Лист сину у Фейсбуці на честь народження першої онуки за 7 200 км літаком від рідного дому

Вітя, дитинка досконала. Тьху-тьху, щоб не наврочити, постукаю по дереву. А ти стильний і кросивий, як завжди.

Всі фотки пересилаю Скайпом бабусі з дідом. Бабуся питає: “А коли ж вона народилася? Вона така красива, чистенька, гладенька, наче їй вже три місяці”. Кажу: “Мамусю, то ти пам’ятаєш новонароджених радянської доби – кволі діти голодних батьків, замучених дурною роботою. У цивілізованому світі новонароджені красиві”. Так отож.

Дід щойно телефонував на мобілу. Він завжди телефонує на мобілу, коли хоче сказати щось таємне і важливе. Бере мобілу, йде на город, щоб бабусі не було поруч, і телефонує. Буквально: “Скажи Віті, що ми щасливі. Це для нас дуже важливо – перша наша правнучка. Це ж продовження нашого роду. Глянув на дівчинку – і перша думка: вона – це Вранішня Зірка. Венера, так? Афродіта? ” Так, кажу, тато, Вранішня Зірка – Венера-Люцифер, Та Що Несе Світло. Відповідає: “Та не! Луципер – це мене мама так в дитинстві ругала. Ти щось плутаєш”. Не плутаю, кажу. Розповіла йому про Венеру-Геспер і Венеру-Люципер. Каже: “Ну, добре. Дівчинка прекрасна, як Вранішня Зірка. Так Віті й перекажи”. Ось.