Особливість простого народу України – зневага до аристократів

Olexander Severyn: «Ні, при владі не служиві агенти москви.

Ні, при владі не якась конспірологічна трансцедентна сила.

Ні, при владі не якісь непереборні телевізійні технології.

При владі – богоспасенний українний нарід, який є, #прості_люди (тм), які є.

Усвідомлення цього = стадія прийняття. Далі можна робити висновки».

***

Sergiy Legedza: – 100 років тому хАхлЬІ-селюки зрадили холодноярських козаків. Сьогодні хАхлЬІ зрадили Небесну СОТНЮ. Прокляті зрадники, ЗДОХНІТЬ.

Nazarov Alexandr: – Насправді “х…ли” ні в першому ні в другому випадку не винні. Винні ті, хто вважає себе лідерами нації, але чомусь не мають мізків доступно донести до народу свої ідеї. Це все одно що годувати коней одними цукерками а потім дивуватися чого це вони втекли до тих, хто їх годує вівсом. Хто винен? Коні, чи їх господар?

Ольга Іванець: – Зараз Президентом є людина, яка доступно донесла народу свої ідеї. Нарід щасливий. Хіба ж ревуть воли, як ясла повні?

Оксана Грищенко Ольга Іванець… є людина, яка доступно донесла народу ЙОГО ідеї. Народні ідеї. Тому то і народ щасливий. Адже бродильні ідеї були у народа давно: усталі ад вайни, нє хатім податків, півтора процЕнта військового збору – грабйож, хатім субсидій і відпочинок у Єгипті.

Nazarov Alexandr: – Оксана Грищенко Ага, та ще всіх задовбали агентом НКВС Бандерою, свідомо насаджуючи його в межах тих територій, де наші предки підтримували Мельника. Суцільна брехня, маніпуляції і підігравання пропагандистам Кремля.

Оксана Грищенко: – Nazarov Alexandr найстрашніші ворогом Німеччини Мельника могли зробити і німці, як, зрештою, і НКВС зробили імідж Бандері. Але то таке. Сучасні Зеприхильники абсолютно не в курсі про жодного із згаданих осіб. Бандера для центральної України, як і для денеерії, постать невідома і не зрозуміла (до того ж, навіть прізвища його правильно писати не вміють, а згадують якісь біндєри, мабуть ті, що у Молдові).

Nazarov Alexandr: – Оксана Грищенко Ви знаєте, особисто для мене загадка, чому УІНП жодним чином не стимулювало вивчення ОУНівського руху в центральній Україні. Адже він був дуже серйозним. А про це дійсно майже ніхто не знає.

Sergiy Legedza: – Оксана Грищенко : …якось Ви, перепрошую, пані, трохи по-свинськи про центральну Україну завернули. Мені це чомусь нагадує, як західняки нас совЄтами називали, бо бачте за вільну Україну боротись, то монополія галичан. Вже 2020 рік на дворі, а совЄцький пропагандонський срач ніяк з голівоньок не повивітрюється.

Оксана Грищенко: – Sergiy Legedza 😳😳😳😳😳😳про який ” срач” іде мова? Чи ви вважаєте, що центр України аж так знайомий з постатями Мельника чи Бандери? У нас досі кидаються від червоно-чорного прапора, наче дикі. Запитують мене “що це”, деякі “особливо продвинуті особі” були намагалися мене пристидити за нього,казали: возлє вас нєпріятно стоять, бо у вас тут вот єтот біндєрський флаг. Так що, змісту вашого допису я не зрозуміла, намагаюся писати і відповідати на дописи якомога толерантніше, ніяких свиней не згадую, чого і вам бажаю,тим більше, що рік Свині- позаду. З Новим Роком.

Sergiy Legedza: – Оксана Грищенко : покажіть мені місце на мапі, де в центральній Україні не поважають і не розуміють червоно-чорний прапор. Не городіть такої маячні. І чого це у нас в центрі цитовані Вами персонажі раптом заговорили москальською. Так говорять тількт ті, що приїхали до Києва зі Львова.

