Осіння історія

Вибігла я вчора о 15 годині по крамницях. Купити собі осінню матову помаду. Ну, і все таке інше – приємні дрібнички. Бо комп години чотири інсталюватиме оновлення. А погода ж чудова: сонечко, тепло. Листя палає жовтневими фарбами на деревах – ще не збили його осінні вітри, не з’їли тумани, не злили дощі. Треба, треба кудись бігти під сяянням листя, під небесною блакиттю останніх теплих днів… Біжу. На перехресті хтось підрізає мені шлях. Теж біжить. Молода жінка. Красива. Щось знайоме є в ній. Ні, просто схожа на когось із минулого. Промайнула повз, пригальмувала. Я теж гальмую. Зупиняється, озирається на мене. Я знімаю сонячні окуляри. Дивимося одна на одну. І раптом нестримна сила кидає нас у обійми. Щільно притискаємо одна одну до себе:

– Як я рада бачити тебе! Боже, яка я рада!

– А я! А яка я рада!

– Наче портал у минуле відкрився! Це ти!

– А ти! Ти зовсім не змінилася!

Я хочу назвати її на ім’я. І розумію, що не певна, що її так звуть. І усвідомлюю, що вона теж не називає мене на ім’я – і в очах її щось непевне. Якусь мить ми ще постояли у сяйві взаємного щастя і побігли далі кожна по своїх маленьких справах. Вибух спонтанних почуттів минув, його відлуння вщухло – і я згадала. Згадала, як її звуть. Згадала, хто вона. 2003 рік. Молодесенька жіночка з синдромом езотеричної інтоксикації. Грошей немає, життя летить шкереберть. Я хапаю її за шкірку і тягну до себе додому, дві години астрологічного аналізу її ситуації, конкретні практичні поради. Безкоштовно (так, я інколи роблю божевільні вчинки). Через рік вона зателефонувала, ми зустрілися, вона подарувала мені красиву статуетку граційної жінки, що танцює, вдивляючись у небо. Вона розповідала про зміни у житті, щиро дякувала. А потім я повернулася до Африки. А як повернулася з Африки, то жила у рідному місті внутрішньої емігранткою 12 років.

Що залишається від нас, коли забувається наше ім’я? Лише почуття, що ми викликали у інших.

Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*