4 серпня 2016
Людина порівнює себе із тими, кому вона заздрить. І через це вона незадоволена власним життям. Незадоволена собою. Незадоволена тим, що у неї є. Я би сказала: «Не варто порівнювати себе ні з ким. Бо у цьому немає сенсу. Бо всі люди різні, унікальні. У всіх від природи різні якості. Різні можливості. Різні стартові майданчики. Сенс є лише у тому, щоб порівнювати себе вчорашню з собою сьогоднішньою. Наприклад, півроку тому у мене була зайва вага і пласка дупа. Але я почала правильно харчуватися і присідати зі штангою – і от тепер у мене кругла гарна дупа і жодного зайвого кг». Але ж я розумію, що людині, яка звикла порівнювати себе з іншими, дуже важко от так от одразу взяти і усвідомити таке явище як особистість, як індивідуалізм. Тому я кажу: припиніть порівнювати себе з тим, кому ви заздрите. Порівняйте себе з тим, кому не заздрите. От, наприклад, із вчителькою мови та літератури, яка дуже радіє з того, що вчителям підвищили зарплатню аж до 100 євро на місяць. Тут головне детально порахувати, що вона може собі дозволити за ті гроші… Ну, як самопочуття? Краще, правда ж? А ще можна порівняти себе з тим бомжем, що сортує сміттєвий бак. І головне – осмислювати кожну деталь його життя: грибок на нігтях, блошву та вошей на тілі, брудні й смердючі штани… Ну, значно ж краще, так? Це тому що страждання ближнього скрашують власні. Такий закон природи у соціоцетричній патріархальній репресивній парадигмі.
Коментарів немає