Ольга Іванець: – Оксана Грищенко Що ви верзете?! Центральна Україна, обл центр місто Кропивницький, центральна площа – Героїв Майдану – майорить червоно-чорний прапор поруч із жовто-блакитним на постаменті, де до 2014 стояв Кіров. З якою метою ви оббріхуєте нас, мешканців центральної України, нащадків Холодного Яру? Та щоб у вас пір’я в роті поросло!

Оксана Грищенко: – Ольга Іванець і вам, шановна пані, того ж самого. А я – з Кременчука Полтавської області. І у нас ніде ви не побачите червоно-чорних прапорів. Мене не вчили брехати, а вас, певно, не вчили ввічливості.

Ольга Іванець: – Оксана Грищенко Срака-мотика! Погугліть “Кропивницький Площа Героїв Майдану” – подивіться на фото, брехло ви паскудне!

Оксана Грищенко: – Ольга Іванець пані, я ще раз вам кажу: я – з Кременчука, а не з Кропивницька! Як для випускниці педагогічного інституту ви дуже чемна. Чи слова ” брехло паскудне” підходить і вам.?

Ольга Іванець: – Оксана Грищенко Столицею Центральної України є місто Кропивницький, на площі Кропивницького – червоно-чорний прапор. Ви з Кременчуга оббріхуєте всіх мешканців Центральної України – пишете, що ми тут не знаємо, хто такий Бандера, і боїмося червоно-чорного прапора. Я вам як лінгвістка кажу: або вибачайтеся перед усіма центрально-українцями за свій паскудний наклеп так само публічно, як публічно оббріхували нас, – або готуйтеся нести відповідальність перед богами нашої землі і всіма її героями, що жили тут до і живуть досі, за ваш мерзенний вчинок.

Оксана Грищенко: – пані, вам, певно, не до мене. Вам до психіатра. В Кременчуці – жодного червоно- чорного прапора. У нас відсотків 90 розмовляють російською або суржиком. Я рада за вас, що вам повезло жити у Кропивницькому. Але хамки є і там, на жаль.

Sergiy Legedza: – …ну все стоп, стоп. Пані, давайте трохи стишимо оберти. Тим більше, що і я відчуваю себе винним, що розпалив цей вогонь. Кременчук дійсно трохи дивне місто, як і вся Полтавська область. Я, коли спілкуюсь з полтавчанами, то відчуваю, що шаблони рвуться навпіл. Таке враження, що пєтяпєрвЬІй ще з 18-го століття позалишав по всій Полтавщині свою агентуру. Можу навіть погодитись з Оксаною, що в Кременчузі дітей лякають бЄндЄровскім флагом. Думаю, що тут є цілком логічне пояснення ситуації. Це місто, куди при совку звозили звідусіль роботяг. От і створилось щось подібне до рабпосьолков данбасса. Але це не означає, що Ви, пані Оксано, можете огульно вважати невігласами всю центральну Україну. Виїдьте за межі Кременчука і Ви побачите, що не все так, як Ви собі намалювали.

Ольга Іванець: – Оксана Грищенко Ви оббріхали всю Центральну Україну через те, що в Кременчугу, на вашу думку, ніхто не знає, хто такий Бандера. То організуйте у себе в Кременчузі гурток просування в нарід історичної правди.

Nazarov Alexandr: – Шановане панство! У незнанні Мельника та Бандери пані Оксана звинуватила не всіх жителів центральної України. А напали на неї, мені чомусь так здається, ніяк не зеприхильники

Ольга Іванець: – Nazarov Alexandr Не вигадуйте. Ось пряма мова: “Бандера для центральної України, як і для денеерії, постать невідома і не зрозуміла (до того ж, навіть прізвища його правильно писати не вміють, а згадують якісь біндєри, мабуть ті, що у Молдові).”

Nazarov Alexandr: – Ольга Іванець О, то ти свідомо маніпулюєш?!!! Чи може в крайньому разі читати не вмієш? Цей же комент, що ти процитувала, але вище! У будь-якому випадку чи ти неук, чи тролль, на Ви ти не заслуговуєш!

