“Інтелектуальна катастрофа”
Німецька газета написала про Україну після перемоги Зеленського.
«Ніби бугай перед горою» (німецький еквівалент приказки: «Мов баран на нові ворота»: в президента Зеленського – інший соціокультурний код, ніж в європейських політиків.
Україною керує герой серіалів, який більш розуміється на російських комедіях, аніж на власній країні.
«Гібридна війна» в Україні для більшості європейців є «забутою війною» – про неї в Євросоюзі мало згадують та пишуть. А от про українського президента – навпаки. Зеленського згадують все частіш, через те, що саме він, нехай і не бажаючи того, «зрушив лавину» – процес імпічменту свого американського колеги Дональда Трампа. Тому увага до особи нового українського лідера в європейській пресі, а особливо після паризької зустрічі з Путіним в «нормандському форматі», є підвищеною – щоправда, не сказати, що надто вже дружньою. Європейські ЗМІ жорстко критикують Зеленського. Один із прикладів – редакційна стаття берлінської газети Tageszeitung (TAZ).
Президент Зеленський видає себе за «близького до народу» президента, й тому теми, яких торкаються інтелектуали та митці, здаються йому ледь-ледь зрозумілими або несерйозними. Про деякі із них він взагалі чує вперше.
Суть проблеми полягає навіть не в тому, що він вийшов на політичну арену як новачок. За винятком апаратника Леоніда Кравчука, жоден український президент ніколи не був професійним політиком. У цьому контексті українське суспільство є дуже нетрадиційним. Дуже показовим є те, що цим вибором нового президента суспільство продемонструвало споживацьку поведінку. Зрозуміло, що споживачі мають більшість і, звичайно, їхні інтереси спрямовані на стабільну заробітну платню, регулярні відпустки, низькі ціни на електрику та опалення й таке інше.
Споживачам не потрібні бої, не потрібне опрацювання індивідуальних чи колективних травм, вони не бажають відповідати на соціальні виклики, перейматися суспільними проблемами, і майбутніми також. Вони не хочуть підпускати нічого подібного до своєї зони комфорту.
В той час, як багато європейських політиків принаймні роблять вигляд, що розділяють культурні погляди інтелектуалів та митців у своїх країнах і можуть слідкувати за дебатами про соціальні та культурні цінності, український президент не має про те жодної уяви. Його орієнтирами є російські комедії. Чи чув він бодай один раз про українських дисидентів на кшталт Івана та Надії Світличних? Це – цілком інший вид комунікації та мови.
Письменники та інтелектуали працюють із мовою. Коли зустрічаєшся з людиною вперше, чуєш не лише те, що вона каже, а й сприймаєш, як вона це каже. Мова президента, його манера спілкування для більшості українських інтелектуалів є неможливою для сприйняття. Це – мовне та інтелектуальне зґвалтування.
Інтелектуали та митці відчувають провину через те, що це так сталося. Вони гніваються на себе та на інших, вони відчувають сором за свою країну – й, перш за все, за самих себе».
***
Тетяна Новікова: – Дуже сумно все це читати та відчувати якесь безсилля і постійний сором за те, куди ми скочуємось і з чим нас позиціонують.
Ольга Іванець: – Ми нікуди не скочуємося – ми там, де й були із серпня 1991 до грудня 2013.
Тетяна Новікова: – якщо ви не бачите змін, то можливо, ви спали? Прокидайтесь!
Ольга Іванець: – Я тиждень тому в плацкартному вагоні Львів-Запоріжжя познайомилася з парубками 13-ті років. Вони розуміють, що сталося на виборах 1 грудня 1991. Чому вони знають, а ви ні?
Тетяна Новікова: – Ольга Іванець ну, якщо ви залишились у 2013 році… не бачу сенсу продовжувати!
Ольга Іванець: – Значить, в період 1991 – 2013 жодного сорому у вас не було, не було відчуття, що ви кудись там скочуєтеся, а у 2019 раптом цей сором з’явився. Я ж кажу: це у вас оптична ілюзія, ви нікуди не скочуєтеся, бо ще нікуди не піднялися. Ви навіть реагуєте на незвичну для вас інформацію в той самий спосіб, що реагують совки: “Єму сказала я “всего харошава”.
Коментарів немає