Про терпимість до чужої думки

“При всій моїй любові до українців я з прикрістю мушу зізнатися, що нетерпимість до чужої думки є мабуть нашою найгіршою національною рисою”. От тут помилка: нетерпимість до чужих думок, якщо вона у нас з’явилася, – це наша найкраща, а не найгірша риса. Що там у Шевченка з цього приводу: “Якби ви вчились так, як треба, То й мудрість би була своя”. Тобто, Шевченко докоряє українцям за те, що вони не те що терпимі до чужої думки, а просто абсолютно некритичні. Прочитайте “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє”. То якщо українці почали критично ставитися до думок, то радіти треба. Хоча за моїми особистими спостереженнями за співрозмовниками, ніякої критичності до думок у них не з’явилося: як повторювали, мов папуги, готові ментальні конструкції за телевізором за радянщини, так зараз і повторюють. Більшість не бачать різниці між думкою і знанням, а це різні речі, про це ще Сократ добре пояснив. Дійсно, слід поважати сам принцип права мати власну думку. Але це не значить, що кожна думка вартує поваги. Поважати слід знання, бо знання наближає до істини, а думка може як стимулювати шукати знання, так і уводити вбік невігластва. До думок слід ставитися критично. І якщо думка не витримує критики, тобто лайно ця думка, то до неї не можна бути терпимим, особливо коли це твоя власна думка.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*

Коментарів немає