно чекати моменту, коли ви будете в хорошій формі. Навпаки — ви тренуєтеся, щоб мати її.
Якщо дія зумовлена почуттями, очікування правильного настрою перетворюється на особливо підступну форму прокрастинації. Якщо зволікатимете до того часу, поки не відчуєте, що готові до змін, вам кінець. Саме так і утворюються страшні прокрастинаційні петлі.
Ви повинні усвідомити, що гнатися за мотивацією означає наполягати на інфантильній фантазії, мовляв, потрібно робити лише те, для чого є настрій. Проблема виглядає так: “Як мені налаштувати себе зробити те, що розумом я вже вирішив зробити?”. Погано.
Правильний варіант запитання такий: “Як мені визнати свої почуття незначними й почати робити речі, які я свідомо хочу робити, а не поводитися як стерво?”.
Суть у тому, щоб розірвати зв’язок між почуттями й діями, і робити те, що потрібно. А як результат — ви почуватиметесь добре й енергійно.
Мотивація — це неправильний шлях, помилкове обмеження, через що багато мешканців розвинених країн просто сидять у трусах і грають в Xbox замість того, щоб зробити щось корисне.
Віра в мотивацію — наслідок психологічних проблем.
Оскільки реальне життя в реальному світі інколи вимагає від людей робити те, що ніхто у здоровому глузді не може сприймати з ентузіазмом, “мотивація” наражається на непереборну перешкоду під час спроби викликати зацікавленість до того, що його не варте. Єдине рішення, окрім байдикування, полягає в тому, щоб забути про “здоровий глузд”. Це жахлива, і, на щастя, помилкова дилема.
Спроба підтримувати запал до принципово тьмяних і вбивчих дій — одна з форм навмисного нанесення собі психологічної шкоди, добровільне безумство: “Я настільки обожнюю ці таблички, що хочеться якомога швидше заповнити формулу для вираховування річного прибутку, я так люблю свою роботу!”.
Навмисні прояви гіпоманії не є оптимальним стимулом діяльності. Людський мозок не допускає зловживання протягом безкінечного терміну, отож розплати не оминути. Організм має власні гальма й запобіжні клапани.
Найгірше, що може статися, це тимчасовий успіх у неправильній дії. Однак є кращий сценарій — зберігати розважливість, яку, на жаль, часто тлумачать як моральну невдачу: “Я й досі не люблю свою беззмістовну роботу з перекладання папірців”, “Я все ще надаю перевагу пирогу, а не броколі й не можу схуднути. Можливо, я просто слабодухий”, “Мені потрібна ще одна книга з мотивації”.
Безглуздя. Помилка полягає в тому, щоб взагалі розглядати подібні випадки з точки зору мотивації чи її нестачі. Відповідь у дисципліні, а не в мотивації.
Існує ще одна проблема з мотивацією — у неї маленький термін придатності, і її потрібно безупинно відновлювати.
Мотивація — це коли вручну тиснеш на руків’я, щоб посилити тиск. В найкращому випадку, вона зберігає й перетворює енергію для конкретної цілі.
Бувають ситуації, коли це справді правильний підхід, — на думку спадають олімпійські змагання і втеча з в’язниці. Однак це жахлива база для звичайних щоденних дій, яка навряд чи допоможе досягнути довготривалих результатів.
Натомість дисципліна — ніби двигун, що завівся одного разу і відтепер постійно живить систему енергією.
Продуктивність не має необхідних психічних станів. Для послідовних і довготривалих результатів, дисципліна перевершує мотивацію (кружляє навколо неї, дає щигля і їсть її обід).
Отже, мотивація — це спроба досягнути стану готовності до якоїсь дії.
Дисципліна ж — це коли ви робите щось, навіть не маючи відповідного настрою і уже після цього почуваєтеся добре.
Якщо коротко, дисципліна — це система, а мотивація аналогічна цілі. У цьому є симетрія. Дисципліна — це щось більш-менш постійне, а мотивація — швидкоплинне.
Як розвивати дисципліну?
Для цього потрібно набувати звичок, мова йде навіть про дуже маленькі, набирати обертів, використовуючи їх для подальших змін у повсякденному житті, створювати петлю позитивної віддачі.
Мотивація — це контпродуктивний підхід до самої продуктивності. По-справжньому важлива саме дисципліна.
Коментарів немає