Ольга Іванець: – Nazarov Alexandr Потомок червоноармійців заговорив на “ти” до української буржуазної націоналістки з обвинуваченнями, як чекісти його предків навчили. Чи, мо, то потомок чекістів?

Nazarov Alexandr: – Ольга Іванець В моєму роду, як і в значної кількості українців були і червоноармійці і засуджені за націоналізм. Вони віддали життя, щоб така істота як ти могла троллінгом займатись.

Ольга Іванець: – Nazarov Alexandr Це я вам доводжу, що ті, хто вважає себе лідерами нації, мають мізки доступно донести до вас, народу, свої ідеї – годую вас, конягу, вівсом замість цукерок. Ну, шо, смачненько?

Nazarov Alexandr: – Ольга Іванець Мені і решті загалу ти доводиш тільки те, що ти або розумово відстала, або тролль, що маскується під патріота. У обох випадках на лідера не тягнеш, але на чупа-чупс у своїх наймачів заробила))). Смокчи на здоров’я!)))

Ольга Іванець: – Nazarov Alexandr Абсолютна правда: освічені розумні аристократи в сучасні Україні, як і 100 років тому, у простого народу “на лідерів не тягнули”. Тоді, як і зараз, лідерами простий нарід обирає для себе популістів. І справа не в тому, що аристократи якось не так розмовляють з народом, а в тому, що нарід не вважає аристократів елітою, у простого х***ла еліта – це популярні співаки, актори примітивних серіалів, рекетири 90-тих і спекулянти, бандюки і олігархи. Їх простий нарід поважає, на них намагається бути схожим. Ось ви розмовляєте зі мною так, як гопники зі стрьомних околиць провінційного міста розмовляють, щоб здаватися самим собі значущими.

Nazarov Alexandr: – Ольга Іванець А як на мене, то що просто неуки, що гопники, що троллі заслуговують на зневагу. І чому вони такими стали – не важливо, бо це їх свідомий вибір.

Ольга Іванець: – Nazarov Alexandr Ви абсолютно праві щодо свідомого вибору. Таким чином, ви відповіли на ваше власне запитання: “Хто винен?” Із ваших слів виходить висновок: винні “х…ли”, а не ті, хто вважає себе лідерами нації. Ці другі мають мізки доступно донести до народу свої ідеї, але вибір народу – не слухати, не сприймати.

Nazarov Alexandr: – Ольга Іванець Може ти й не тролль))). Може просто недовчилась))). Яке діло народу до ідей неуків, які вважали себе лідерами нації? Тут нема різниці доступно чи недоступно намагались втовкмачити маячню. Попроси у своїх господарів ще чупа-чупс, посмокчи. Кажуть цукор позитивно впливає на мозкові процеси)))!

Ольга Іванець: – Nazarov Alexandr Фактичними лідерами нації завжди є аристократи. Особливість простого народу України в тому, що він зневажає аристократів, натомість вважає лідером будь-яку особу, яка апелює до ницих почуттів. Ваші думки є яскравим прикладом цього явища.

Nazarov Alexandr: – Я перепрошую, що сміявся над тобою, бо виявляється – це гріх. Які аристократи? Де їм узятися? Ти думаєш накрав грошей, завів прислугу, навчився відрізняти салатну виделку від рибної та й аристократ? Чи ти вважаєш аристократами напівосвічених посіпак, які служать тим, хто накрав грошей? А хоча нащо я тобі це пишу? Якщо ти навіть цього не розумієш, то про що можна далі спілкуватися?

Ольга Іванець: – Nazarov Alexandr Для того, щоб простий нарід міг підвищити свій рівень інтелекту, хороші люди створили Вікіпедію, крім всього іншого. Що вам, простій людині, заважає звернутися до Вікіпедії перед тим, як формувати власну думку? Просто небажання знати і розуміти. Тож, не лідери не вміють пояснювати, а простий нарід не хоче знати й розуміти. Тому не бачу сенсу радити вам погуглити “Аристократія”. Причина поразок в процесі становлення і розвитку української державності – якість населення України.

