Про сучасне українське

Не читаєте сучасну українську літературу? Зовсім не читаєте? Геть нічого? Але українську в принципі знаєте. Дуже любите українську. Але розмовляєте російською. Бо звикли говорити на екзистенційному рівні. Але хотіли би почати читати щось сучасне українське. І щоб, врешті решт, заговорити українською вільно, як говорите російською. Ох, не думайте, що це ви один/одна такі унікальні. У нас півкраїни на таке страждає. Слухайте пораду: зробіть над собою надзусилля – читайте/слухайте/дивіться Подев’янського, Семесюка. Читайте, слухайте, дивіться Олексу Манна і Вітю Кравця. Те саме – Винничука, будь ласочка. Примусьте себе слухати сестер Тельнюк та Забужку, коли вона власні вірші читає. Якщо вас не надто ковбаситиме, то ви дійсно до українського досить добре ставитеся. Але якщо все оце перераховане у вас викликає відторгнення: нудоту, блювання, тремтіння в кінцівках, посилене серцебиття, почервоніння шкіри обличчя і зони декольте, – то варто зробити уточненні про те, яке саме українське ви любите. Насправді ви любите українське, яке створив для петербуржців свого часу Ніколай Васільєвіч Гоголь. А також українське, яке поблажливо дозволяла совецька цензура. То не мучте себе – залишайтеся у світі минулого. Сучасний український світ – то не для вас.