А як у вас то було із осяянням щодо ментальної гігієни?

Навесні 1990 року у нас всі очікували на черговий кінець світу. До мене прийшла Лера Шило спитатися, що я думаю про цей кінець світу. Ми стояли біля мого під’їзду, діти гралися поруч, сонце сідало. Лера вважала, що станеться розлом земної кори просто у нас під ногами, і ми провалимося у преісподню. Я сказала, що нічого такого не буде, обґрунтувавши неможливість події тим, що ми живемо на Українському гранітному щиті, якщо материк десь і зміститься, то не у нас. Лера на мене сильно образилася: «Ти не тягнеш на гуру. Я бачила справжніх гуру – ти на них не схожа». Виявляється, Лера на той момент міркувала, чи вважати мене гуру, чи ні, і тепер от визначилася. Лера пішла. А я стояла остовпіла, дивилася на сонце, що сідає, і запитувала себе: «А які із моїх думок мої власні? Що із того, що я знаю, є моїм особистим відкриттям?» Думала про це. І зрозуміла, що дуже-дуже мало.