Nazarov Alexandr: – Вікіпедія не є надійним джерелом інформації. Жаль, що ти цього не знала. Ще раз повторюсь – ти не знаєш елементарних речей, щоб далі на рівних дискутувати з фахівцями належного рівня. Якщо й далі будеш демонструвати непрофесіоналізм, наймачі зменшать тобі платню.

Ольга Іванець: –  Nazarov Alexandr “Вікіпедія не є надійним джерелом інформації”, – каже проста людина. Для простої людини надійним джерелом інформації є будь-яка маячня, що збігається з її власною думкою. Проста людина, представник охлосу, охломон, “керується переважно примітивними скороминущими емоціями, дуже чутливий до демагогічної пропаганди, до порожніх обіцянок, схвально реагує на штучно роздмухану ненависть (остракізм) до окремих осіб, яких робили символами всіх негараздів суспільства, а також до цілих соціальних груп – насамперед аристократії. Цікаво, що аристократами ставали через власну військову звитягу: в бою аристократи були в перших лавах ополчення, за ними безладним натовпом ішов простолюд. Місце людини в бойовому порядку відповідало її місцю в суспільстві. Коли реально існує демос – механізми демократії успішно працюють. Коли його немає або він мізерно малий на загальному тлі народу, демократія незрідка перетворюється на заперечення себе самої”. “Під час війни за незалежність армія УНР становила близько 100 тисяч козаків і старшин. І це на 36 мільйонну (на той час) націю! Армія незалежної Естонії того самого часу також становила 100 тисяч. Але це на 1 (один) мільйон естонців. Себто у них 10% нації взяли до рук зброю і стали на захист батьківщини і свободи. А в Україні менше 0,3%. Якби 10% українців пішли воювати за свою державу, Україна мала б армію у понад 3 мільйони багнетів і шабель і цілком могла б перемогти. Естонці встояли, викинули російських більшовиків і навіть взяли російське місто Псков. Вони перемогли, а переможена червона Росія сплатила Естонії контрибуцію – 16 тонн золота. Встояли й латиші, яких було 1,5 мільйони, литовці – понад 2 мільйони. А 36-мільйонна Україна впала…” І от сучасний охломон (велика вірогідність, що він є нащадком чекістів) виступає з обвинуваченням на адресу українських аристократів: “Винні ті, хто вважає себе лідерами нації, але чомусь не мають мізків доступно донести до народу свої ідеї”. Та ні, аристократи не винні. Причина історичних поразок України — неадекватна поведінка її населення.

Nazarov Alexandr: – Ти черговий раз яскраво демонструєш причини поразки Порошенка на виборах – непрофесійна команда. Це ти і такі як ти провалили його виборчу кампанію самі того не розуміючи. Після твоїх зауважень виправляли статті у Вікіпедії? Я так розумію що ні, інакше б ти знала, що використовувати її як надійне джерело не можна. А після моїх виправляли. То хто з нас представник охлосу? Ну тут навіть ти погодишся, що саме ти. Ти починаєш типу вишукувати якісь факти у минулому а самого головного не хочеш бачити – причини поразок і тоді і зараз одинакові, і це знову ж таки не народ. Це неадекватна поведінка керманичів. Причому Порошенко був у кращих умовах. У нього під руками могла бути армія соціологів та ідеологів, які на підставі даних соцопитувань могли знати думку населення з того чи іншого приводу, а потім ідеологи через ЗМІ могли сформувати певну думку. Тут же, як і 100 років тому народу почали нав”язувати якусь абсолютно дику і несприйнятну думку, яка чомусь багато в чому співпадала з ворожою і, але при цьому ворожою не вважалась. Результат був цілком прогнозований. Чому цей результат виявився несподіванкою для ідеологів Петра? Відповідь проста – повний непрофесіоналізм, який намагались виправити типу патріотизмом. Чому типу? Та тому що патріотизм – це насамперед робота заради країни, а не якогось лідера. А викрикувати гасла та ще й за гроші – то не патріотизм. І дуже добре, що саме такий як ти кажеш охлос у команді екса. Поки ви там – його повернення неможливе. І саме цікаве, ви ж і далі не розумієте чому, бо освіти не вистачає. Ну а хто в такому випадку винен – ну звичайно хто завгодно тільки не ви😄!

