– Я не Порохобот- але подивіться як перед виборами повилазила всяка гидота .Взяти хоча б ” Вибери меня -вибери меня птицу счастья”-бабу Юлю з косою, ця пре по головах як танк, куди не глянь скпізь її пика, а кум пуйла сиділа мразь тихо , а тепер в царі преться. Ох боюсь що пуйло зробить нам такі вибори, що ми довго будемо лікті кусать….
– У нас всіх притомних людей, що мислять логічно і тверезо оцінюють ситуацію, називають “порохоботами”. Я вважаю, що це слово – теж кремлівська пропагандистська технологія, спрямована на профанацію української прозахідної політики Президента. Стикалася навіть із такою позицією: “Я не могу хвалить Петю, потому что тогда мы ничем не будем отличаться от россиян, которые все время хвалят путина”, – тобто, людина готова втратити державність, але не підтримувати Порошенко, щоб ніхто не подумав, що вона “порохобот”.
Цитата: “Руїнники потребують теж авторитету для організації руїни, бо і руїна мусить бути організована. Але одночасно вони бояться наростання авторитету, бо всякий авторитет має в собі елементи послуху, елементи сталості, здержування, а значить, елементи припинення руїни, що для всяких руїнників небажано. Навпаки, творці потребують наростання авторитету, бо творчість вимагає непреривного і сталого напруження _однорідної і консеквентної волі_ — а таке напруження і наростання неможливе, коли авторитети _міняються_, коли вони не наростають, а все, вискочивши на хвилину, падають і дають місце іншим авторитетам…
Наші січові руїнники в часах деґенерації Запоріжжя своїм виборним отаманам, по виборі, мазали болотом голову і в руку замість булави вкладали очеретину. В той спосіб вони символізували принцип демократичної рівності авторитету, мовляв, хоч ти і на чолі, але ти таке саме нічтожество і сміття, як і ми, і ми кожної хвилини можемо тебе скинути. Цей принцип пройшов в плоть і кров нашої нації і став предметом похвальних гимнів для наших істориків, політиків і цілої нашої демократії. Забувають тільки ці наші демократичні політики і історики додати, що ці самі “свободолюбиві” Запорожці повзали на колінах перед московським царем тоді, коли цей цар покорив їх маєстатом свого непреривного, всезростаючого авторитету, створеного охлократичною московською аристократією”.
(В. Липинський. “Мораль і політична дія”. — Консерватизм: Консервативна традиція політичного мислення від Едмунда Берка до Марґарет Тетчер. – “Смолоскип”, 2008. — С. 419-420.)
Коментарів немає