Наприкінці 80-тих років минулого сторіччя я захоплювалася книжками Авессалом Подводного. Вони тоді поширювалися через так званий “самвидат”. Люди самотужки, як могли, друкували рукописи. В середині 1990-тих ті книжки вже почали друкуватися професійно, і можна було купити у книжкових крамницях. А восени 2002 в Інтернеті з’явилася авторська школа Подводного “Людина серед людей”, де я була однією з перших студенток. А у червні 2006 було вже останнє спілкування з Учителем. Майже 20 років захоплення. Нещодавно розбирали сімейний архів. Натрапили на старі відеозаписи передач зі мною на місцевому телебаченні. У грудні 1999 я практично півтори години переповідаю публіці “Трактати” та “Повернений окультизм”, звісна річ, з посиланням на автора. Хвала Розуму, останні десять років астрологічної практики та подорожей країнами європейського світу призвели до того, що у мене склалася цілком незалежна особиста філософія, вільна від впливу переповіданої Авессаломом Веданти Свамі Вівекананди. Але інколи таки виринає із підсвідомості забутий афоризм Авессалома. Ось сьогодні вранці, наприклад: “Перед тим, як дати людині пораду, непогано було би вибачитися”.
Так, все правильно: поради слід давати лише тоді, коли про них прямо просять. Наприклад так: “Олю, порадь мені, будь ласка, як мені вчинити у цій ситуації”. І я маю ще кілька разів перепитати, чи то дійсно щире прагнення поради, а не помилка, не психологічна гра. А потім я ще маю попередити, що порада може сильно не сподобатися. А коли я пишу гороскопи моїм клієнтам, я виокремлюю конкретні практичні поради в тексті спеціальним маркером і попереджаю: “Ці поради можуть викликати у вас найрізноманітніші почуття – від здивування і захоплення до обурення і заперечення. Правило таке: можна ставити уточнювальні запитання, але не можна зі мною сперечатися і не можна намагатися переконати мене у тому, що я не права. Це лише поради. А ви вільні чинити з ними на власний розсуд”. Звісно, я перед тим, як дати пораду, ретельно проаналізувала ситуацію та точно визначила архитиповий сюжет. Якщо сюжет відомий, то передбачити його розвиток і кінець досить легко. Я пошукала в Інтернеті думку реальних авторитетних вчених з приводу такого сюжету. Я порадилася з фахівцями, наприклад, з психологами та лікарями, дієтологами та фізіологами. І я готова до того, що клієнт може дати мені ляпаса за ту якісну в усіх сенсах справедливу пораду. Бо йдеться про найінтимніші сторони життя клієнта: його філософські погляди і вірування, життєву позицію, цінності, звички, перейняті в дитинстві від батьків патерни поведінки. Тому я попереджаю, що може бути боляче. Це я роблю, щоб не отримати по пиці. Так хірург завжди готовий до прокльонів з боку пацієнта. Найважче давати поради близьким: рідним, членам родини, друзям. Тут удар у відповідь може бути справді руйнівним – вони ж добре знають мої слабкі місця. У хірургів є правило: не оперувати рідних, членів родини. Але мій тато те правило ігнорує: коли треба, оперує всіх нас, бо він один з найкращих у своїй професії. Так само, як і матуся – кардіолог, алерголог, пульмонолог, терапевт. Тому і я даю поради всім рідним та близьким. Головне – перед тим вибачитися.
Коментарів немає