Ольга Іванець: – Nazarov Alexandr По суті у вас немає аргументів на користь вашої позиції. Все, що ви тут понаписували, і зокрема підкреслене звертання до мене на “ти” – лише істерика патерналіста, що реагує архаїкою на виклики модернізації: “Король/гетьман/Президент/батько/Бог мають зробити мені, простій людині, все хороше, але він не зробив, паскуда”. Так, це ви особисто винні в нинішній історичній поразці України, ніхто інший.

***

Ігор Лосев

Причина історичних поразок України — неадекватна поведінка її населення

Демос і демократія в Україні
Як відомо, демократія слово грецьке, воно означає владу демосу. А що таке демос? Це спільнота громадян, здатних відповідати за себе, за свої сім’ї, за свою країну і державу. Якщо такої спільноти немає, то всі розмови про демократію є блудослів’ям. Можливі ситуації, коли демос становить мізерну частину населення країни, тоді існування демократії не є гарантованим, бо 20-25% відповідальних громадян дуже важко тягнути за собою величезну реакційну більшість чи принаймні мінімізувати негативні наслідки її діяльності. Ця реакційна більшість називалася у Древній Греції «охлос» – юрба, натовп. А влада «охлосу» відповідно називалася «охлократія», а її ватажки – «охломонами» (зараз це слово інколи вживається як лайка). Проте насправді від імені охлосу його владу (часто в своїх егоїстичних інтересах) здійснювали демагоги (за сучасною термінологією – популісти). Ними незрідка виступали найзаможніші й найвпливовіші громадяни – олігархи.

Охлос керується переважно примітивними скороминущими емоціями, дуже чутливий до демагогічної пропаганди, до порожніх обіцянок, схвально реагує на штучно роздмухану ненависть (остракізм) до окремих осіб, яких робили символами всіх негараздів суспільства, а також до цілих соціальних груп – насамперед аристократії. Цікаво, що аристократами ставали через власну військову звитягу: в бою аристократи були в перших лавах ополчення, за ними безладним натовпом ішов простолюд.

Місце людини в бойовому порядку відповідало її місцю в суспільстві. Коли реально існує демос – механізми демократії успішно працюють. Коли його немає або він мізерно малий на загальному тлі народу, демократія незрідка перетворюється на заперечення себе самої.

Нам кажуть, що з 1991 року в Україні існує демократична форма правління. Однак ми бачимо, що вся українська політика з того часу була змаганням і боротьбою олігархічних кланів і вищої бюрократії, а народ виступав здебільшого пасивною масою тих, хто все те спостерігав. Результати: Україна є найбіднішою країною Європи, вона не спромоглася за 28 років незалежності, на відміну від Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, стати членом НАТО і ЄС, Україна втратила воєнну потугу і так далі.

У 1991 році, коли була можливість обрати президентом В’ячеслава Чорновола, який міг стати українським Вацлавом Гавелом, український охлос вибирає знайоме і звичне – партійного бюрократа, колишнього головного ідеолога ЦК КПУ Леоніда Кравчука.

У 1994 році обрали президентом ще одного доволі реакційного радянського діяча Леоніда Кучму, котрий став засновником системи олігархату, від якої Україна не може звільнитися досі.

В 1999-му, вже добре знаючи, хто такий Кучма, український охлос знову дає кредит довіри Леоніду Даниловичу. Потім, після правління нікчемного Ющенка, обирають кримінальника Януковича. А після каденції Петра Порошенка, до котрого було дуже багато претензій, на величезний подив цивілізованого світу обирають коміка Володимира Зеленського, який, спекулюючи на природному прагненні людей до миру, фактично руйнує геополітичні позиції України під тиском Кремля.

Хибна традиція
На жаль, причиною багатьох історичних поразок України був не лише зовнішній ворог, а неадекватна поведінка її власного населення.

