Як активізувати сонячний принцип вітальності у своєму житті

– як “зажечь” сонце? З урахуванням всіх аспектів важко зорієнтуватись в чому шукати натхнення і внутрішній ресурс.

– Дуже просто. В дитинстві, щоб “запалити” нам Сонце, батьки дають нам приклади героїв: читають казки та легенди про героїв, міфи давньої Греції, водять по музеях, возять на екскурсії, водять на спектаклі, в оперу, беруть із собою на зустрічі із видатними персонами. Якщо із дитинством не пофортунило – нічого подібного у дитинстві не було, то у дорослому житті людина має все це надолужувати самотужки. Просто змушувати себе попри навіть відсутність інтересу дивитися історичні фільми-серіали на основі реальних подій та художніх творів. Кожного дня сідати перед екраном телевізору і зосереджено дивитися на всіх тих королів, полководців, священиків, лікарів, учителів, вояків, архітекторів, дипломатів, митців, що створили Західну цивілізацію. Запам’ятовувати, як вони тримають статуру, як дивляться, як віддають накази, як проголошують промови, як обирають “або – або”. А потім просто по кілька разів на день відпрацьовувати все це перед дзеркалом. Коли людина некомпетентна, безвідповідальна, нерішуча, не поважає себе, намагається уникати важливого самостійного вибору, відмовляється від відповідальності, у неї є можливість емітувати поведінку героїв. І якщо сумлінно емітувати, наполегливо, кожного дня, тіло обдурить мозок: мозок вирішить, що якщо людина поводиться, як герой, виглядає, як герой, то і вчинки вона може робити героїчні. Мозок – дуже складна штуковина. Від нього можна очікувати всілякого дива.

Я так розумію, запитання про мотивацію: як мотивувати себе “зажечь” сонячний принцип? У лекції Андрія Баумейстера про вибудову світогляду є момент, коли він говорить про мотивацію. Йдеться про те, що людство не має відповіді на запитання про природу мотивації. Ніхто не знає механізмів виникнення мотивації. Людину неможливо запалити, мотивувати на подвиги, на творче самовираження. Просто неможливо. Тому можна лише емітувати, вдавати із себе творчу активну самостійну людину. Але всередині при цьому не відчувати ні самоповаги, ні впевненості. Самоповага – це наслідок самостійного вчинку. Якщо немає вчинку, не буде самоповаги. А якщо немає мотивації, неможливий вчинок. І доводиться якось із цим жити. Нічого не вдієш.

Я раджу шлях маленьких перемог. Кожного дня роби щось конкретне самостійно, за що можеш себе похвалити. І тусуйся лише серед тих, хто справедливо хвалить тебе і конструктивно критикує. Це підвищує самооцінку. Коли самооцінка росте, може виникати мотивація – людям властиво заражатися емоціями одне одного. Але мотивація може зникнути, якщо поруч не буде активних надихаючих людей (життя на чужій енергетиці). Тусовка серед токсичний людей самооцінку критично знижує. І, звісно, мотивації не сприяє.

Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*