Не бійтеся!

Одним із моїх кумирів є папа Йоан Павло II. Людина, яка говорила те, у що вірила. І діяла так, як говорила. Папа Йоан Павло II почав свій понтифікат закликом «Не бійтеся!». «Не бійтеся!» — з цими словами він звернувся до поляків у той час, коли Польща потребувала єдності, щоб вистояти й набрати сили. Єдність — теж одне з головних слів Папи. На питання журналіста, в чому він бачить причину розколів, Папа відповів: «В посередності. Це посередності потрібні розколи і ворожнеча».
Мені кажуть, що треба карати тих українців, які зневажають українську мову. І приводять як приклад касирок у супермаркетах, які обслуговують покупців російською. Карати як? Кажуть, що треба голосно кричати на касирок, жбурляти в них чимось. Тоді касирки лякаються і переходять на українську. Або якщо не переходять, то прибігає переляканий адміністратор і вибачається, обіцяє, що касирки говоритимуть українською. А хто не карає касирок, той не має гідності, той слабка людина і захисник “русского міра”.
Мені кажуть, що касирки-русофони, продавчині-русофони – то вороги української державності. А я бачу не ворогів української державності, а переляканих людей, які між собою потайки, коли ніхто не бачить, говорять українською. А як підходить покупець, переходять на російську. Чому так? Це страх. За 500 км від мого міста справжні вороги української державності дико катують і жорстоко вбивають українців за те, що ті українці. Третій рік триває війна на Сході України. Третій рік в українському Криму панують кати й убивці. Ще два роки тому у супермаркеті, де я постійно обслуговуюся, продавчині радо щебетали зі мною українською. Сьогодні – ні, російською. Звична привітність, але сумні очі і російські слова. Це не хамство з їхнього боку. Не виклик, мовляв, ненавиджу Україну. Це страх, звичайних страх перед майбутнім. Бо кати й убивці зовсім поруч. Говорити українською небезпечно.
І якщо ви дійсно хочете зробити щось добре для української мови та культури, виходьте на вулицю із привітним обличчям. Поводьтеся у громадських місцях впевнено і гідно. Говоріть українською природно, а не демонстративно. Переконуйте людей у вірі в нашу перемогу. Заспокоюйте їх власною впевненістю. Кажіть одне одному: “Не бійся!” Шукайте єдності, а не протистояння. Бо ворог дійсно близько. І як дістанеться до нас, то не розбиратиме, хто з нас українофон, а хто русофон. Нищитиме всіх підряд, як у Чечні, як у Грузії, як у Алеппо. Єднаймося! Ми переможемо, інакше – загинемо. Не бійтеся! Ворог хоче, щоб ми боялися.