У 1918–1921 роках, замість того, щоб одностайно стати на захист своєї держави, мільйони українців дотримувалися нейтралітету. Тоді, як і зараз, було дуже багато прихильників «миру за будь-яку ціну». Вони отримали такий мир ціною червоного терору і Голодомору. Бо надто вже довго зважували, визираючи з-за тину, до кого ж приєднатися: до української армії, до денікінців чи російських більшовиків. «Взаєморозуміння» з більшовиками закінчилося в 1932–1933 роках.

Чимало українців Центральну Раду (далеко не ідеальну), Скоропадського, Петлюру ненавиділи більше, ніж Леніна, Денікіна та інших чужинців. Як і в Україні 2019 року, коли Порошенко для багатьох був більш одіозною постаттю, ніж Путін…

Під час війни за незалежність армія УНР становила близько 100 тисяч козаків і старшин. І це на 36 мільйонну (на той час) націю! Армія незалежної Естонії того самого часу також становила 100 тисяч. Але це на 1 (один) мільйон естонців. Себто у них 10% нації взяли до рук зброю і стали на захист батьківщини і свободи. А в Україні менше 0,3%. Якби 10% українців пішли воювати за свою державу, Україна мала б армію у понад 3 мільйони багнетів і шабель і цілком могла б перемогти.

Естонці встояли, викинули російських більшовиків і навіть взяли російське місто Псков. Вони перемогли, а переможена червона Росія сплатила Естонії контрибуцію – 16 тонн золота.

Встояли й латиші, яких було 1,5 мільйони, литовці – понад 2 мільйони. А 36-мільйонна Україна впала…

Питання: який відсоток нині в Україні становлять добровольці, волонтери, бійці ЗСУ і Національної гвардії, які стали на захист країни? Чи дуже він високий? В середовищі українського охлосу дуже багато людей, які, нічого не зробивши для своєї країни у важкий історичний момент, «страшенно втомилися від війни» і практично закликають до капітуляції. Вони чомусь підсвідомо розраховують на те, що Кремль принесе їм мир, спокій і санаторій. У 1918–1921 роках також чимало було таких «життєлюбів»…

Як дасться взнаки 2019-й?
Охлос зробив свій вибір на президентських і парламентських виборах, сподіваючись на диво з негайним миром з імперією та на золоту зливу в економіці й добробуті. Вони надихалися численними плакатами з закликом: «Зробимо їх разом!». «Їх» нібито означало верхівку українського суспільства. Але з’ясовується, що «зробили» не «їх», а Україну та її активну меншість – демос. А обіцяний «кінець епохи бідності» ніяк не наступає. Під час виборів дуже педалювали те, що Володимир Зеленський – «людина з народу». Проте народ мав би замислитися, чи всі громадяни України є мультимільйонерами, щоб Зеленський був одним із них…

Під час виборчих перегонів улюбленим об’єктом критики Зе-команди була кадрова політика Петра Порошенка. Справді, кому могла в суспільстві сподобатися практика призначення на посади за схемою: кум-брат-сват? Але все пізнається в порівнянні. Раніше таку важливу під час війни структуру як СБУ очолював кадровий спецслужбовець генерал Василь Грицак. А нині Іван Баканов, величезна заслуга котрого полягає в тому, що в славетному місті Кривому Розі він мешкав у тому ж самому житловому будинку, де жив і Володимир Зеленський. А якщо ще поглянути на «зірку» гумору пана Сивоху, який є тепер головним ідеологом щодо Донбасу в Раді національної безпеки і оборони, то все стає зрозумілим і цілком безнадійним.

За кілька місяців при владі команда, що хибує на агресивне невігластво, наробила багато негативу. Практично зруйновано міжнародну антипутінську коаліцію, помітно погіршилися взаємини зі США, деморалізовано українську армію… Це все робиться з посиланням на волевиявлення українського народу. Чи встигне народ протверезити від навіяного Зе-пропагандою сп’яніння? І наскільки швидко українське населення перетвориться на український демос, а демократія в Україні перестане бути олігархічною фікцією?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Коментарів немає