Люди уникають дивитися на те, що викликає почуття незахищенності

Taras Hryvul написав у Фісбуці: “Недавно мені видали одяг для невидимки.
Ну як видали – #злочиннавлада всім “худеньким хлопчикам” видає таку собі “пластмасову форму”. Але не в цьому річ.
Вона справді робить мене невидимим у місті! Чесно!!!
Коли я йду у формі – мене не помічають рекламні розповсюджувачі і не пристають із своїми папірцями, мене не зауважують водії маршруток. А найголовніше – за цей короткий час просто безліч знайомих не просто не зауважили мене, але й старанно відвели погляд від людини у військовій формі. Усякі андрогінні метросексуали, які старанно тренують своє м’ясо і ніжно доглядають свою шерсть – ці взагалі уникають бути поруч!
Це справжнє чудо українського оборонпрому.
І тільки діти та родичі військових мають той гострий рентгенівський погляд, який дозволяє їм сміливо дивитися вперед”.

Більшість населення прагне витіснити у підсвідомість все, що їх напружує та лякає. Так людям зазвичай страшно дивитися на жебраків, безхатченків, вигнанців суспільства всіх видів, тяжко хворих, інвалідів. Цей факт говорить про те, що більшість людей у такому суспільстві не є розвиненими особистостями в еволюційному сенсі. Дитяча, інфантильна реакція на “страшне” – заплющити очі. Я читала про це у книжках із психології. І перевіряла на собі (я з тих, хто може прищепити собі холеру заради цікавості). Як перевіряла? Ну, наприклад, кілька місяців поспіль жила у зруйнованому будинку в центрі міста і пасла кіз, одягнена у ватника та старі чоловічі чоботи. В такому становищі я стала для мешканців сусідніх багатоповерхівок частиною ландшафту – кущем, купою старого листя. Тому що підсвідомо кожен боїться, що щось таке трапиться, що зруйнує звичний добробут, примусить жити на узбіччі цивілізації, терпіти нестерпне.