Якщо ви вважаєте, що Скоропадський був більш промосковськім за Винниченка і Грушевського, то, вірогідно, справа не в тому, що у вам зраджує пам’ять, а в тому, що варто звернутися по історичну довідку до фахівців.
“Договір з Москвою проти Гетьмана це наслідок, що зіткнулися в Україні протилежні сили: одна — інтернаціональна, соціялізаторська, комунізуюча, поневолююча, друга — національна, патріотична, приватно-власницька, любляча волю”. (PETRO SOLUHA. PERFIDIOUS DEAL WITH MOSCOW
AGAINST HETMAN PAVLO SKOROPADSKY
DESCRIBING THE CLANDESTINE ARRANGEMENT MADE BY VOLODYMYR VINNICHENKO AND
MYKYTA SHAPOVAL WITH LENIN
Copyright 1973 and
Published by Petro Soluha 1973)
“За спинами січових “лицарів абсурду” до влади прийшли, як і 1917 року, політично неадекватні доктринери, що своєю неспроможністю до державотворення та божевільними соціальними експериментами, врешті кинули Україну під копита коней червоного апокаліпсису”. (Олександр Северин: “І Мотовилівка – злодійка…”)
“Остання у минулому столітті спроба побудови Гетьманської держави України була здійснена у 1918 році. Гетьман України Павло Скоропадський був главою цієї Держави близько восьми місяців: із квітня по грудень 1918 року. Його Гетьманська держава виявилась найуспішнішим українським державним утворенням часів революції 1917—1920 років. Місяці його правління дали порівняно стабільне життя Україні під час буревію громадянської і останніх акордів Першої світової війн навколо неї.
Українцю за походженням, імператорському гвардійському офіцеру за вихованням, Павлу Скоропадському вдалося за короткий час зробити для України досить багато. Він нормалізував економіку і відновив діяльність державного апарату, ввів національну грошову одиницю і стабілізував фінансову систему, запустив українські школи, університети, театри та створив заново Національну академію наук і Національні архів та бібліотеку.
В умовах окупації України, згідно з Брестськими угодами, що були підписані до нього урядом Центральної Ради, він заклав основи регулярної, з урахуванням історичних традицій козацтва, професійної української армії. Попри опір німецької окупаційної адміністрації він планував мати навесні 1919 року трьохсоттисячне регулярне українське військо. Основними здобутками його військового будівництва скористалася уже наступна йому — Директорія Володимира Винниченка і Симона Петлюри.
У той же час блискучий спадкоємний аристократ, бойовий генерал імператорської армії із класичною освітою і масштабним культурним світоглядом Павло Скоропадський не зумів об’єднати навколо себе більшість українського народу для підтримки будівництва його Гетьманської держави, яку він бачив як правову, демократичну країну із елементами конституційної, на зразок сучасних Британії чи Швеції, монархії. Не слід забувати, що Гетьманат в Україні ніколи не вбачався спадкоємною монархією. На демократичний принцип виборності українцями гетьмана, на відміну від абсолютних монархій Європи, вказував ще Вольтер у «Історії Карла Дванадцятого» від 1730 року…».
Основним ворогом української незалежності Павло Скоропадський вбачав російський більшовизм. Зупинити його, як він вважав, могла тільки сильна і національно згуртована держава. Основою її повинні були бути: сильна армія і професійний державний апарат, стабільна економіка, із опорою на освіту, промисловість і сільське господарство, а також відновлені національна культура і правопорядок. Основними гаслами гетьмана були: «Порядок і законність», «Недоторканність приватної власності», «Спокій і творча праця» (Ігор Смешко «Невивчені уроки Гетьманату та національна ідея України у сучасних умовах» в газеті “День”).
“Взагалі, історія України – пряме свідчення переваги профі над любителем. Під керівництвом гетьмана Скоропадського (генерала і політика) Україна здобула Державний банк, бюджет, Земельний банк, валюту, кадри восьми армійських корпусів (майбутню ДА УНР). Під керівництвом любителів Винниченка (літератора) і Петлюри (журналіста) Україна двічі втрачала свою столицю і зникла з мапи світу”. (Дмитро Вовнянко)
Коментарів немає