Olena Tatyanchenko: – Питання рідної мови не таке вже й просте, як декому хочеться. Якщо бути чесними, то дійсно для багатьох, дуже багатьох людей в Україні рідна мова – російська. Звідки ці люди взялися, чи говорили українською мовою в якомусь далекому поколінні їхні предки, це вже інше питання. Важливе, але інше.
Я – одна із таких людей. Більшу частину життя, з самого народження я чула лише російську, говорила лише російською, думала лише російською, а українська була просто одним із шкільних предметів, цінність якого була щонайменше незрозумілою. Української мови як мови спілкування для мене не існувало. Навіть якби мені сказали, що є такі люди, я би не повірила.
Для таких людей не працюватимуть аргументи про “згадай рідну мову” чи “повернись до мови предків”. А що тут згадувати, якщо це – російська і якщо всі предки, яких ти знав у тебе російськомовні?
Наша ситуація унікальна тим, що зараз ми можемо вибрати не минуле, а майбутнє. Так, моя рідна мова російська, але я хочу жити в країні, де для наступних поколінь рідною буде українська. Саме тому я вибираю для себе українську. Розмовляю, думаю, пишу (в тому числі вірші), поширюю, займаюсь громадською діяльністю з її розвитку. Чи робить це її моєю рідною в традиційному значенні? – Ні. Але це робить її моїм вибором, майбутнім. Моїм і моєї країни.
Ольга Іванець: – Ця ваша історія, Олено, про мене. Але якщо мене зараз спитати, яка моя рідна мова, щиро зізнаюся: українська. Це як повернутися додому після довгих років на чужині. Я опанувала українську у 2002, перейшла у громадському житті на неї у 2009, вдосконалила навчальним курсом у 2015. І тепер, коли розмовляю російською за необхідності, то відчуваю російську як чужу моїй ментальній природі, так, мова, якою мамуся розмовляє зі мною все життя, – це мова моєї мамусі, але це не моя рідна мова.
Olena Tatyanchenko: – Я не розмовляю російською взагалі, не маю такої потреби, на щастя) Просто в даному випадку я хотіла відійти від пафосу про повернення до коренів і так далі, бо часто це використовують не замислюючись, чи в людини є саме такі корені. Я хотіла показати такий бік ситуації. Тому й пишу про російську, як рідну в традиційному сенсі, а про українську – як мову свого вибору. Тому що думають так доволі багато людей, але знають, що ставлення буде негативним, а часто й агресивним, тому замовчують проблему. А для багатьох саме оцей камінь спотикання про “рідну мову” є бар’єром, який важко переступити. Саме через це я вибрала такий ракурс для цього допису. Хоча здогадувалася, що це може викликати негатив і зверхність у деяких людей)))
Ольга Іванець: – Я розмовляю російською, бо моя мамуся з 10 українських слів розуміє 2. Я не кажу про повернення до коренів, бо корені моєї мамусі в Приураллі. Я кажу про те, що доречно рідною мовою називати не ту, якою батьки говорили з тобою в дитинстві, а ту, яка збігається з твоєю ментальністю. От мова моєї мамуся не відповідає моїй ментальній природі. Російська мені не є рідно в тому сенсі, що я не почуваюся в безпеці та затишно, коли чую її і розмовляю нею. І я не хочу тих своїх російських конерів знати.
Olena Tatyanchenko: – Так, все залежить від того, як людина визначає для себе рідну мову. З цієї позиції вона оцінює і своє ставлення і ставлення інших. Якщо подивитися коментарі, то видно, що у кожного своє визначення. У когось про коріння, у когось про власний вибір, у когось про ментальний комфорт. Я також маю власну думку і розумію, що вона не всім до вподоби. Ну, ми же знаємо, що всім не вгодиш. Тому я пояснила в попередньому коментарі чому вирішила написати саме так.
Ольга Іванець: – Так, для вас “рідна мова – це мова, якою з вами в дитинстві говорила мама”. Для мене – це мова, яка дає мені відчуття захищеності. Тобто, те відчуття, яке буває у дитини поруч з матусею. Додам, що я знаю родини, де від народження батьки розмовляють з дітьми водночас кількома мовами: 2, 3, 4. Якщо підходити до цього явища з вашої позиції, то у людини може бути кілька рідних мов.
Olena Tatyanchenko: – Я загалом людина більше орієнтована на дію і майбутнє, тому для мене українська це не лише мова мого вибору особистого, але й мова моєї країни. Тому вважаю, що її треба зміцнювати, розвивати, поширювати, осучаснювати. Мені з нею добре, тому що немає дисонансу між тим, де я живу і якою мовою розмовляю. Я українка, живу в Україні, розмовляю українською. Так я в гармонії з собою)))
Ольга Іванець: – Тоді ви можете пристати на мою позицію щодо визначення рідної мови і щиро казати, що українська – ваша рідна.
Olena Tatyanchenko: – Пані Олю, ви дивовижна)))
Коментарів немає