Inna Tilnova: – ну я прийшла додому пригнічена. Але тут кажуть, що все норм (люди загартовані прекрасним))
Ольга Іванець: – Люди, що дивляться на це і не відчувають дискомфорту, мають проблеми з емпатією. Тож ваша пригніченість, Інно, свідчить про те, що ви людина зі здоровими психічними реакціями.
Olha Zasteba: – Стара іграшка цінна лише для власника, який грався нею від початку, бо є частиною та й носієм його історії, а все оце – потворність і ґвалтування психіки і малих, і дорослих. Бррр.
Ольга Іванець: – А що відчуває дитина, яка бачить, як на смітнику розкладається тіло того, хто був для неї живим, любимим (іграшки ж для дитини живі істоти)? Якщо нічого не відчуває, то, батьки, готуйтеся: та ж участь очікує й на вас, коли ви станете непотрібними.
Olha Zasteba: – Olga Ivanets ти права, ці іграшки – чужі дорослим дітям. У мене було багато іграшок отриманих у дорослому віці: то конкурс, то бонус в магазині – усе віддала до кімнати психолога (вони холодні для моїх спогадів), окрім великої білої кицьки (рідні привезли за закінчення магістратури). І от вона стоїть і збирає пил, але я нікому її не віддам, буду чистити і чесати. Бо вона тепла моїй пам`яті!
Ольга Іванець: – Olha Zasteba Мамусі цього року виповнилося 77. Мамусі дуже важко дарувати подарунки: її ніщо не дивує, у неї все є. І тут мене осяяло: я купила в супермаркеті ведмедика – такий собі середнього розміру ведмедик, м’який, милий, усміхнений, смачний на колір карамелі. Приїхала до мамусі. Вона, звісно, на дарунок не очікує. Я вигрузила з пакету продукти. І тут кажу, ховаючи ведмедика за спиною: “А у мене особисто для тебе щось є, заплющ очі. А тепер розплющ очі”. Олю, мама верещала, як дитина, вона стрибала на місці, плескала в долоні, обіймала мене, сміялася. А потім каже: “А знаєш, у мене ніколи в житті не було м’якої іграшки, ніколи”. Я знаю, мамо. День народження 5 травня 1941, батько – офіцер ЧА, у перші ж місяці війни зник без вісті. Я знаю, що з тих пір серце моєї бабусі скам’яніло – у її дітей ніколи не було м’яких іграшок, ніколи. Для мене м’яка іграшка, лялька, та будь-яка іграшка – це світ без війни, це кохання, добробут, безпека, безтурботність, радість. Це символ простого людського щастя. Як у Ремарка в “Триумфальній арці” білизна, що сохне на мотузці, – кольорові стяги простого людського щастя у світі, де йде війна. Покинута серед вулиці іграшка – це завжди символ, за яким ховається драма. Хто не вбачає у прибитій цвяхом до дерева іграшці драми, той не має серця. 
Світлана Листюк: – Ну, дівчата, про смаки, як кажуть, не сперечаються. Але мені вистачило фото – в реальності там прогулятися не хочу. Показала фотки дочці, бо я ж теж не експерт в дитячій психології, щоб судити за дитину. То вона сказала, що звіряток вбили. Особливо переживала за того, привязаного до стільця. Не знаю, хто там бачить естетику, друге життя і туристичні принади, але дитина побачила зовсім інше. Висновок – у нашому дворі такого не буде, а інші естети хай самі за своїх діток думають.
Коментарів немає