Старих треба вбивати ще в дитинстві

Мамуся каже, що я занадто чутлива, що не можна так близько до серця все сприймати. Але я знаю, що мамуся сама все сприймає близько до серця. Я знаю, що вона йшла пішки. Згордувала сісти до того водія двісті-двадцятки, який не зупинився, коли тато біг за ним біля Велмарту. Той водій наздогнав їх, коли вони вийшли біля школи з п’ятисотки. Татусик сів, бо він 2 місяці як після інфаркту, мамуся примусила його сісти. А сама йшла стежиною по снігу, через кладку. Як ходять всі пенсіонери, коли маршрутка не зупиняється на їхню підняту руку. Татусик чекав на свою Свету на останній зупинці, в тій самій маршрутці. “Света, не треба, я йому все пояснив. Света, не треба”. А вона таки прочитала водію лекцію з етики. Вона це вміє – читати лекції, заслужена лікарка республіки, головна терапевтка області, геніальна Світлана Олексіївна. А потім вдома випила додатково свої ліки, щоб знизити тиск. 78 і 75 – це старість. Таких водії маршруток не беруть на зупинках, бо старі мало платять. Мамуся каже, що готова платити, як молода. Але ж вона не може виглядати молодою, водій маршрутки ж не знає, що вона готова платити, як молода. Я розумію водіїв маршруток: у них дружини, діти вдома маленькі, їм потрібні гроші. Вони ненавидять пенсіонерів, бо пенсіонери займають місце в маршрутці, а платять вдвічі менше. Водії маршруток – що то за люди? Та звичайні люди. Слухають шансон, лаються на Порошенка, голосують за пачку гречки. Що з них взяти? А в тому селі, до якого ходить всього одна от та маршрутка, самі старенькі живуть, самі пенсіонери. А за харчами до Велмарту раз на тиждень все одно ж треба вибиратися. І у зворотній бік з торбами теж треба. Мамуся каже, мовляв, не приймай до серця, так влаштований світ. А я приймаю. Я завжди була неслухняна дівчинка.