Що зі мною не так?

– Коли я йду по вулиці, я часто сприймаю якусь посмішку або погляди як свідчення того, що зі мною щось не так.

– Цю помилку люди часто роблять, коли не відрізняють фонових трансляцій від когнітивних. Фонова трансляція – це те, що нас прямо жодним чином не стосується. Я йду по вулиці, навколо мене незнайомі мені люди. Вони можуть сміятися, плакати, голосно розмовляти. Все це мене жодним чином не стосується – це просто тло, фон. Як дерева, будинки навколо, птахи, комахи. Мене це стосуватиметься тільки в тому разі, коли хтось підійде до мене впритул, подивиться мені прямо в очі, тицьне в мене пальцем і звернеться до мене, наприклад, з такою промовою: «Слухай, чувак, а ти ж дрищ. І одягнений ти паскудно. І на пиці у тебе прищі». Ясно, що тут доведеться вже якось реагувати. Наприклад, розвернутися і щодуху втікати – чого його з божевільними стосунки з’ясовувати? Але поки цього не відбувається, немає причин сприймати чужу поведінку на свою адресу. Уявіть собі таку ситуацію: ви собі йдете по вулиці, про щось своє міркуєте, чомусь своєму внутрішньому посміхаєтеся. І тут до вас підходить невідома вам людина і каже: “Я бачу, ти з мене смієшся. Що в мені смішного, я тебе питаю? Що, на твою думку, зі мною не так?!” Дивно, ага?