1984, філфак, російське відділення. Практичне з синтаксису. Група – 30 осіб. Безпалько, Міренкова, Жванко – ті, хто здатен намалювати схему складного речення. Зараз, коли в розпачі телефонує Міренкова, а я почуваюся розсипаним по підлозі бісером, я кажу їй: “Ти пам’ятаєш наших викладачів? Федір Іванович Прокаєв, Тамара Іванівні Жаркіх, Зоя Вікторівна Торговець, Олександр Миколайович Рудяков, Жана Павлівна Соколовьска? Ти пам’ятаєш, як вони поводилися з нами? Федір Іванович – він починав говорити, відкривши двері в аудиторію, він говорив дві академічні години без перерви, дивлячись крізь нас, кудись у простір Всесвіту понад нашими головами. Коли лунав дзвоник, він переривав промову на пів слові, підводився і мовчки йшов до дверей, спираючись на свій ціпок. Він ніколи не дивився в наші очі. А коли повертався, щоб прочитати наступну лекцію, завжди починав із того слова, на якому зупинився минулого разу. Такий стиль поведінку – то був захист від колгоспників, яким він читав. 90 совецьких колгоспників, що писали у своїх конспектах: “Данте. О лів’єрі”. Міренкова, ми маємо поводитися так само зараз – це головне, чого ми навчилися у своїх європейських викладачів в часи дикої советчини: тримати недосяжну для жлобів дистанцію до кордонів власного культурного простору і оберігати святині вид свиней, що завжди топчуть ваш бісер, а, обернувшись, пожирають і вас. Ми зможемо”.
Nataliia Kovyrina: – я це розумію, але не люблю і не вважаю припустимим особисто для себе). Як і усякі вказівки психологів чистити простір, послухавшись яких якась шкільна подружка раптово без попередніх конфліктів і пояснень, взагалі без жодних натяків викреслює тебе і підчищає зв’язки)), щоб не було змоги спитати -” тю, а шо сталося?”. Люди і не мають бути однакові, я би воліла, звісно, щоби колгоспниці, яким не дано взагалі то розуміти – тільки зубрити), не йшли в математички бо вважають престижним, але ж це просто відсіяти неспроможних на вступних іспитах, інші колгоспниці- норм, жодних заперечень), моя бабця Таня не дуже твердо писала (колгоспниця, напевно), говорила мало, але від неї ми почули перші наймудріші абсолютно філософські речі)).
Ольга Іванець: – То я вам розповім продовження історії життя Федіра Івановича Прокаєва, професора, філолога, що викладав колгоспникам античну літературу. Він помер невдовзі після того, як його друг, професор, що викладав колгоспникам філософію, повісився влітку 1982 року. Я знаю, що відстороненість від совецького колгоспника не є ідеальним способом захисту мого внутрішнього простору, але я не знаю іншого. І я без надії сподіваюся все ж таки не повіситися, як Софронов, і не померти від нудьги і безнадії, як Прокаєв в умовах гегемону совецького колгоспника в сучасній Україні.
Nataliia Kovyrina: – Ольга Іванець, тримайтесь, але класно, що Ви це відчуваєте особистою проблемою, чесно, мені здається це – добре!
Ольга Іванець: – Добре вам, бо ви не відчуваєте. Мені саме зле.
Коментарів немає