Не зрадити себе ні за що

Козацький вітер вишмагає душу,
і я у ніжність ледве добреду.
Яким вогнем спокутувати мушу
хронічну українську доброту?!

Ліна Костенко

Мене не можна залякати. Мовляв, не слухай цю музику, бо на комсомольському зібранні тебе публічно засудять. Мовляв, не читай цих книжок, бо виженуть з інституту. Мовляв, покинь свій бізнес, бо прийдуть рекетири. Мовляв, не їдь на Майдан, бо тебе там застрелять. Але, як виявилося, мене можна змусити відступити від себе, якщо прикинутися слабким нещасним беззахисним і при цьому зробити мені щось хороше.

Людина народилася на п’ятому році відновленої української незалежності,. Людина мила, приємна, весела, ніжна, знається на своїй справі і робить мені особисто багато корисних для мого здоров’я речей. Але, от халепа, їй незручно спілкуватися українською. А я ж майже на сорок років старша, і я однаково добре володію як українською, так і російською. То невже мені так важко зробити людині приємно, зручно? Тим більше такій милій і корисній людині! І я поступаюся. Я кілька років спілкуюся з цією людиною її мовою. Так, це російська мова героїв Леся Подерв’янського тільки без матюків. А я люблю Подерв’янського! А ще я дуже легко підхоплюю будь-яку стилістику – улюблена розвага з дитинства. Так ми і співпрацюємо з цією милою корисною мені людиною: я з гумором вживаю модальності її мови, а вона почувається дуже зручно у звичному їй мовному середовищі. Аж раптом сталося несподіване: до нашого крихітного колективу змовників долучилися нові персони. Вони також молоді – народилися після відновлення Незалежності. Але вони спілкуються суто українською, досконалою, сучасною, літературною. Щирі, відверті, сміливі, вільні люди освічені люди. Вони відкрито звертаються до нас, а у відповідь – репліки російською героїв Подерв’янського. Звісно, я відповідаю рефлекторно, бо так вже звикла в цих умовах. Один, два, три обміни трансляціями. І раптом я перехоплюю погляд одного з нових учасників дійства. Погляд, кинутий крадькома на мене. У погляді – здивування, розпач, збентеженість, відчай, біль і німе: “Що відбувається? Ти ж, я знаю, чудово володієш українською! Навіщо ти так? Що діється? Допоможи!” Дідько я відчула цілу купу емоцій водночас. І головна з них – сором, жагучій, палючий сором. Я раптом побачила себе сторонніми очима, безпристрасними очима спостерігача, дослідника. Що побачили ці очі? Пристосуванку, запроданку, відступницю, зрадницю. За що ти продалася, Олю? За комфорт, за відчуття здоров’я, за вдячність за якісну послугу. Господи. Продалася і не помітила цього.

Вже кілька днів поспіль я прокидаюся о третій ночі і лежу з думками про одне й те саме. Я усвідомлюю свій вчинок. Я зживаю свій сором. Завтра 30 років відновлення української Незалежності. Час відновлювати власну душу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Коментарів немає